01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2011 № 4/109
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Кропивної Л.В.
Рудченка С.Г.
при секретарі: Чуприні І.В.
у відкритому судовому засіданні,
за участю представників сторін:
від позивача: Прокопець О.В.
від відповідача: Міщенко М.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна"
на рішення господарського суду міста Києва
від 17.05.2011 року (дата підписання - 25.05.2011 року)
у справі № 4/109 (суддя - Борисенко І.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна"
до Спільного Українсько-Німецького ТОВ з іноземними інвестиціями "Кершер"
про стягнення 79 080,39 грн.
Суть рішення і апеляційної скарги:
У лютому 2011 року ТОВ "Ніко-Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Спільного Українсько-Німецького ТОВ з іноземними інвестиціями "Кершер" про стягнення заборгованості за договором поставки № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2011 року (дата підписання - 25.05.2011 року) у справі № 4/109 (суддя - Борисенко І.І.) у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ "Ніко-Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати повністю і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.07.2011 року.
У судове засідання 06.07.2011 року з'явилися представники сторін.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні проти доводів скаржника заперечував та просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2009 року між ТОВ «Торговий дім «НІКО» (постачальник) та Спільним Українсько-Німецьким ТОВ з іноземними інвестиціями "Кершер" (покупець) було укладено договір поставки № 324-09/ПСТ, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати покупцю товар, а покупець - прийняти й оплатити даний товар згідно умов даного договору.
Умови про найменування, асортимент, термін поставки, ціну товару, що має бути поставлений за даним договором, інші умови за узгодженням сторін, вказуються в додатку до даного договору (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.3 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця і ризиків його випадкової загибелі чи ушкодження здійснюється з дати поставки товару.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець оплачує вартість поставленого по даному договору товару в порядку, у розмірі та у терміни, що зазначені в додатку до даного договору.
Згідно з п. 4.2 договору оплата товару здійснюється на підставі рахунків-фактур, виставлених постачальником, у національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно п. 5 додатків № 1, 3 до договору оплата за товар здійснюється щотижнево шляхом перерахування на рахунок постачальника коштів в сумі, еквівалентній вартості реалізованого покупцем товару протягом 7 календарних днів з моменту реалізації. У випадку не реалізації товару протягом 90 днів з дати отримання товару покупцем останній на письмову вимогу постачальника зобов'язується протягом 10 днів з дати її отримання повернути нереалізований товар постачальнику.
Як слідує з додаткової угоди № 1 від 29.12.2009 року, дія договору була продовжена до 30.06.2010 року.
На виконання умов договору ТОВ «Торговий дім «НІКО» протягом травня - червні 2010 року поставило відповідачу товар - моторні мастила Mobil та Esso, загальною вартістю 391 104,67 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконав лише частково у розмірі 316 161,55 грн., у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість перед ТОВ «Торговий дім «НІКО» у розмірі 74 943,12 грн.
Як встановлено місцевим господарським судом, 29.06.2010 року ТОВ «Торговий дім «НІКО» змінило назву на ТОВ «АВТО ПРОФІТ».
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2010 року між ТОВ «АВТО ПРОФІТ» (первісний кредитор) та ТОВ «Ніко-Україна» було укладено договір відступлення права вимоги № ВПВ 2007, згідно з п. 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору за договорами, що укладені між первісним кредитором та боржниками, перелік яких наведено у додатку № 1.
Згідно п. 1.2 вказаного договору новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржників (перелік яких наведено у додатку № 1 до даного договору) сплати грошових коштів у розмірі 8 329 171, 00 грн.
Як вбачається з додатку № 1 до даного договору новий кредитор набув право вимоги, зокрема, до Спільного Українсько-Німецького ТОВ з іноземними інвестиціями "Кершер" за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 року у розмірі 74 943,00 грн.
Відповідно до п. 4.2 вказаного договору первісний кредитор зобов'язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором новому кредиторові.
Як слідує зі змісту позовної заяви, ТОВ "Ніко-Україна", посилаючись на договір відступлення права вимоги № ВПВ 2007 від 30.07.2010 року, просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений йому ТОВ «АВТО ПРОФІТ» товар у розмірі 74 943,12 грн. та пеню у розмірі 4 137,27 грн., нараховану за період з 16.08.2010 року по 23.12.2010 року.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Ніко-Україна" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 193 вказаного Кодексу суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Укладений між сторонами договір № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 року за своєю правовою природою є договором поставки.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Матеріалами справи підтверджується належне виконання ТОВ «Торговий дім «НІКО» (постачальником) взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару на загальну суму 391 104,67 грн.
Як уже зазначалося, п. 4.1 договору поставки передбачено, що покупець оплачує вартість поставленого по даному договору товару в порядку, у розмірі та у терміни, що зазначені в додатку до даного договору.
Так, у п. 5 додатків № 1, 3 до договору сторонами погоджено, що оплата за товар здійснюється щотижнево шляхом перерахування на рахунок постачальника коштів в сумі, еквівалентній вартості реалізованого покупцем товару протягом 7 календарних днів з моменту реалізації.
В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки відповідачем не доведено, що товар на суму 74 943,12 грн. не реалізований, колегія суддів дійшла висновку, що строк сплати відповідачем 74 943,12 грн. вартості отриманого товару настав, а відтак вказана сума є заборгованістю відповідача, що не заперечувалося представником останнього у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Зважаючи на приписи абз. 1 ч. 2 ст. 692 ЦК України, а також на положення п. 4.1 договору, п. 5 додатків № 1, 3 до договору, колегія суддів вважає помилковим твердження місцевого господарського суду про те, що не отримання відповідачем рахунків-фактур на сплату вартості отриманого товару позбавило останнього можливості виконання свого обов'язку по договору щодо оплати отриманого товару у повному обсязі.
