01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2011 № 47/95
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Алданової С.О.
Смірнової Л.Г.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1 дов. від 06.06.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ренесанс кепітал інвест”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 17.05.2011 року
у справі № 47/95 (суддя Станік С.Р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Продімпекс”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ренесанс кепітал інвест”
про стягнення грошових коштів в сумі 265 936,69грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Продімпекс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ренесанс кепітал інвест” про стягнення грошових коштів за поставлений товар в розмірі 263000,00грн., інфляційних втрат в розмірі 1 305,38 грн., 3 % річних в розмірі 1072,89 грн., пені в розмірі 558,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №289/04/08 від 01.04.2008 року.
Позивач подав уточнення позовних вимог, а також довідку №35 від 11.04.2011 року в яких зазначав, що на дату розгляду позовних вимог заборгованість за поставлений товар у відповідача відсутня, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 2 936,69 грн. неустойки та судових витрат.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.05.2011 р. у справі № 47/95 провадження в справі в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 263 000 (двісті шістдесят три тисячі) грн. 00 коп. - припинено на підставі п.1-1. ст.80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору в цій частині. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс кепітал інвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продімпекс» 2 630 (дві тисячі шістсот тридцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 233 (двісті тридцять три) грн. 39 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що оскільки позивачем в судовому засіданні 13.04.2011 було надано довідку про погашення відповідачем заборгованості в розмірі 263 000,00грн. після звернення позивача до суду, провадження в справі в частині стягнення 263 000,00 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору в цій частині.
Також судом встановлено, що оскільки поставка здійснена не по договору, тому і підстави для стягнення інфляційних втрат в сумі 1305,38 грн., 3 % річних в сумі 1072,89 грн., пені в сумі 558,42 грн. відсутні.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2011 р. у справі №47/95 в частині стягнення судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було порушено приписи ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України щодо стягнення з відповідача судових витрат, оскільки в частині стягнення суми основної заборгованості судом було припинено провадження, а в частині стягнення штрафних санкцій відмовлено, то суд повинен був покласти судові втрати на позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2011 року.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2011 р. у справі №47/95 скасувати в частині стягнення судових витрат.
Представник позивача в судове засідання 06.07.2011 року не з'явились, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.07.2011 року за відсутності представника позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
01.04.2008 між ТОВ «Продімпекс»(постачальник) та ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» (покупець) було укладено Договір поставки №289/04/08 (далі Договір № 289/04/08 від -01.04.2008).
Згідно п. 1.1. Договору постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупцеві (відповідачу), а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити продукцію, сировину для харчової промисловості.
Відповідно до п.2.1 Договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються Сторонами шляхом підписання специфікації(й) (надалі іменується "Специфікація"). Специфікація є невід'ємної частиною цього Договору.
Кількість та асортимент кожної конкретної партії продукції визначається згідно складених з письмовій формі заявок Покупця, які Покупець передає Постачальнику за допомогою факсу, телетайпу, мережі Інтернет тощо.(п.2.3 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору термін поставки, умови поставки та місце доставки погоджуються Сторонами у заявках або у Специфікаціях до Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору .
Продукція вважається переданою Покупцеві з моменту її фактичної передачі йому разом з необхідними супровідними документами та підписання Покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції. З цього моменту Покупець набуває право власності на продукцію. Ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від Постачальника до Покупця з моменту набуття ним права власності. .(п.3.2 Договору).
Згідно п. 4.3 Договору розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції Покупець здійснює з Постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30-ти календарних днів після набуття Покупцем права власності на продукцію(п.3.2.). Днем оплати вважається день списання банком коштів з поточного рахунку Покупця.
В матеріалах справи наявна копії накладної №опро-00000818 від 03.12.2010, підписаної представниками позивача і відповідача та скріпленої печатками сторін, з якої вбачається, що позивачем - відпущено, а відповідачем отримано арахіс 28/32 в кількості 16 700 кг. на загальну суму 246325,00 і арахіс 35/39 в кількості 3 300 кг. на загальну суму 49500,00 грн., всього на суму 354 990,00 грн. з ПДВ в сумі 59 165,00 грн.
