01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.06.2011 № 6/501-22/63
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Синиці О.Ф.
суддів: Баранця О.М.
Кошіля В.В.
при секретарі: Кулачок О.А.
За участю представників:
від позивача -Швець О.В.,
від відповідача -Середа Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з
обмеженою відповідальністю “Сан Віта” №21/05 від 16.05.2011
на рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011
у справі №6/501-22/63
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Сан Віта”, м. Одеса
до дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління”
відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія
“Автомобільні дороги України”
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2009 у справі № 6/501, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010, позов про стягнення неоплаченої частини поставленого позивачем бітуму БНД 90/130 на виконання умов договору поставки №15/03-П від 15.03.2006, в сумі 6141407грн.10коп.(основної заборгованості, інфляційних, річних, пені) задоволено повністю.
Скасовуючи вказані рішення Вищий господарський суд України у постанові від 26.01.2011 вказав на не дослідження попередніми судами обставин неналежного виконання грошового зобов'язання згідно з вимогами ст. 625 ГПК України. Так, відповідно до п.п. 3.5, 3.7 договору, при отриманні партії продукції, позивач повинен був передати розрахункові документи, а відповідач без визначення строку здійснити оплату по рахунках-фактурах. Необхідно, також, встановити момент виникнення богу відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Приймаючи рішення від 15.02.2011, яке є предметом даного апеляційного оскарження, по суті уточнених (нових) позовних вимог та враховуючи зауваження касаційної інстанції, господарський суд міста Києва у новому складі (суддя Самсін Р.І.) позов задовольнив частково та стягнув з ДП “Київське обласне дорожнє управління” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” на користь ТОВ “Сан Віта” 171673грн.29коп. інфляційних, 22924грн.20коп. 3% річних та 11015грн.74коп. судових витрат. Судом відмовлено в стягненні пені та частини нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних. Припинено провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 2374069грн.11коп, оскільки відповідачем в процесі розгляду справи повністю погашено суму основного боргу. Суд дійшов висновку, що укладеним сторонами договором поставки не встановлено строку розрахунку відповідача за поставлену йому продукцію та застосовано ч. 2 ст. 530 ЦК України, щодо встановлення строку прострочення виконання зобов'язання з моменту пред'явлення вимоги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою в якій просив його скасувати та наполягає на повному стягненні заявлених інфляційних в сумі 411038грн.02коп., 3 % річних - 72986грн.97коп., пені - 335599грн.84коп., а також 8000грн. витрат за правову допомогу, 34258грн.45коп. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив суд залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вважає вірними висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, та часткове задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
15 березня 2006 між ТОВ “Сан Віта” та ДП “Київське обласне дорожнє управління” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” укладено договір поставки №15/03-П згідно з яким постачальник (позивач) зобов'язався поставляти замовнику (відповідач) передбачену договором продукцію (бітум БНД 90/130) у кількості 1000т за ціною 3850грн. за т., а останній зобов”язувався прийняти продукцію і сплатити її на умовах договору.
Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем повністю погашено основний борг перед позивачем за отриманий товар, що сторонами не заперечується. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення з ДП “Київське обласне дорожнє управління” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” суми основного боргу у розмірі 2374069грн.11коп, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Враховуючи викладене, а саме: погашення відповідачем суми основного боргу та часткову сплату штрафних санкцій за порушення умов договору, та суму стягнуту виконавчою службою, позивач 17.03.2011 подав заяву №18/02 про уточнення позовних вимог згідно якої просив стягнути з відповідача 411038грн.02коп. інфляційних втрат, 3 % річних - 72986грн.97коп., пені - 335599грн.84коп., а також 8000грн. витрат за правову допомогу, 34258грн.45коп. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Отже, в зв'язку з погашенням основного боргу, спір у справі виник внаслідок прострочення оплати продукції поставленої згідно видаткових накладних № 08/БДН/КВ від 04.07.2008, №09/БДН/КВ від 07.07.2008, №10/БДН/КВ від 09.07.2008, №11/БДН/КВ від 10.07.2008, 12/БДН/КВУ від 11.07.2008, 13/БДН/КВ від 17.07.2008, №12-1/БДН/КВ від 17.07.2008, №14/БДН/КВ від 17.07.2008, №15/БДН/КВ від 18.07.2008, №16/БДН/КВ від 18.07.2008.
Як зазначено вище, оскаржуваним рішенням суду відмовлено в задоволенні вимог про стягнення пені, частини інфляційних втрат та 3 % річних. Проте, апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Як передбачено чч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Нормою ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару.
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.
Умови поставки, приймання та оплати продукції сторони погодили у розділі 3 договору згідно з яким у п. 3.7 передбачили, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування суми визначеної в рахунках-фактурах на розрахунковий рахунок постачальника по факту поставки продукції. Аналогічне положення містить і ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Отже, з врахуванням положень п. 3.7 договору поставки, сторони визначили ту подію з настанням якої у відповідача виникає зобов'язання оплатити вартість поставленої продукції, а саме: факт поставки. Дата зазначена у видаткових накладних, яка підтверджує факт поставки, є датою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість отриманого товару.
За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 335599грн.84коп., з врахуванням заяви про їх уточнення та часткового погашення її суми відповідачем в ході розгляду справи.
Як визначено в ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 411038грн.02коп. інфляційних втрат та 72986грн.97коп. 3 % річних підлягають задоволенню.
Також, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача 8000 грн. витрат позивача на правову допомогу, відповідно до договору про надання правової допомоги від 27.11.2008.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх витрат надав суду: договір про надання правової допомоги від 27.11.2008, укладений між позивачем та Швецем О.В., копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1350 від 29.04.2005 Швецем О.В., платіжне доручення № 14 від 21.01.2009, як доказ оплати адвокатських послуг.
Таким чином колегія суддів вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача 8000 грн. витрат позивача на правову допомогу.
Враховуючи викладені вище обставини, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, в частині відмови в стягненні з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
Керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 року у справі №6/501-22/63 змінити. В пункті 1 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 виключити слово: “частково”.
2. Пункт 3 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 викласти в наступній редакції:
“Стягнути з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення 11-А, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 33096517) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Сан Віта” (65084, м. Одеса, Французький бульвар 85, р/р 26005312773 в АБ “Південний” МФО 328209, ідент. код 30611892) 335599 (триста тридцять п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто дев'яносто девять) грн.. 84коп. пені, 411038 грн. (чотириста одинадцять тисяч тридцять вісім)грн.02коп. інфляційних втрат, 72986(сімдесят дві тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) грн.97коп. - 3% річних, 8000 (вісім тисяч)грн. витрат на послуги адвоката, 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”
3. Пункт 4 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 виключити.
4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 залишити без змін.
5. Стягнути з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення 11-А, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 33096517) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Сан Віта” (65084, м. Одеса, Французький бульвар 85, р/р 26005312773 в АБ “Південний” МФО 328209, ідент. код 30611892) 4098 (чотири тисячі дев'яносто вісім) грн.12коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
7. Справу № 6/501-22/63 повернути господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя Синиця О.Ф.
Судді Баранець О.М.
Кошіль В.В.