01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.06.2011 № 15/30
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Корсакової Г.В.
Нєсвєтову Н.М.
при секретарі:
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю №033/11 від 02.02.2011р.;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКарго»
на рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2011р.
у справі №15/30 (суддя - Хоменко М.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКарго» (далі - ТОВ «СТАРКарго»)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілта» (далі - ТОВ «Ілта»)
про спонукання до виконання договору фінансового лізингу
Рішенням Господарського суду м.Києва 15.03.2011р. у справі №15/30 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКарго» відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 15.03.2011р. у справі №15/30 та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Так, скаржник наголошує на тому, що автомобіль, який є предметом фінансового лізингу, не був проданий позивачу і кошти, які сплачені як сума, що компенсує частину вартості предмету лізингу, позивачеві не повернуті.
Позивач зазначає, що жодних доказів звернень до нього з пропозицією придбання авта лізингодавець не надав, хоча скаржник вважає, що саме відповідач має запропонувати продаж об'єкту лізингу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2011 року розгляд справи було призначено на 15.06.2011 року.
Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/2/2 від 14.06.2011р. було введено до складу судової колегії замість судді Коршун Н.М. суддю Нєсвєтову Н.М.
В судове засідання 15.06.2011р. з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 29.06.2011.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, заперечив проти доводів апеляційної скарги. Представник позивача 29.06.2011 повторно не з'явився в судове засідання, про причини неявки суд не повідомив.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.07.2010р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, по розгляду апеляційної скарги (а.с.125-128,148,152), явка представників сторін у засіданні суду апеляційної інстанції не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м. Києва за наявними у справі матеріалами без представника позивача.
Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів встановила наступне:
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю “СТАРКарго” про спонукання Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛТА” до виконання Договору фінансового лізингу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до п.5.2 Додатку 1А «Лізинговий протокол» після закінчення строку лізингу лізингодавець зобов'язаний продати, а лізингоодержувач має право придбати транспортний засіб за залишковою вартістю, що становить 34621,20 грн.
Так, відповідач не надав рахунок на залишкову вартість автомобіля для його викупу позивачем та не повідомив позивача про рішення щодо об'єкту лізингу.
Відповідач не визнає заявлені позовні вимоги та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ілта” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Спедейр”, правонаступником якого є позивач було укладено Генеральну угоду №47/04 з фінансового лізингу та адміністрування транспортних засобів від 02.09.2004 (далі - Генеральна угода).
Відповідно до умов Генеральної угоди відповідач передав позивачу на умовах фінансового лізингу один транспортний засіб - автомобіль марки Peugeot 407, реєстраційний номер АА 1547 АМ).
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “СТАРКарго” (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІЛТА” (лізингодавець) був укладений Договір фінансового лізингу №408/07 від 29.11.2007 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору відповідач передав позивачеві у користування транспортний засіб, а саме -автомоболь Peugeot 407 st Exec 2, 0E (державний реєстраційний номер АА 6218 ЕТ, № кузова VF36DJF21699382), а позивач, в свою чергу, зобов'язався сплачувати відповідачеві щомісячні лізингові платежі.
Згідно із п.2.1 Генеральної угоди підписання цієї лізингової угоди та лізингового протоколу лізингоодержувачем вважається заявою лізингоодержувача на отримання від лізингодавця транспортного засобу з бажаними для лізингоодержувача споживчими якостями (призначення, колір, комплектація, технічні характеристики та ін.), зазначеними у лізинговому протоколі, у лізинг на умовах цієї угоди та є початком терміну дії цієї угоди.
Термін закінчення дії лізингової угоди, відповідно до Акту приймання-передачі встановлено до 29.12.2007р.
Відповідно до п.5.2 Додатку №1А “Лізинговий протокол”, який є невід'ємною частиною лізингової угоди, після закінчення строку лізингу лізингодавець зобов'язаний продати, а лізингоодержувач має право придбати транспортний засіб за залишковою вартістю, що становитиме 34621,20 грн., включно ПДВ - 5770,20 ГРН.
В п.7.7 Генеральної угоди зазначено, що, якщо сторони домовляться про інше, ніж передача права власності на транспортний засіб лізингоодержувачу (після закінчення строку фінансового лізингу транспортного засобу), останній буде зобов'язаний повернути транспортний засіб лізингодавцю не пізніше дати, зазначеної в акті приймання-передачі, якщо сторони не домовляться про інше.
В подальшому, 29.12.2007 відповідно до Акту приймання-передачі позивачем було повернуто транспортний засіб марки Peugeot 407, реєстраційний номер АА 1547 АМ.
07.11.2008 року вищевказаний транспортний засіб, реєстраційний номер якого АА 1547 АМ, був знятий з обліку у зв'язку з його продажем іншій особі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повернуто транспортний засіб у строк, передбачений Генеральною угодою. Тобто, позивач не скористався своїм правом на придбання транспортного засобу, а тому лізингодавець, відповідно до умов Генеральної угоди мав право на продаж автомобіля марки Peugeot 407, реєстраційний номер АА 1547 АМ іншим особам.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов'язки.
Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Аналогічна позиція міститься у ст. 526 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За своєю правовою природою укладений сторонами Договір є договором фінансового лізингу.
Частиною 1 ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 2 ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” (далі Закон) встановлено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних доказів щодо того, що він дійсно мав намір купувати транспортний засіб після спливу терміну лізингового договору.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач при поверненні транспортного засобу не виявив бажання купівлі автомобіля, в зв'язку з чим, позовні вимоги про спонукання до виконання договору фінансового лізингу та повернення об'єкту лізингоодержувачу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і позивача, який не довів, порушення відповідачем лізингового договору.
Колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги, оскільки фінансовий лізинг не закінчується обов'язковим продажем предмету лізингу, жодного зазначеного обов'язку чинним законодавством не передбачено. Законодавством надано право, після спливу певного терміну та сплати певної суми, здійснити купівлю - продаж предмету лізингу.
В п.п.7.7 Генеральної угоди №47/04 від 02.09.2004 зазначено, що, якщо сторони домовляться про інше, ніж передача права власності на ТЗ лізингоодержувачу (після закінчення строку фінансового лізингу), останній буде зобов'язаний повернути транспортний засіб лізингодавцю не пізніше дати, зазначеної в акті приймання - передачі, якщо сторони не домовляться про інше.
В свою чергу, в акті приймання - передачі зазначена дата повернення 29.09.2007. Додатковою угодою №1Б від 28.11.2007, датою повернення транспортного засобу визначена - 29.12.2007 (дата звернення до суду першої інстанції -12.01.2011). Тому, саме 29.12.2007, позивач повернув транспортний засіб.
Тобто, враховуючи зазначене, у позивача було відсутнє бажання купувати предмет лізингу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду м.Києва від 15.03.2011р. у справі №15/30 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2011р. у справі №15/30 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКарго» - без задоволення.
2.Матеріали справи № 15/30 повернути до Господарського суду м.Києва.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Корсакова Г.В.
Нєсвєтова Н.М.