01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.06.2011 № 16/033-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Кропивної Л.В.
Рудченка С.Г.
при секретарі: Чуприні І.В.
у відкритому судовому засіданні,
за участю представників сторін:
від позивача: Ситенко О.Д.
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артур-К"
на рішення господарського суду Київської області
від 26.04.2011року
у справі № 16/033-11 (суддя - Христенко О. О.)
за первісним позовом Іноземного підприємства "Балканфарм-Дупниця АД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артур-К"
про стягнення 169 997,05 євро, що еквівалентно 1 793 468,87грн. за офіційним курсом НБУ станом на 14.12.2010р.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артур-К"
до Іноземного підприємства "Балканфарм-Дупниця АД"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу № ARTK-2009-002S
Суть рішення і апеляційної скарги:
У лютому 2011 року Іноземне підприємство „Балканфарм-Дупниця АД” звернулося до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ “Артур-К” про стягнення основного боргу в сумі 139 200,00 євро, 12 684,60 євро пені, 9 674,40 євро інфляційних нарахувань, 3 438,05 євро 3% річних, а всього (як зазначено у позовній заяві) 169 997,05 євро.
До вирішення господарським судом спору по суті, представником позивача була подана заява, у якій останній уточнив ціну позову, зменшивши її, і просив стягнути з відповідача 139 200,00 євро основного боргу, 12 684,60 євро пені, 9 674,40 євро інфляційних, 3 438,05 євро 3% річних, а всього 164 997,05 євро.
26.04.2011 року представником позивача була подана заява про відмову від позову в частині стягнення з відповідача 9 674,40 євро інфляційних втрат, яка прийнята господарським судом Київської області.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Артур-К” звернулося до господарського суду із зустрічною позовною заявою до Іноземного підприємства „Балканфарм-Дупниця АД” про визнання договору купівлі-продажу № ARTK-2009-002S від 25.12.2008 р. недійсним.
Рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2011року у справі № 16/033-11 (суддя - Христенко О. О.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Артур-К” на користь Іноземного підприємства “Балканфарм-Дупниця АД” (Balkanpfarma-Dupnitza AD”) 139 200 євро основної заборгованості, 12 684 євро 60 євроцентів пені, 3 438 євро 05 євроцентів 3 % річних та 1 553 євро 23 євроцента державного мита. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Артур-К” на користь Іноземного підприємства “Балканфарм-Дупниця АД” (Balkanpfarma-Dupnitza AD”) 222 грн. 16 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 9 674,40 євро інфляційних провадження у справі припинено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийняти рішенням суду, ТОВ “Артур-К” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило рішення господарського суду Київської області в частині відмови у зустрічному позові скасувати та прийняти нове, яким зустрічний позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована порушення норм матеріального права судом першої інстанції. Зокрема, апелянт зазначає, що спірний договір купівлі-продажу від імені відповідача підписаний виконавчим директором ОСОБА_1, яка діяла на підставі наказу № 16 від 16.02.2005 року, однак, загальними зборами ТОВ «Артур-К» не приймалося жодного рішення про уповноваження виконавчого директора на підписання даного договору, що суперечить п. 14.8 Статуту товариства.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2011 року відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.06.2011 року.
29.06.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником апелянта було подане клопотання про зупинення провадження у справі, яке відхилено колегією суддів з огляду на його необґрунтованість та безпідставність.
У судове засідання 29.06.2011 року з'явився лише представник позивача, представник відповідача в призначене судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.12.2008 року між Компанією-виробником Іноземне підприємство „Балканфарм-Дупниця АД” (Болгарія) (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Артур-К” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №-002S (далі - договір), згідно п. 2.1 якого продавець зобов'язується продавати покупцю у строки, встановлені цим договором, продукцію, специфіковану у додатках до договору та в інвойсах, лікарський засіб “Седалгін нео таблетки № 10”, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та сплатити продавцю обумовлену договором ціну в строки та на умовах, визначених цим договором.
Зазначений Договір купівлі-продажу укладений в м. Києві Україна.
Відповідно до ст. 1 договору до нього підлягає застосуванню законодавство України.
Згідно п. 3.2 договору валютою ціни та валютою платежу є євро.
