01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.07.2011 № 42/104
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Кропивної Л.В.
Рудченка С.Г.
при секретарі: Помаз І.А.
у відкритому судовому засіданні,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Жорова Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Концерн «Екоп»
на рішення господарського суду міста Києва
від 05.04.2011року (дата підписання - 11.04.2011 року)
у справі № 42/104 (суддя - Паламар П.І.)
за позовом ТОВ «Продмаркетинг»
до Приватного акціонерного товариства «Концерн «Екоп»
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 14752,19 грн.
Суть рішення і апеляційної скарги:
У березні 2011 року «Продмаркетинг» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Концерн «Екоп» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 1 від 08.01.2010 року, а саме: 2 300,00 грн. основного боргу, 5 422,63 грн. пені, 978,24 грн. 3 % річних, 3 051,32 грн. інфляційних нарахувань, крім того, позивач просив відшкодувати витрати на правову допомогу 3000,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.04.2011року (дата підписання - 11.04.2011 року) у справі № 42/104 (суддя - Паламар П.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Концерн «Екоп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продмаркетинг» 2 300,00 грн. основного боргу, 5 422,63 грн. пені, 978,24 грн. 3 % річних, 3 051,32 грн. інфляційних нарахувань. В частині стягнення 3000,00 грн. витрат на правову допомогу у позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Концерн «Екоп» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва в частині стягнення 2 300,00 грн. основного боргу скасувати і прийняти нове рішення, яким у цій частині у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, а також невідповідністю висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи. Так, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно не прийняв до уваги платіжне доручення № 23 від 07.09.2010 року про сплату позивачу 2 300,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.06.2011 року.
Розпорядженням в. о. голови Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року № 01-23/1/8 «Про зміну складу колегії суддів» були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у даній справі колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя, суддів Кропивної Л.В., Рудченка С.Г.
20.06.2011 року у зв'язку з хворобою судді Поляк О.І., яка є доповідачем у даній справі, розгляд справи не відбувся та був перенесений на 22.06.2011 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 року на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 11.07.2011 року.
У судове засідання 11.07.2011 року з'явився лише представник відповідача, представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.01.2010 року між ТОВ «Продмаркетинг» (постачальник) та ПрАТ «Концерн «Екоп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти та оплатити його вартість на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.2 договору найменування товару визначається за накладними.
Ціна та асортимент товару вказується в накладних (п. 5.1 договору).
У п. 6.2 договору погоджено, що покупець проводить оплату за кожну прийняту партію товару на підставі даного договору та накладних наступним чином: 50 % вартості товару - протягом 30 календарних днів від дати поставки, 50 % вартості товару - протягом 80 календарних днів від дати поставки шляхом переказу грошових коштів у безготівковій формі в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника.
На виконання умов договору позивач протягом січня - липня 2010 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 352 989,56 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, за отриманий товар відповідач розрахувався з порушення строків оплати, передбачених п. 6.1 договору, і лише частково в сумі 273 986,71 грн., у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 79 002,85 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2010 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога б/н від 18.10.2010 року про сплату вказаної суми боргу, пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань загальною сумою 83 107,44 грн.
Після отримання 08.11.2010 року вказаної вимоги відповідач сплатив позивачеві 76 702,85 грн. заборгованості, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Таким чином, станом на 01.12.2010 року борг відповідача перед позивачем склав 2 300,00 грн.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 300,00 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 193 вказаного Кодексу суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір № 1 від 08.01.2010 року за своєю правовою природою є договором поставки.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором № 1 від 08.01.2010 року, у той час, як доказів оплати відповідачем отриманого товару у сумі 2 300,00 грн. матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на те, що згідно платіжного доручення № 23 від 07.09.2010 року ним було сплачено вказану суму боргу, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане платіжне доручення свідчить про оплату рахунку позивача № 02.09 від 02.09.2010 року, який був виставлений останнім на відшкодування витрат, пов'язаних з випробуванням щодо якісного виявлення ГМО в кондитерських виробах, отриманих за договором № 1 від 27.01.2009 року, що не є предметом розгляду у даній справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що останнім правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 300,00 грн. заборгованості.
Одночасно колегія суддів зазначає, що відповідач не обмежений в праві звернутися з відповідним позовом до суду у разі безпідставного отримання позивачем кошті у розмірі 2 300,00 грн., сплачених згідно платіжного доручення № 23 від 07.09.2010 року.
Крім суми основного боргу, позивач також заявив вимоги про стягнення з відповідача 978,24 грн. 3 % річних, 3 051,32 грн. інфляційних нарахувань та 5 422,63 грн. пені, які задоволені місцевим господарським судом.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, наявними матеріалами справи підтверджується сплата відповідачем позивача товару на суму 350 689,56 грн., однак, з порушенням строків оплати, погоджених сторонами у п. 6.1 договору.
Докази сплати відповідачем заборгованості у розмірі 2 300,00 грн. в матеріалах справи відсутні.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У п. 7.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем термінів оплати, зазначених у п. 6.1 договору, позивач має право нарахувати на прострочену суму пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а відповідач зобов'язаний сплатити її протягом 5 банківських днів з дня отримання вимоги від позивача.
В силу ч. 6 ст. 232 вказаного Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Зі змісту наведених норм слідує, що нарахування як 3 % річних, інфляційних втрат, так і пені має здійснюватися кредитором на суму простроченого боржником платежу.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, інфляційних нарахувань та пені, колегія суддів дійшла висновку, що їх нарахування позивачем було здійснене на суми сплачених боржником платежів, які, однак, не перевищують сум заборгованості за відповідні періоди, а відтак місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення 978,24 грн. 3 % річних, 3 051,32 грн. інфляційних нарахувань та 5 422,63 грн. пені за розрахунком позивача.
Крім того, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у стягненні з відповідача 3000,00 грн. витрат по оплаті юридичних послуг з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зі змісту наведеної норми слідує, що нею передбачено відшкодування фактичних витрат, зроблених стороною, за отримання послуг лише адвоката.
Проте, доказів того, що отримані та оплачені позивачем юридичні послуги надавались останньому саме адвокатом, матеріали справи не містять.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2011 року у справі № 42/104 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Концерн «Екоп» - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2011 року у справі № 42/104 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Концерн «Екоп» залишити без задоволення.
3. Матеріали справи № 42/104 скерувати до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Головуючий суддя Поляк О.І.
Судді Кропивна Л.В.
Рудченко С.Г.