01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2011 № 56/366-11/103
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Кропивної Л.В.
Рудченка С.Г.
при секретарі: Чуприні І.В.
у відкритому судовому засіданні,
за участю представників сторін:
від позивача: Лозицький О.В.
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"
на рішення господарського суду міста Києва
від 24.05.2011 року (дата підписання - 27.05.2011 року)
у справі № 56/366-11/103 (суддя - Смирнова Ю.М.)
за позовом ТОВ "Агросоюз"
до ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"
про стягнення 133 619,68 грн.
Суть рішення і апеляційної скарги:
У жовтні 2010 року ТОВ "Агросоюз" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія" про стягнення заборгованості у розмірі 165 367,55 грн., з яких основний борг - 114 602,05 грн., 3% річних - 4 803,86 грн., втрати від інфляції - 14 096,05 грн., пеня - 31 865,64 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору № 12/02/09-15/ЗЗР від 15.02.2009 року позивач 15.05.2009 року перерахував відповідачеві в рахунок попередньої оплати за товар кошти у розмірі 178 602,00 грн., однак, останній взятих на себе зобов'язань не виконав, товар на вказану суму позивачу не поставив. На вимогу позивача відповідач повернув лише частину перерахованої попередньої оплати у розмірі 64 000,00 грн., тому, посилаючись на ч. 2 ст. 693 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача решту попередньої оплати.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2010 року у справі № 56/366, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2011 року у даній справі, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросоюз" суму у розмірі 114 602,05 грн., витрати по сплаті державного мита у розмірі 1146, 02 грн. та 163,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.03.2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2011 року та рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2010 року у справі № 56/366 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2011 року справу прийнято до провадження з присвоєнням їй № 56/366-11/103.
19.04.2011 року позивачем булла подана заява про уточнення позовних вимог, згідно якої він просив стягнути з відповідача кошти за непоставлений товар у розмірі 114 602,05 грн. та пеню у розмірі 19 017,63 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2011 року (дата підписання - 27.05.2011 року) у справі № 56/366-11/103 (суддя - Смирнова Ю.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросоюз" заборгованість у розмірі 114 602,00 грн., витрати по сплаті державного мита у розмірі 1146, 02 грн. та 202,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач у встановлений договором поставки строк не виконав взятого на себе обов'язку з попередньої оплати товару, що унеможливило його поставку відповідачем позивачу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 року відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.07.2011 року.
У судове засідання 06.07.2011 року з'явився лише представник позивача, представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений телефонограмою від 22.06.2011 року (а. с. - 136) у зв'язку з обмеженою кількістю марок в Київському апеляційному господарському суді, а відтак неможливістю надсилання копії ухвали про порушення апеляційного провадження у справі.
Представник позивача відзив на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечував та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12.02.2009 року між ТОВ "Агросоюз" (покупець) та ТОВ "Українська аграрна лізингова компанія" (продавець) було укладено договір купівлі - продажу № 12/02/09-15/33Р, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити вартість товару відповідно до умов даного договору (додаткових угод та специфікацій до нього).
Конкретний асортимент, кількість, ціна, дата поставки та умови оплати товару наведені в додатку № 1 до даного договору (специфікаціях, які є його невід'ємною частиною) (п. 3.1 договору).
Умови оплати, порядок та строки платежу, а також строк поставки товару, обумовлено сторонами у специфікації до договору, яка є додатком № 1 до договору (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 5 додатку № 1 до договору, яким є специфікація № 1, сторонами погоджено найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставлятиметься, а також визначено, що загальна вартість товару встановлюється в національній валюті в розмірі, еквівалентному 22 352,28 доларів США; кінцевий строк поставки товару - 20.05.2009 року за умови повної оплати товару; покупець зобов'язується здійснити попередню оплату товару в сумі 22 325,28 доларів США, що складає 100 % від загальної вартості товару, за курсом долару США до національної валюти, розрахованим відповідно до умов, встановлених в п. 5.1 даної специфікації, у строк до 08.05.2009 року.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 15.05.2009 року був виставлений позивачу рахунок-фактура № СФ-0000177 на попередню оплату товару на суму 178 682,00 грн., копія якого долучена до матеріалів справи.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, вказаний рахунок-фактура був виставлений відповідачем саме на підставі договору № 12/02/09-15/33Р від 12.02.2009 року.
Хоча даний рахунок не містить прямого посилання на вказаний договір, однак, асортимент, кількість та ціна товару, які у ньому зазначені, співпадають з асортиментом, кількістю та ціною товару, погодженими сторонами у специфікації № 1, яка є додатком № 1 до договору № 12/02/09-15/33Р від 12.02.2009 року.
На виконання умов договору позивач платіжним дорученням від 15.05.2009 № 69 перерахував на рахунок відповідача кошти на загальну суму 178 602,00 грн. із зазначенням призначення платежу «за засоби захисту рослин згідно рахунку-фактури № СФ-0000177 від 15.05.2009 року».