Загальна вартість продукції, яка поставляється за цим договором, складає 480 000,00 євро. Поставка продукції здійснюється поетапно, згідно з заявкам покупця та оформлюється інвойсами (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 6.1 договору продукція поставляється покупцю окремими партіями до 31.12.2009 року.
У п. 6.2 договору сторони погодили, що продукція передається покупцю в наслідок прямої поставки продавцем „Балканфарм-Дупниця АД”, Болгарія на умовах СІР-Київ (Інкотермс 2000) на склад покупця авіатранспортом, автотранспортом або морським транспортом.
Пунктом 8.4 договору передбачено, що покупець отримує і приймає продукцію на основі даних, зазначених в документах, порівнюючи їх з фактичною кількістю продукції, яка відпускається, про що покупець складає акт приймання, що посвідчує якість прийнятої продукції. Приймання продукції покупцем може також бути засвідчено шляхом відповідного напису на рахунку-фактурі або відміткою про отримання продукції в товаросупроводжуючих документах.
Згідно п. 8.7 договору всі повідомлення про рекламації подаються продавцю виключно у встановленій письмовій формі і у встановлений цим договором строк.
Відповідно до п. 9.1 договору покупець оплачує кожну партію продукції на умовах відстрочки платежу 60 днів від дати інвойсу, банківським переказом на рахунок продавця.
Валютою розрахунку за цим договором є євро (п. 9.2 договору).
На виконання умов договору Іноземне підприємство „Балканфарм-Дупниця АД” передало відповідачу продукцію “Седалгін нео таблетки № 10”, що підтверджується наступними інвойсами: № 0000005056 від 22.10.2009 р. на суму 40 000,00 євро, № 0000005206 від 13.11.2009 р. на суму 40 000,00 євро, № 0000005269 від 26.11.2009 р. на суму 40 000,00 євро, № 0000005383 від 10.12.2009 р. на суму 40 000,00 євро (загальною сумою 160 000,00 євро) та міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR) до зазначених інвойсів, на яких міститься підпис та відбиток печатки відповідача, що в свою чергу, свідчить про приймання відповідачем продукції за зазначеними документами.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач отриману продукцію не оплатив, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість перед позивач у розмірі 160 000,00 євро.
Проте, звертаючись до суду з позовом, Іноземне підприємство „Балканфарм-Дупниця АД” просило, зокрема, стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 139 200,00 євро з урахуванням кредит ноти.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 139 200,00 євро боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою Україною.
Згідно ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В силу ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005 р. № 2709-IV зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 12.1 договору будь-які рекламації або спори, які пов'язані з цим договором, які виходять з рекламацій, порушення договору, його передчасного припинення або анулювання, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами.
У випадку, якщо переговори не призведуть до вирішення розбіжностей, які виникли між сторонами, спір передається на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України і розглядається у відповідності з його регламентом (п. 12.2 договору).
Розгляд спорів здійснюється у відповідності з матеріальним та процесуальним правом України (п. 12.4 договору).
Згідно з п. 12.5 договору не дивлячись на попередні положення ст. 12 договору, продавець має право передати будь-який спір, який виник на підставі цього договору, на розгляд компетентного українського господарського суду відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищенаведені норми та положення договору, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що даний спір підлягає розгляду господарським судом за визначеною підсудністю згідно ГПК України із застосуванням законодавства України.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 193 вказаного Кодексу суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладений між сторонами договір №-002S за своєю правовою природою є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як уже зазначалося, згідно умов договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом банківського переказу на рахунок продавця за кожну партію продукції на умовах відстрочки платежу 60 днів від дати інвойсу.
В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань з поставки товару відповідачу, у той час, як докази оплати відповідачем отриманої продукції у сумі 139 200,00 євро в матеріалах справи відсутні та останнім не надані.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 139 200,00 євро заборгованості.
