01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.06.2011 № 52/450
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
при секретарі: Мельник О.П.
розглянувши апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст»
на рішення господарського суду міста Києва
від 09.02.2011 року
у справі № 52/450 (суддя - Чебикіна С.О.)
за позовом заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ,
до житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст», м. Київ,
про стягнення 284 485,00 грн., -
за участю представників:
від прокуратури: не з'явився;
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 07/2011/04/22-10 від 22.04.2011 року),
від відповідача ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 15.12.2010 р.);
Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва (надалі - прокурор) в інтересах держави в особі акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (надалі - АЕК «Київенерго», позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст» (надалі - ЖБК «Поліграфіст», відповідач) про стягнення 241 746,72 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 13 717,04 грн. пені, 16 922,27 грн. штрафу, 21 791,15 грн. інфляційних втрат, 7 230,09 грн. трьох процентів річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2011 року у справі № 52/450 позов задоволено частково, стягнуто з ЖБК «Поліграфіст» на користь АЕК «Київенерго» 241 746,72 грн. основного боргу, 21 791,15 грн. інфляційних втрат, 7 230,09 грн. трьох процентів річних, 6 858,52 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено. При цьому, стягнуто з ЖБК «Поліграфіст» в доход Державного бюджету України 2 675,63 грн. державного мита та 221,96 грн. - витрат на інфляційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позову, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 241 746,72 грн. за спожиту теплову енергії, інфляційних втрат у сумі 21 791,15 грн., трьох процентів річних в сумі 7 230,09 грн. та 6 858,52 грн. пені є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 16 922,27 грн. суд першої інстанції залишив без задоволення на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ЖБК «Поліграфіст» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2011 року повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних доводів скаржник зазначає, що рішення суду винесено з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому висновки, викладені ним в рішенні, не відповідають встановленим обставинам.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2011 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 23.05.2011 року.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 23.05.2011 року розгляд справи було відкладено до 06.06.2011 року та здійснено заміну найменування позивача - АЕК «Київенерго» на публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - ПАТ «Київенерго»), що вбачається з копії статуту ПАТ «Київенерго» (нова редакція), зареєстрованого Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією від 13.04.2011 року № 10701050034000153, копії свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ «Київенерго» серія А01 № 769840 від 13.04.2011 року, копії довідки з ЄДРПОУ АБ № 150424 від 14.04.2011 року.
Позивач скористався правом, наданим йому ст. 96 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу відповідача.
За наслідками судового засідання 06.06.2011 року, в порядку статті 77 ГПК України, було оголошено перерву до 30.06.2011 року та зобов'язано сторони надати до суду підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків по оплаті поставленої теплової енергії за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 510311 від 15.03.2000 року.
В судовому засіданні 30.06.2011 року представник скаржника надав доповнення до апеляційної скарги та контррозрахунок заборгованості за послуги теплопостачання. При цьому, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні 30.06.2011 року надав письмові пояснення, акт звірки та докази його направлення стороні. Водночас, проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Зважаючи на те, що матеріали справи містять докази належного повідомлення прокурора про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів, вислухавши думку представників сторін, вирішила здійснити перевірку рішення суду у даній справі за наявними матеріалами та за відсутності прокурора.
30.06.2011 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню частково, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 15.03.2000 року між АЕК «Київенерго» (в тексті договору - енергопостачальна організація) та ЖБК «Поліграфіст» (в тексті договору - абонент) укладено договір № 510311 на постачання теплової енергії у гарячій воді, пунктом 1.1. якого визначено, що предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором (т.1 а.с.40-58).
Відповідно до статей 626 та 638 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору, що також відображено у статті 180 Господарського кодексу України.
Матеріали справи свідчать, що за своєю правовою природою спірний договір є договором на постачання теплової енергії.
Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Дана норма кореспондується з частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що при виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватись тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положеннями про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористуючих установок і теплових мереж (Правил), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством.
Відповідно до пунктів 2.2.1. та 2.2.3. договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількостях та обсягах згідно з додатком № 1 до договору. При зміні тарифів (додаток № 3 до договору) повідомляти абонента у 5-денний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації міста Києва про їх зміну.
Згідно пунктів 2.3.1., 2.3.2. договору додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Згідно пункту 3 звертання-доручення від 15.03.2000 року про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді, облік споживання теплової енергії проводиться по приладах обліку - за опалення та розрахунковим способом - за гаряче водопостачання (т.1 а.с.42).
Додатком № 1 до договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії, а додатками № 3, 4 - тарифи та порядок розрахунків (т.1,а.с. 43, 44, 47, 48, 49).
Відповідно до пункту 2 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Відповідно до п.п. 1, 3 додатку №4 до договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться відповідачем виключно у грошовій формі, не пізніше 25 числа поточного місяця на підставі вказаних у п. 2 додатку №4 документів.
.Згідно пунктів 8.1., 8.4. договору, договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.
Матеріали справи, а саме наявні копії облікових карток, відомості обліку теплової енергії та довідки про нарахування за теплову енергію за спірний період свідчать, що за період з 01.12.2008 року по 01.09.2010 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії у гарячій воді на загальну суму 241 746,72 грн. (т.1,а.с.12-24, 26-31, 205-225).
Місцевим господарським судом було встановлено, що строки сплати за фактично спожиту теплову енергію передбачені пунктами 2, 3 додатку № 4 (Порядок розрахунків за теплову енергію), відповідачем були порушені, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 241 746,72 грн. (розрахунок заборгованості за спожиту теплову енергію, т.1, а.с.11).