Однак, відповідач поставку товару у погоджений сторонами строк не здійснив, у зв'язку з чим останній звернувся до відповідача з листами № 29 від 19.05.2009 року, № 37 від 03.07.2009 року та № 18 від 20.08.2009 року (копії яких долучені до матеріалів справи), у яких вимагав повернути кошти, сплачені згідно договору № 12/02/09-15/33Р.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково була задоволена вимога про повернення грошових коштів, а саме: 19.08.2009 року було повернуто позивачу 20 000,00 грн. з посиланням на лист № 29 від 19.05.2009 року, 07.09.2009 року - 20 000,00 грн. з посиланням на лист № 37 від 03.07.2009 року та 24 000,00 грн. з посиланням на лист № 18 від 20.08.2009 року.
Проте, докази здійснення відповідачем поставки товару або ж повернення ним коштів у сумі 114 602,00 грн. в матеріалах справи відсутні.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 114 602,00 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 193 вказаного Кодексу суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору № 12/02/09-15/33Р від 12.02.2009 року, підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 вказаного Кодексу).
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 вказаного Кодексу).
Зі змісту ст. 693 ЦК України слідує, що договором може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).
В силу частини 2 наведеної норми, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як уже зазначалося, п. 5 додатку № 1 до договору, яким є специфікація № 1, сторонами погоджено, зокрема, кінцевий строк поставки товару - 20.05.2009 року за умови повної оплати товару.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання з поставки відповідачем позивачу товару на суму 178 682,00 грн. не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до нього з листами № 29 від 19.05.2009 року, № 37 від 03.07.2009 року та № 18 від 20.08.2009 року, у яких вимагав повернути кошти, сплачені згідно договору № 12/02/09-15/33Р.
Хоча доказів направлення відповідачу вказаних листів матеріали справи не містять, проте, вказана вимога позивача частково задоволена відповідачем, а саме: 19.08.2009 року було повернуто позивачу 20 000,00 грн. з посиланням на лист № 29 від 19.05.2009 року, 07.09.2009 року - 20 000,00 грн. з посиланням на лист № 37 від 03.07.2009 року та 24 000,00 грн. з посиланням на лист № 18 від 20.08.2009 року, що свідчить про отримання останніх відповідачем.
В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, докази повернення відповідачем коштів у сумі 114 602,00 грн. в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 114 602,00 грн. заборгованості.
Посилання апелянта на те, що позивачем було здійснено попередню оплату 15.05.2009 року, а не 08.05.2009 року, як це погоджено умовами договору, що унеможливило виконання відповідачем свого обов'язку з поставки товару, колегією суддів відхиляється, оскільки згідно ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, останній може відстрочити виконання зобов'язання на час прострочення кредитора, однак, в силу наведеної норми, не звільняється від виконання свого обов'язку взагалі.
Крім того, рахунок-фактура № СФ-0000177 датований та виставлений відповідачем 15.05.2009 року.
Колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено у стягненні з відповідача 0,05 грн. заборгованості, оскільки позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не доведеними.
Крім того, згідно заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 19 017,63 грн. пені за порушення термінів поставки товару за період з 20.04.2010 року по 19.04.2011 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У п. 7.2 договору передбачено, що за несвоєчасну передачу покупцю товару відповідно до умов цього договору продавець сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно переданого товару за кожний день прострочення передачі товару.
В силу ч. 6 ст. 232 вказаного Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зі змісту вказаної норми слідує, що право на нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання виникає у позивача від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідачем, і припиняється через шість місяців, якщо інший строк не встановлений законом або договором.
Разом з цим, з розрахунку пені, наданого позивачем, вбачається, що за кінцеву дату нарахування пені ним взято день звернення до суду першої інстанції з уточненими позовними вимогами, а початкова дата визначена шляхом відрахування 365 днів, тобто пеня нарахована за рік, який передував даті звернення з уточненими позовними вимогами до місцевого господарського суду, що суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що датою виникнення прострочення виконання зобов'язання відповідачем є 21.05.2009 року, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у позові в цій частині.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач просив повернути суму попередньої оплати листами № 29 від 19.05.2009 року, № 37 від 03.07.2009 року та № 18 від 20.08.2009 року, що взагалі позбавляє його можливості застосування до відповідача штрафних санкцій за не поставку товару.
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2011 року у справі № 56/366-11/103 та задоволення апеляційної скарги ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія".
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2011 року у справі № 56/366-11/103 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Аграрна Лізингова Компанія" залишити без задоволення.
3. Матеріали справи № 56/366-11/103 скерувати до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Головуючий суддя Поляк О.І.
Судді Кропивна Л.В.
Рудченко С.Г.