Крім суми основного боргу, місцевий господарський суд стягнув з ТОВ «Артур-К» 3 438,05 євро 3 % річних та 12 684,60 євро пені.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перерахувавши розмір 3 % річних, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 438,05 євро 3 % річних.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Пунктом 11.3 договору передбачена відповідальність покупця перед продавцем за несвоєчасну оплату товару у вигляді пені в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Як вбачається з розрахунку позивача, останнім здійснено нарахування пені загальною сумою 12 684,60 євро на суми боргу по кожному з інвойсів окремо за періоди, що не перевищують встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку нарахування, виходячи зі ставки 0,05% від простроченої суми за кожний день прострочення (п. 11.3 договору), яка не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який нарахована пеня.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 684,60 євро пені є обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме: заяви позивача від 26.04.2011 року, останній відмовився від позову в частині стягнення з відповідача 9 674,40 євро інфляційних нарахувань і така відмова прийнята місцевим господарським судом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Враховуючи викладене, господарський суд Київської області правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 9 674,40 євро інфляційних нарахувань.
Як слідує зі змісту зустрічної позовної заяви, ТОВ “Артур-К” просило визнати договір купівлі-продажу № ARTK-2009-002S від 25.12.2008 р. недійсним, посилаючись на те, що спірний договір від імені відповідача (позивача за зустрічним позовом) підписаний не уповноваженою особою - виконавчим директором ОСОБА_1, крім того, статтею 12 «Арбитражная оговорка» спірного договору передбачено право ТОВ “Артур-К” звертатися за захистом своїх порушених прав тільки до комерційного арбітражу, у той час, як право апелянта звертатися за захистом своїх порушених прав до господарського суду України, на відміну від аналогічного права позивача, вказаною статтею спірного договору не встановлено.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, господарський суд Київської області дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
В силу ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст. 203 вказаного Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Як вбачається зі спірного договору, останній від імені ТОВ “Артур-К” підписаний виконавчим директором ОСОБА_1, яка діяла на підставі наказу генерального директора ТОВ “Артур-К” № 16 від 16.02.2005 року, згідно з яким виконавчому директору ОСОБА_1 надано право підпису всіх документів, що стосуються та регулюють договірні відносини, включаючи самі договори та угоди з контрагентами.
Пунктом 14.8 Статуту ТОВ “Артур-К” передбачено, що генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші посадові особи можуть бути наділені цим правом за рішенням зборів учасників.
Однак, відповідне рішення зборів учасників ТОВ «Артур-К» в матеріалах справи відсутнє.
Разом з цим, за приписами ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Зі змісту наведеної норми слідує, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення.
Доказами такого схвалення може бути, зокрема, вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди, а саме: прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін. У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає (зазначена позиція узгоджується з п. 9.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.99 р. № 02-5/111).
Як правильно зазначено місцевим господарським судом, про схвалення ТОВ “Артур-К” оскаржуваного договору купівлі-продажу свідчить те, що відповідач прийняв від позивача продукцію, що підтверджується переліченими вище інвойсами та міжнародними товарно-транспортними накладним (СМR) з підписами та відбитками печатки відповідача.
Доказів того, що відповідач відмовився від прийняття продукції та/або повернув її позивачу у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу підписаний від його імені не уповноваженою особою, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що зустрічні позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу № ARTK-2009-002S від 25.12.008 року, укладеного між сторонами, недійсним з моменту його вчинення є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Посилання апелянта на те, що статтею 12 «Арбітражна угода» спірного договору передбачено право ТОВ “Артур-К” звертатися за захистом своїх порушених прав тільки до комерційного арбітражу, у той час, як право апелянта звертатися за захистом своїх порушених прав до господарського суду України, на відміну від аналогічного права позивача, вказаною статтею спірного договору не встановлено, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно приписів ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Враховуючи приписи наведених норм, відсутність у спірному договорі статті, якою було б обумовлене право відповідача на звернення до господарського суду України за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, не позбавляє останнього можливості реалізувати законодавчо закріплене право на судовий захист, у тому числі, шляхом звернення з позовною заявою до господарського суду України, та не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним в розуміння ч. 1 ст. 203 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення господарського суду Київської області від 26.04.2011року у справі № 16/033-11 та задоволення апеляційної скарги ТОВ «Артур-К».
В силу ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ТОВ «Артур-К» залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 26.04.2011року у справі № 16/033-11 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 16/033-11 скерувати до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Головуючий суддя Поляк О.І.
Судді Кропивна Л.В.
Рудченко С.Г.