Згідно копії довіреності № 002622 від 03.12.2010, виданої керівником відповідача, підпис якого засвідчений печаткою відповідача, для одержання ОСОБА_2 у позивача арахісу в кількості 20 000 кг. (в графі «цінностей за» з посиланням на № і дату наряду як на підставу одержання товару відомості відсутні).
03.12.2010 позивачем була виписана податкова накладна, порядковий № 00000818, підписана представником позивача і засвідчена печаткою позивача, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, в якій зафіксовано, що продавець (позивач) передав покупцю (відповідачу) 03.12.2010 на підставі договору № 289/04-08 від 01.04.2008 арахісу 28/32 (Китай) в кількості 16 700 кг. по ціні 14,75 грн. за 1 кілограм на загальну суму 246 325,00 грн. (без ПДВ) та арахісу 35/39 (Китай) в кількості 3 300 кг. по ціні 15,00 грн. за 1 кілограм загальною вартістю 49 500, 00 грн. (без ПДВ), а всього на суму 354 990,00 грн. з ПДВ в сумі 59165,00 грн.
В матеріалах справи наявні платіжні доручення, з яких вбачається, що відповідачем здійснено в повному обсязі оплату за товар (у сумі 263 000,00грн.) згідно договору поставки № 289/04/08 від 01.04.2008 року.
Позивач в уточненнях позовних вимог та довідці №35 від 11.04.2011 року зазначає, що на дату розгляду позовних вимог заборгованість за поставлений товар у відповідача відсутня.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (термін).
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки після звернення позивача до суду відповідачем було погашено заборгованість перед позивачем в розмірі 263 000,00грн., судом першої інстанції правомірно було провадження у справі в цій частині позову припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів пені, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 625 ЦК України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 9.7 Договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожень день прострочення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в накладній № опро-00000818 від 03.12.2010 року відсутня будь-яка вказівка на те, що товар, який по ній поставлявся позивачем відповідачу передається саме по договору № 289/04/08 від -01.04.2008.
Як вбачається з податкової накладної № 00000818 від 03.12.2010 товар, тотожний тому, який поставлявся по накладній № опро-00000818 від 03.12.2010 згідно договору № 289/04/08 від 01.04.2008, проте суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкова накладна не є належним та допустимими доказом того, що поставка здійснюється саме по договору № 289/04/08 від 01.04.2008, адже вона складається позивачем самостійно, одноособово, без участі відповідача.
Позивач не довів належними та допустимими доказами те, що поставка товару по вказаній накладній здійснювалась ним саме по договору № 289/04/08 від 01.04.2008.
Отже, між сторонами не було узгоджено строк оплати поставленого товару по накладній № опро-00000818 від 03.12.2010 року, а тому його оплата мала здійснюватись в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
А оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів виставлення відповідачу вимоги в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України про сплату вартості поставленого товару, відповідно і строк оплати відповідачем вартості товару не настав, отже відсутнє і прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті товару, поставленого згідно накладної № опро-00000818 від 03.12.2010.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України та ст.ст.610, 612 Цивільного Кодексу України передбачають умови, згідно яких підставами для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а також пені є саме прострочення відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, а оскільки такого прострочення відповідачем не допущено, тому і підстави для стягнення інфляційних втрат в сумі 1305,38 грн., 3 % річних в сумі 1072,89 грн., пені в сумі 558,42 грн. відсутні.
Щодо тверджень відповідача в апеляційній скарзі про безпідставність стягнення з останнього державного мита в сумі 2630,00грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати - це витрати, пов'язані з розглядом і вирішенням справ у судочинстві, що покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі, спонукання зацікавлених осіб до врегулювання спорів відповідно до закону без втручання суду.
Судові витрати поділяються на,зокрема, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позовні заяви оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. (ст. 45 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.
Таким чином, оскільки відповідач сплатив суму заборгованості у розмірі 263000,00грн. після звернення позивача з позовом, таким чином витрати пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
при задоволенні позову - на відповідача;
при відмові в позові - на позивача;
при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, то державне мито в цій частині покладається на позивача.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 47/95 від 17.05.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ренесанс кепітал інвест” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2011 року по справі № 47/95 залишити без змін.
Матеріали справи № 47/95 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Алданова С.О.
Смірнова Л.Г.