01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2011 № 6/97
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Алданової С.О.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1 дов. від 16.03.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 18.04.2011 року
у справі № 6/97 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Столиця-Сервіс”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія”
про стягнення 99990,99грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Столиця-Сервіс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія” про стягнення 99990,99 грн., з яких: 73824,99грн. - основний борг, 26166,00 грн. - понесені збитки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання з поставки товару, внаслідок чого позивач був змушений придбати товар за більшою ціною у іншого постачальника та понести транспортні витрати. Також, позивач просить повернути суму передплати за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.04.2011 р. у справі № 6/97 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Столиця - Сервіс” 73824,99 грн. заборгованості, 25016,72 грн. збитків, 988,42 грн. державного мита та 233,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що між сторонами у спрощенній формі було укладено договір поставки. На підставі рахунку-фактури СФ-000010 від 23.12.2010 р. позивач сплатив на рахунок відповідача 213720,00грн., як оплату за товар. Відповідач здійснив часткову поставку товару на суму 128895,00 грн. Відповідач частково повернув суму попередньої оплати в розмірі 11000 грн. Станом на день розгляду справи попередня оплата в розмірі 73824,99 грн. продавцем не повернута. Оскільки відповідачем належним чином зобов'язання щодо поставки товару в повному обсязі не виконано, а зобов'язання щодо поставки товару втратило інтерес для позивача, позовні вимоги про повернення попередньої оплати у розмірі 73824,99 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки необхідність придбання частини товару у фінансово-промислового концерну “Вітязь” обумовлена непоставкою його відповідачем, то вимоги про стягнення понесених збитків в розмірі 25016,72грн. підлягають задоволенню.
Позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування понесення збитків у вигляді витрат на отримання транспортних послуг на суму 1150 грн., завданих внаслідок дій відповідача, тому в цій частині позовні вимоги залишені без задоволення.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.04.2011 р. у справі №6/97 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що пропозиції про зміну або розірвання договору відповідач не отримував. Таким чином, висновок суду щодо отримання відповідачем вимоги про повернення коштів в зв'язку з втратою позивачем інтересу до виконання зобов'язання не підтверджується наявними матеріалами справи. Крім цього, відповідач стверджує, що останнім було повернуто грошових коштів на суму 17 225грн. (що підтверджується копіями банківських виписок), а не 11000 грн., як це встановлено в рішенні господарського суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.06.2011 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 15.06.2011 року представників позивача, колегією суддів ухвалою від 15.06.2011 року розгляд справи було відкладено на 06.07.2011 року.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 18.04.2011 року у справі №6/97 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представники позивача в судове засідання 06.07.2011 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.07.2011 року за відсутності представників позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відпоідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Столиця-Сервіс” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія” (продавець) було досягнуто усну домовленість про поставку товару (арматури).
27.12.2010 р. на підставі рахунку-фактури СФ-000010 від 23.12.2010 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Столиця - Сервіс”(покупець) сплатило на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія”, (продавець) 213720,00 грн., як оплату за товар, а саме арматуру.
30.12.2012 р. продавець надав покупцю гарантійний лист, яким зобов'язався здійснити поставку до 31.12.2010 р.
Таким чином, у відповідача виник обов'язок до 31.12.2010 р. поставити позивачу товар.
04.01.2011 р. продавець здійснив часткову поставку товару на суму 128895,00 грн.
Поставка продукції в кількості 15,28 т. на суму 84825,00 грн. проведена не була.
17.01.2011 р. покупець направив продавцю вимогу №1701/11 здійснити поставку до 17:00 год. 17.01.2011 р. або повернути сплачені кошти.
Продавець листами від 17.01.2011 р. та від 18.01.2011 р. гарантував поставку товару до 18.01.2011 р. та до 21.01.2001 р. відповідно.
Крім того, як стверджує позивач, оскільки до 26.01.2011 р. поставка проведена не була покупець звернувся до іншого постачальника.
28.01.2011 р. фінансово-промисловий концерн “Вітязь” здійснив поставку позивачу арматури в кількості 15,28 т. за ціною 109820,72 грн., що підтверджується видатковою накладною, наданою в матеріали справи.
31.01.2011 р. фінансово-промислового концерну “Вітязь” надав, а позивач прийняв транспортні послуги з перевезення арматури, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт від 31.01.2011 р.
01.02.2011 та 15.02.2011 року відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок позивача суму попередньої оплати в розмірі 10000грн. + 1000грн., що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи.