В силу ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 вказаного Кодексу).
За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Як уже зазначалося, на підставі договору про відступлення права вимоги № ВПВ 2007 від 30.07.2010 року ТОВ «АВТО ПРОФІТ» (первісний кредитор) відступило, а ТОВ «Ніко-Україна» (новий кредитор) набуло право вимоги, належне первісному кредитору за договорами, що укладені між первісним кредитором та боржниками, перелік яких наведено у додатку № 1, у тому числі до Спільного Українсько-Німецького ТОВ з іноземними інвестиціями "Кершер" за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 року у розмірі 74 943,12 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність порушення прав позивача на момент звернення останнього з позовом до суду.
За приписами ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
З аналізу наведеної норми слідує, що вона передбачає лише можливість настання несприятливих наслідків для нового кредитора у випадку неповідомлення боржника про здійснене відступлення права вимоги, проте, не звільняє боржника від сплати заборгованості на час такого неповідомлення.
Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд посилався, у тому числі на те, що у договорі про відступлення права вимоги не вказано строк його дії, а також відсутня конкретна дата (термін) переходу права вимоги до нового кредитора, що унеможливлює визначення моменту, з якого у позивача виникло право вимоги.
З огляду на приписи ст. 514, ч. 2 ст. 631 ЦК України, якщо інше не встановлено договором відступлення права вимоги або законом, первісний кредитор вибуває із зобов'язання, тобто втрачає право вимоги від боржника виконання його обов'язку, у той час, як новий кредитор набуває таке право з моменту вчинення правочину (укладення договору) відступлення права вимоги.
При цьому, колегія суддів зазначає, що за договором цесії моментом відступлення права вимоги може бути також день виконання новим кредитором свого обов'язку щодо оплати отриманого права вимоги, однак, це має бути обумовлене спеціальними умовами договору цесії.
Разом з цим, як вбачається зі змісту договору № ВПВ 2007 про відступлення права вимоги від 30.07.2010 року, такі умови ним не передбачені.
Враховуючи викладене, у позивача відсутній обов'язок доводити сплату ним первісному кредитору винагороду за отримане право вимоги, оскільки договір не пов'язує настання моменту відступлення права вимоги із здійсненням такої оплати, а відтак твердження місцевого господарського суду про відсутність доказів сплати винагороди позивачем первісному кредитору не впливає на вирішення даного спору.
Колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом передчасно застосовані приписи ч. 2 ст. 517 ЦК України, згідно якої боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, оскільки таке притримання виконання зобов'язання боржником на користь нового кредитора може бути здійснене за умови, що останній повідомив боржника про саме відступлення права вимоги, не надавши при цьому доказів переходу до нього відповідного права від первісного кредитора.
У такому разі в силу ч. 2 ст. 527 ЦК України боржник має право вимагати від нового кредитора доказів того, що виконання приймається належним кредитором, до надання яких може не виконувати свого обов'язку новому кредиторові (ч. 2 ст. 517 вказаного Кодексу).
Разом з цим, боржником не було вчинено дій, які б свідчили про наміри останнього виконати свій обов'язок щодо оплати решти вартості товару новому кредитору, попередньо пересвідчившись, що таке виконання буде прийняте належним кредитором, а відтак посилання на ч. 2 ст. 517 ЦК України є передчасним.
Посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату відповідної суми боргу, колегією суддів відхиляються, оскільки у зобов'язанні, за яким первісним кредитором передано право вимоги, встановлено строк його виконання відповідачем.
В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Крім того, колегія суддів зазначає, що звернення позивача до суду з вказаним позовом, слід розуміти як відповідну вимогу до відповідача про сплату останнім заборгованості.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 74 943,12 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Звертаючись до суду першої інстанції, позивач також просив стягнути з відповідача 4 137,27 грон. пені.
Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що вказана вимога задоволенню не підлягає, однак, з інших підстав, ніж ті, які зазначені у рішенні суду першої інстанції.
В силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вбачається з виконаного позивачем розрахунку пені на загальну суму заборгованості у розмірі 74 943,12 грн., за початкову дату нарахування ним взято дату оплати отриманого відповідачем товару, яка зазначена у видатковій накладній № 04915 від 17.06.2010 року, якою підтверджується поставка товару лише на суму 1 865,75 грн., а саме: з 16.08.2010 року.
В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з цим, позивачем не доведено, що обов'язок відповідача щодо сплати заборгованості на загальну суму 74 943,12 грн. виник саме з цієї дати, а відтак нарахування пені за період з 16.08.2010 року по 23.12.2010 року на суму 74 943,12 грн. є недоведеним та необґрунтованим.
За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2011 року у справі № 4/109 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" в частині стягнення 74 943,12 грн. заборгованості - задоволенню.
В силу ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2011 року у справі № 4/109 скасувати, прийняти нове рішення.
3. Позовні вимоги задовольнити частково.
4. Стягнути з Спільного Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кершер" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" 74 943,12 грн. заборгованості, 749,43 грн. державного мита, 223,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 374,71 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
5. В іншій частині у позові відмовити.
6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
8. Матеріали справи № 4/109 скерувати до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Головуючий суддя Поляк О.І.
Судді Кропивна Л.В.
Рудченко С.Г.