01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.07.2011 № 8/183
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Баранця О.М.
Чорної Л.В.
при секретарі:
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.03.2011 р. у справі № 8/183 задоволений позов ТОВ «Містобуд-Бровари» до АБ «Банк регіонального розвитку», ТОВ «Медіум центр» про визнання договору поруки недійсним.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач 1 до Київського апеляційного господарського суду звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник позивача, в судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Представники відповідача 2 та третя особа в судове засідання не з'явилися, причина суду не відома. Враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, наявність поштових повідомлень про обізнаність слухання справи та присутністю представника третьої особи у попередньому судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 05.10.2007 між відповідачами укладений кредитний договір № 14/10-140, за умовами якого Банк відкрив ТОВ «Медіум центр» не відновлювальну кредитну лінію лімітом 21 млн. грн.. під 18% річних, строком повернення до 04.10.2009р.
05.10.2007 між ТОВ «Містобуд-Бровари» та Банком укладений договір поруки № 14/10-140-«П», за умовами якого позивач поручився перед Банком за виконання зобов'язань ТОВ «Медіум центр» по кредитному договору № 14/10-140 від 05.10.2007.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що договір поруки, укладений особою з перевищенням повноважень.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарський суд погодився з доводами позивача та зазначив, що до компетенції загальних зборів учасників товариства, зокрема, належить надання згоди на укладання угод на суму що перевішує 200 000грн. Так, договір поруки становить 21 млн.грн., тоді як загальними зборами товариства не приймалось рішення про надання директору Луніву М.М. права на укладання договору, таким чином договір в порядку ст. 203 ЦК України є недійсним.
Заперечуючи проти рішення Банк звертає увагу на те, що в продовж часу існування правовідносин поруки, до моменту звернення позивача до суду, останній не заперечував проти дійсності договору та визнавав свій обов'язок нести солідарну відповідальність, що свідчить про те, що товариство схвалило угоду, укладену від її імені представником, який не мав належних повноважень, проте дані факти судом проігноровані.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Згідно зі статей 553, 554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника - здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії (ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень.
За змістом ст. 241 ЦК України наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає .
Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. В даному випадку, укладаючи договір поруки, підписаний директором товариства, Банк повинен був знати про відповідні обмеження повноважень, оскільки йому на розгляд подавався Статут ТОВ «Містобуд-Бровари» (п. 9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Те, що при укладанні договору поруки Банк повинен був знати про існуючи обмеження свідчить також протокол виїмки від 13.09.2010 ( а.с.112-126 т.2), згідно якого вбачається, що скаржник повинен був пересвідчиться , що директор товариства Лунів М.М.., заповняючи анкету поручителя має необхідний обсяг повноважень для укладання від імені товариства договір поруки, тобто витребувати у ТОВ «Містобуд-Бровари» Статут.
Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на лист № 03/01/08 від 09.01.08, який нібито підтверджує подальше схвалення товариством вчиненого правочину, тобто директором Лунівим М.М. з перевищенням повноважень, оскільки цей лист ( а.с.48 т.2) складений та направлений боржником за кредитним договором - ТОВ «Медіум центр», який запропонував Банку розірвати за взаємною згодою договір поруки та скасувати заборону на предмет іпотеки-майнових прав ТОВ «Містобуд-Бровари», оскільки заставна вартість договору іпотеки, укладеного ТОВ «Комфортбудсервіс» та банком достатня для забезпечення кредитної лінії в розмірі 21 млн.грн..
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу АБ «Банк регіонального розвитку» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 8/183 від 24.03.2011 - без змін.
2. Матеріали справи повернути господарському суду м.Києва
Головуючий суддя Рєпіна Л.О.
Судді Баранець О.М.
Чорна Л.В.
14.07.11 (відправлено)