01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.06.2011 № 34/63
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Федорчука Р.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Лобаня О.І.
при секретарі:
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від
15.06.2011 року,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Югелеватор» на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2011 року,
у справі № 34/63 (суддя - Сташків Р.Б.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Югелеватор»
до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»
про визнання недійсним договору,
Господарський суд міста Києва 16.03.2011 року прийняв рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Югелеватор» до ВАТ «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 14-07-251 фл від 07.05.2007 року, відмовив у повному обсязі.
Висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог мотивовано тим, що позивач не довів суду належними доказами своїх вимог, а саме наявності підстав щодо визнання недійсним з моменту укладення договору фінансового лізингу № 14-07-251 фл від 07.05.2007 року, укладеного між ТОВ «Югелеватор» та ВАТ «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг».
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та надано неправильну правову оцінку наявним у справі доказам, внаслідок чого зроблено висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи. Так, за доводами скаржника, наявні матеріали справи свідчать, що спірний договір не було підписано уповноваженими на це особами, а тому він не може породжувати для сторін будь-яких правових наслідків і не може вважатись дійсним, оскільки договір не відповідає положенням ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання договору недійсним. Також, скаржник зазначає, що для укладення договору лізингу з використанням державного майна відповідачу необхідно було отримати дозвіл органу, який здійснює управління цим майном, відповідний дозвіл у відповідача відсутній. Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме оскаржуване рішення було прийнято без участі представника позивача, який про час та місце розгляду справи не був належним чином повідомлений, оскільки суд першої інстанції ухвалу від 02.03.2011 року якою було відкладено розгляд справи на 16.03.2011 року, направив позивачу лише 12.03.2011 року.
Відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу. У вказаному відзиві представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2011 року без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2011 року, згідно ст. 98 ГПК України, апеляційна скарга була прийнята до апеляційного провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.
Представник відповідача в судових засіданнях заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Представник позивача в судове засідання 15.06.2011 року повторно не з'явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 25.05.2011 року.
Відповідно до п 3.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З врахуванням викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
В судовому засіданні 15.06.2011 року колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини Постанови.
Переглянувши оскаржене рішення господарського суду, дослідивши доводи скаржника та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
07.05.2007 року між відповідачем (лізингодавець), в особі заступника Генерального директора Майстренка І.Г. та позивачем (лізингоодержувач), в особі Генерального директора Зламан І.С., яка діяла на підставі статуту було укладено договір фінансового лізингу № 14-07-251 фл (а.с. 13 - 19, далі - Договір).
Пунктом 1 Договору визначено, що лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору «Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу», що є специфікацією предмету лізингу, а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.
Згідно п. 2.1 Договору, лізингодавець на письмове замовлення лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу за рахунок коштів Державного бюджету України згідно Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року №1904 із змінами та доповненнями «Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу».
Додатком № 1 до Договору сторони визначили, що вартість предмета лізингу, що придбавається з урахуванням ПДВ становить 34 718 000 грн.
Крім того вказаним додатком сторони визначили, що попередній лізинговий платіж:
- у частині відшкодування вартості предмету лізингу, що в подальшому передається в лізинг в розмірі 27 % його вартості, складає з урахуванням ПДВ 9 373 860 грн.;
- винагорода лізингодавця в розмірі 7 % невідшкодованої вартості предмета лізингу з урахуванням ПДВ складає 1 744 089, 80 грн.
07.06.2007 року між позивачем та відповідачем було підписано Акти приймання-передачі сільськогосподарської техніки, якими позивач, в особі Генерального директора Зламан І.С. прийняла на себе зобов'язання перед відповідачем по сплаті вартості переданої йому техніки на умовах Договору. Власником техніки, переданих по актах є НАК «Украгролізинг» (а.с. 21 - 24).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вже зазначалось позивач в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що спірний договір не відповідає положенням ст. 203 ЦК України.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вказаними частинами ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Так, позивач у своїй апеляційній скарзі щодо невідповідності спірного договору вимогам ст. 203 ЦК України посилається зокрема на те, що на останньому аркуші спірного договору в графі підписів «лізингоодержувач» та «від лізингоодержувача» наявний підпис не належать Генеральному директору позивача Зламан І.С. (а.с. 19), оскільки він відрізняється від підпису наявного в картці із зразками підписів і відбитками печатки (а.с. 37).
Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) № 19/11-1885 від 20.04.2004 року керівником ТОВ «Югелеватор» є Зламан І.С.
Статтею 239 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Пунктом 9.2. роз'яснень Вищого господарського суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» визначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).
Так, матеріалами справи підтверджується, що позивач сплачував лізингові платежі та неодноразово звертався до відповідача з листами щодо перерахування (зарахування) грошових коштів (а.с. 48 - 51), а тому сплата ТОВ «Югелеватор» лізингових платежів та здійснення тривалого листування з відповідачем щодо умов Договору є свідченням того, що відповідний Договір схвалений товариством «Югелеватор».
Таким чином, доводи скаржника, що спірний договір не відповідає положенням ст. 203 ЦК України є не обґрунтованими, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним спірного договору фінансового лізингу є законним та обґрунтованим, оскільки вказаний договір, навіть за умови, що правочин було вчинено представником з перевищенням повноважень, в подальшому був схвалений діями Генерального директора ТОВ «Югелеватор» Зламан І.С.
Що ж стосується посилання скаржника у доводах апеляційної скарги, що для укладення спірного договору фінансового лізингу з використанням державного майна, відповідачу необхідно було отримати дозвіл органу, який здійснює управління цим майном, який у останнього був відсутній, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 1, 4 ст. 292 ГК України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.
Постановою Кабінету Міністрів України № 354 від 11.12.2001 року створено ВАТ «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України, що здійснює стосовно відповідача повноваження з управління корпоративними правами.
З актів приймання-передачі сільськогосподарської техніки (а.с. 21 - 24) вбачається, що власником техніки, переданої по актах є НАК «Украгролізинг», а тому, остання має право здійснювати управління цим майном, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1904 від 10.12.2003 року «Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи за операціями фінансового лізингу» (далі - Порядок використання коштів державного бюджету).
Пунктом 1 Порядку використання коштів державного бюджету визначено, що цей порядок визначає механізм використання коштів, передбачених НАК «Украгролізинг» у загальному та спеціальному фондах державного бюджету для забезпечення сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, інших суб'єктів підприємницької діяльності агропромислового комплексу та фізичних осіб - членів особистих селянських господарств (далі - лізингоодержувачі) технікою і обладнанням вітчизняного виробництва (далі - техніка) на умовах фінансового лізингу, що здійснюється на підставі договорів, укладених між Компанією і лізингоодержувачами.
Частиною 3 Порядку використання коштів державного бюджету визначено, що джерелом фінансування закупівлі техніки для її передачі у користування на умовах фінансового лізингу та заходів за операціями фінансового лізингу є передбачені у державному бюджеті на цю мету кошти, які використовуються на умовах поворотності згідно з укладеними договорами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що використання коштів державного бюджету для забезпечення позивача технікою і обладнанням вітчизняного виробництва на умовах фінансового лізингу, що здійснюється на підставі договору, укладеного між позивачем та відповідачем не потребує погодження, що також свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки оскаржуване рішення було прийнято без участі представника позивача, який про час та місце розгляду справи не був належним чином повідомлений так, як суд першої інстанції ухвалу від 02.03.2011 року якою було відкладено розгляд справи на 16.03.2011 року, направив позивачу лише 12.03.2011 року, колегія суду не бере до уваги у зв'язку з тим, що зворот а.с. 57 свідчить про те, що ухвала суду першої інстанції від 02.03.2011 року відправлена позивачу 07.03.2011 року, тобто завчасно до судового засідання яке відбулось 16.03.2011 року. Викладене свідчить, що позивач про час та місце розгляду справи судом першої інстанції був повідомлений належним чином, а тому доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 104 ГПК України зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до прийняття неправильного рішення по справі.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, позивачем не обґрунтовано належним чином доказами, наявними в матеріалах справи, тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки наявні матеріали справи свідчать про їх обґрунтованість та відповідність вимогам ст. 43 ГПК України щодо повного і всебічного розгляду всіх обставин справи. Таким чином, враховуючи, що доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Югелеватор» на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2011 року у справі № 34/63 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2011 року у справі № 34/63 залишити без змін.
3. Постанова Київського апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.
4. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.
5. Матеріали справи № 34/63 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Федорчук Р.В.
Судді Ткаченко Б.О.
Лобань О.І.