Скаржник в апеляційній скарзі та доповненні до неї вказує на те, що місцевим господарським судом не було враховано, що ЖБК «Поліграфіст» не споживає теплову енергію на власні потреби, а лише здійснює збір коштів на користь позивача, від споживачів. Також, скаржник зазначає, що не має змоги впливати на своєчасність сплати споживачами відповідних послуг.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає вказані твердження відповідача безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 528 Цивільного кодексу України визначено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.
Матеріали справи свідчать, що правовідносини з постачання теплової енергії у гарячій воді існують саме між позивачем та відповідачем.
Відповідно до вимог частини 6 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про теплопостачання», до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.
З матеріалів справи вбачається, що вартість спожитої теплової енергії позивач визначав за тарифами, затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації:
- № 643 від 30.05.2007 року (на рівні 94,64 грн. та 94,33 грн. (без ПДВ) - за період з грудня 2008 по травень 2009 року;
- № 520 від 29.04.2009 року (на рівні 133,53 грн. та 132,07 грн. (без ПДВ) - за період з червня по липень 2009 року;
- № 981 від 31.08.2009 року (на рівні 126,85 грн. та 125,47 грн. (без ПДВ) - за період з серпня по вересень 2009 року;
- № 1192 від 15.10.2009 року (на рівні 94,64 грн. та 94,33 грн. (без ПДВ) - за період з жовтня по грудень 2009 року;
- № 1333 від 30.11.2009 року (на рівні 94,64 грн. та 94,33 грн. (без ПДВ) - за період з січня по червень 2010 року;
- № 392 від 31.05.2010 року (на рівні 126,85 грн. та 125,47 грн. (без ПДВ) - за період з липня по серпень 2010 року.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що судом першої інстанції не враховано, що розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 року скасовано постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року у справі № 5301-08, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 року № К-18726/09, як таке, що суперечить Конституції та Законам України.
Приписами частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України «Про господарські суди», Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цим рішенням є необґрунтованим.
Відтак, слід застосовувати тарифи встановлені попереднім розпорядженням, а саме № 1575 від 30.10.2006 року в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007 року (на рівні 94,64 грн. та 94,33 грн. (без ПДВ) - за період з грудня 2008 по травень 2009 року.
Підрахувавши вартість спожитої теплової енергії з урахуванням тарифів, які були встановлені розпорядженням № 1575 від 30.10.2006 року, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з 01.12.2008 року по 01.09.2010 року складає 241 746,72 грн.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на те, що перерахована апеляційним судом сума основного боргу за спірний період співпадає з сумою боргу, стягнутою судом першої інстанції, відтак оскаржуване рішення в даній частині має бути залишеним без змін.
Твердження скаржника про неправомірне застосування позивачем тарифів, не зареєстрованих у Головному управлінні юстиції в м. Києві та визнані не чинними в судовому порядку, колегія відхиляє з огляду на те, що дані тарифи доводяться ПАТ «Київенерго» розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а їх застосування є не правом, а обов'язком позивача. На переконання апеляційного господарського суду, у разі зміни, скасування чи то визнання тарифів не чинними, сторони не позбавлені можливості здійснити перерахунок проведених раніше платежів за тарифами, які мали бути застосовані у спірний період у відповідності до Методики проведення перерахунків за надані населенню послуги центрального опалення та централізованого гарячого водопостачання, затвердженої розпорядженням КМДА від 26.12.2002 року № 2306 з відповідними змінами.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись,зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язання.
Нормами статті 549 Цивільного кодексу України регламентовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Керуючись частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано пеню в розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення в сумі 13 717,04 грн. та 7% штрафу від вартості невиконаного зобов'язання в сумі 16 922,27 грн. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він в розумінні статті 22 Господарського кодексу України є суб'єктом господарювання державного сектору економіки.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову позивачу у стягненні штрафу на підставі частини 2 статті 231 ГК України, при цьому, суд першої інстанції помилково стягнув пеню за прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У відповідності до частин 2-10 статті 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.
Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.
Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до державного сектору економіки, оскільки не має всіх необхідних ознак.
При цьому, пунктом 4 частини 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.
Проте, доказів того, що Кабінет Міністрів України визначив позивача як суб'єкта господарювання державного сектору економіки позивачем суду не надано.
Враховуючи вказане, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені не підлягають задоволенню, відтак рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині стягнення пені.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 21 791,15 грн. та три проценти річних в сумі 7 230,09 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує на те, що судом першої інстанції при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано та не застосовано від'ємні значення індексу інфляції.
Дані твердження колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р. визначено, що розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом перемноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки погашення заборгованості.
Судова колегія апеляційного господарського суду, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання, дійшла висновку про правильність такого розрахунку.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
У відповідності до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, апеляційна скарга ЖБК «Поліграфіст» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2010 року - скасуванню частково, з прийняттям апеляційним господарським судом нового судового рішення в даній частині, про відмову у стягненні 6 858,52 грн. пені.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.
Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст» на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2011 року у справі № 52/450 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2011 року у справі № 52/450 - скасувати частково в частині стягнення пені та судових витрат.
3. В даній частині прийняти нове рішення, яким відмовити заступнику прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства «Київенерго» у задоволенні позову в частині стягнення 6 858,52 грн. пені.
4. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Поліграфіст» (02093, м. Київ, вул. Шумського, 6, код ЄДРПОУ - 22895345) в дохід Державного бюджету України 2 707,68 (дві тисячі сімсот сім гривень 68 коп.) в якості відшкодування державного мита за розгляд справи місцевим господарським судом та 212,01 грн. (двісті дванадцять грн. 01 коп.) в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний виконавчий документ.
6. Матеріали справи № 52/450 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Гаврилюк О.М.
Майданевич А.Г.