01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2011 № 16/5026/905/2011
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Алданової С.О.
Смірнової Л.Г.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Спектр”
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 26.05.2011 року
у справі № 16/5026/905/2011 (суддя Спаських Н.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства “Спектр”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лакофарбовий
завод “Аврора”
про визнання договору частково недійсним
На розгляд господарського суду Черкаської області передані вимоги Публічного акціонерного товариства “Спектр” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лакофарбовий завод “Аврора” про визнання частково недійсним договору поставки №0361/04-ф від 01.03.2010 року ( в частині пунктів 1.3 та 7.2.), укладеного між сторонами, з мотивів, що ці пункти суперечать чинному законодавству.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.05.2011 р. у справі № 16/5026/905/2011 в задоволенні позові відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов спірного договору, їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.05.2011 р. у справі №16/5026/905/2011 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Черкаської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що позивач не наводить ніякого обґрунтування про те, яким чином порушуються його права пунктами 1.3. та 7.2. спірного договору і як їх реалізував відповідач проти позивача. Також, судом порушено норми ст. 77 ГПК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2011 року.
Представники позивача та відповідача в судове засідання 06.07.2011 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та відповідач не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.07.2011 року за відсутності представників позивача та відповідача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд,-
01.03.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Лакофарбовий завод “Аврора” (постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Спектр” (покупець) укладено договір поставки № 0361/04-Ф (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору відповідач зобов'язався виготовити та передати, а позивач прийняти та оплатити лак ПФ-060 напівфабрикатний.
Асортимент, кількість та ціна на товар, що відвантажується, встановлюється у видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною договору (п..1.2. Договору).
Постачальник вправі змінити вартість товару (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 1. 4 Договору загальна сума договору становить 2 млн. грн.
Згідно п. 7.2 Договору у разі несплати або несвоєчасної оплати партії товару у строк, передбачений договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченої продукції за кожен день прострочки оплати у відповідності до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р №543/96-ВР. В випадку несплати партії ь товару протягом 35 календарних днів з моменту її тримання, покупець повинен сплатити штраф у розмірі 10% від суми боргу.
Позивач просить визнати недійсним п. 1.3. договору яким передбачено, що "постачальник вправі змінити вартість товару" з мотивів, що цим пунктом передбачений механізм односторонньої зміни умов договору, що суперечить чинному законодавству і свідчить про те, що сторонами договору не досягнуто остаточної згоди щодо ціни товару.
Крім того, позивач просить визнати недійсним п. 7.2 договору з мотивів, що сторони не досягли згоди в питанні, порядку нарахування штрафних санкцій, бо не передбачено період нарахування пені в розмірі 0,2% за кожний день прострочення. Крім того, встановлення договором штрафу у розмірі 10% від суми боргу суперечить положенням ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із укладенням договорів поставки товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Пленум Верховного суду України в. п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Щодо визнання недійсним п. 1.3. договору яким передбачено, що "постачальник вправі змінити вартість товару" з мотивів, що цим пунктом передбачений механізм односторонньої зміни умов договору, що суперечить чинному законодавству і свідчить про те, що сторонами договору не досягнуто остаточної згоди щодо ціни товару, колегія суддів зазначає наступне.
В умовах договору сторонами використано терміни "вартість" та "ціна".
Ці терміни по своїй природі мають різне значення:
Ціна - це грошове відображення вартості товару (марки, артикулу) за одиницю виміру (Держкомстат, Наказ "Про затвердження Методики розрахунку середніх цін виробників промислової продукції за основними видами харчових продуктів, напоїв" від 09.10.2009 N 370);
Вартість - це еквівалент цінності об'єкта оцінки, виражений у ймовірній сумі грошей (КМ України, Постанова КМ "Про затвердження Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" від 10.09.2003 N 1440).
Таким чином, ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість лише одиниці товару (Вікіпедія).
Сторонами було визначено лише загальну суму договору у розмірі 2 млн. грн., отже це є синонім вартості всього товару, який планувався до поставки за договором.
Ціна ж за одиницю товару (як погоджено сторонами) вказується відповідачем у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору і ціну за одиницю товару сторони не обумовлювали та не обмежували (п. 1.2 та 1.4. договору).
Отже, реалізувати п. 1.3. договору про право постачальника змінити вартість товару можливо лише через зміну загальної суми договору по п. 1.4.
Однак даним пунктом прямо передбачено, що "зазначена сума може бути змінена за усною домовленістю сторін", тобто спільна згода сторін у цьому питанні є обов'язковою.
Також, суд першої інстанції правомірно не погодився з доводами позивача про те, що п. 1.3. договору говорить про автоматичне право односторонньої зміни умов договору - пункти 1.3. та 1.4. пов'язані між собою і передбачають згоду сторін.
При цьому п. 10.3. договору встановлено, що будь-які зміни і доповнення до договору мають бути оформлені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін, а стаття 188 ГК України передбачає спеціальну процедуру зміни господарського договору, коли зацікавлена сторона надсилає іншій стороні відповідну пропозицію, яка підлягає розгляду та узгодженню.
Щодо неузгодження сторонами питання про встановлення ціни договору, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 180 ГК України вимагає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, яка в свою чергу визначає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Умова п. 1.2. договору про те, що ціна на товар (тобто за одиницю товару) встановлюється у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, не суперечить чинному законодавству і свідчить про те, що позивач погодився із визначенням ціни продавцем в момент відвантаження товару.
Аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 27.09.2001 року № 21/92.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (принцип свободи договору ст. 3 ЦК України ).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що п. 1.3 Договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам.
Щодо визнання недійсним п. 7.2 договору з мотивів, що сторони не досягли згоди в питанні, порядку нарахування штрафних санкцій, бо не передбачено період нарахування пені в розмірі 0,2% за кожний день прострочення. Крім того, встановлення договором штрафу у розмірі 10% від суми боргу суперечить положенням ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п. 7.2 Договору у разі несплати або несвоєчасної оплати партії товару у строк, передбачений договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченої продукції за кожен день прострочки оплати у відповідності до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р №543/96-ВР. В випадку несплати партії товару протягом 35 календарних днів з моменту її тримання, покупець повинен сплатити штраф у розмірі 10% від суми боргу.
Згідно п. 10.2. договору, у випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним цивільним законодавством.
Оскільки п. 7.2 договору прямо не містить вказівки на період нарахування пені, проте цей період встановлено у ч. 6 ст.232 ГК України - нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Незважаючи на те, що штраф і пеня є різновидами неустойки та при стягненні вони повинні обмежуватися розміром подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення, положення ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не містять прямої вказівки на встановлення граничного розміру штрафу.
Чинне законодавство прямо допускає встановлення і штрафу і пені за порушення одного зобов'язання, що підтверджується ст. 231 ГК України - у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Сторони у справі також не позбавлені можливості встановити за порушення зобов'язання санкцію у вигляді пені і штрафу.
ЦК України не містить положень, які б прямо забороняли одночасне застосування штрафу і пені за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам .
Таким чином, вимога позивача про визнання частково недійсним договору поставки №0361/04-ф від 01.03.2010 року ( в частині пунктів 1.3 та 7.2.), укладеного між сторонами, з мотивів, що ці пункти суперечать чинному законодавству, є необґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно було відмовлено в її задоволенні.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Черкаської області у справі № 16/5026/905/2011 від 26.05.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача( апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Спектр” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 26.05.2011 року по справі №16/5026/905/2011 залишити без змін.
Матеріали справи № 16/5026/905/2011 повернути до Господарського суду Черкаської області .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Алданова С.О.
Смірнова Л.Г.