Позивач просив суд стягнути з відповідача суму попередньо оплати за поставлений товар у розмірі 73 824,99грн.
Крім того, відповідач 21.02.2011 року до звернення позивача до суду, тобто до порушення провадження у справі, повернув суму попередньої оплати в розмірі 2000,00грн., що підтверджується копією банківської виписки, яка наявна в матеріалах справи.
Також, після порушення провадження по справі відповідачем було повернуто суму попередньої оплати в розмірі 3500,00грн. -04.03.2011 року, 325 грн. - 14.03.2011 року, 400грн. - 16.03.2011 року на загальну суму 4225,00грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення частково апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Проте, судом першої інстанції не було досліджено, що відповідач 21.02.2011 року, (до звернення позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів) повернув суму попередньої оплати в розмірі 2000,00грн., що підтверджується копією банківської виписки, яка наявна в матеріалах справи.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про безпідставність позовних вимог в цій частині, отже в частині стягнення з відповідача 2000 грн. слід відмовити.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки після звернення позивача до суду відповідач повернув суму попередньої оплати у розмірі 4225,00грн. (3500,00грн. -04.03.2011 року, 325 грн. - 14.03.2011 року, 400грн. - 16.03.2011 року, що підтверджується банківськими виписками), колегія суддів апеляційної інстанції провадження у справі в цій частині позовних вимог припиняє на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 73 824,99грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 67 599,99грн. (73824,99грн. -2000грн. -4 225грн.)
Щодо стягнення з відповідача 26166,00 грн. - понесених збитків (25016,00грн. - додаткові витрати та 1150,00грн. - витрати на автоперевезення товару), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до 1, 3 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.
Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань -причиною.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заявлена позивачем до стягнення грошова сума у розмірі 25016,00грн. не може розглядатись як завдані йому (позивачу) відповідачем збитки у вигляді придбання товару за ціною вищою, ніж мав поставити відповідач, оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що саме неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару (арматури) спричинило або призвело до покупки даного товару лише у фінансово-промисловий концерн “Вітязь” за ціною вищою ніж у відповідача. Отже, понесені нібито збитки у розмірі 25016,00грн. у вигляді придбання товару за ціною вищою, ніж мав поставити відповідач, не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань.
Крім цього, позивачем не надано належних доказів того, що між ним та відповідачем була досягнута згода щодо поставки за рахунок останнього арматури, а тому понесені 31.01.2011 р. витрати у розмірі 1150 грн. на транспортні послуги з перевезення арматури також не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування понесення збитків у розмірі 25016,00грн. у вигляді придбання товару за ціною вищою, ніж мав поставити відповідач та понесення збитків у вигляді витрат на отримання транспортних послуг на суму 1150 грн., завданих внаслідок дій відповідача, тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія” підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду м. Києва від 18.04.2011 року у справі №6/97 - скасуванню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 835,54 грн. (в тому числі державне мито у розмірі 675,99грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 159,55грн.)(пропорційно задоволеним позовним вимогам). Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (пропорційно задоволеним вимогам ).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія” задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.04.2011 року у справі №6/97 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія”(02002, місто Київ, вул. М. Раскової, 19, оф. 1213, код 37292724) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Столиця - Сервіс”(юридична адреса: 03186, місто Київ, Чоколівський бульвар, 19, фактична адреса: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5, оф. 107, код 33440634) 67 599,99грн. заборгованості, 675,99грн. державного мита та 159,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія”(02002, місто Київ, вул. М. Раскової, 19, оф. 1213, код 37292724) 2000,00грн. відмовити повністю.
В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія”(02002, місто Київ, вул. М. Раскової, 19, оф. 1213, код 37292724) 4225,00грн. припинити провадження.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Столиця - Сервіс”(юридична адреса: 03186, місто Київ, Чоколівський бульвар, 19, фактична адреса: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5, оф. 107, код 33440634) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія”(02002, місто Київ, вул. М. Раскової, 19, оф. 1213, код 37292724) 156,20 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Універсальна компанія”(02002, місто Київ, вул. М. Раскової, 19, оф. 1213, код 37292724) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у сумі 5,79грн. перераховане до Державного бюджету України згідно квитанції №1 від 30.04.2011р.
4. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.
5. Матеріали справи №6/97 повернути до Господарського суду м. Києва
6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Смірнова Л.Г.
Алданова С.О.