ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72
№ 6/254
06.07.06
За позовом Київського геріатричного пансіонату
До відповідача 1 Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго»
До відповідача 2 Державного підприємства “Київжитлотеплокомуненерго»
Про стягнення 84694,19 грн.
Суддя Ковтун С.А.
Представники:
Від позивача Карпенко Н.С. (за дов. № 142 від 30.05.2006)
Шалай В.Б. (за дов. № 184 від 06.07.2006)
Від відповідача 1 Пєпєльжи Л.С. (за дов. № Д07/3198 від 15.05.2006)
Від відповідача 2 Гречченко Г.В. (за дов. № 1/06 від 11.01.2006)
Обставини справи:
До господарського суду міста Києва звернувся з позовом Київський геріатричний пансіонат до акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго» про стягнення з останньої зайво сплачених 84694,19 грн. за теплову енергію у гарячій воді.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач поставив теплову енергію на меншу суму, ніж була оплачена позивачем, та не повернув зайво сплачені кошти.
Ухвалою суду від 03.05.2006 про порушення провадження у справі № 6/254 розгляд останньої було призначено на 30.05.2006.
Відповідач проти позову заперечив, заявивши клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, яким є державне комунальне підприємство “Київжитлотеплокомуненерго». Крім того, відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності.
Ухвалою суду від 30.05.2006 до участі у справі в порядку ст. 24 ГПК України як іншого відповідача було залучено державне комунальне підприємство “Київжитлотеплокомуненерго» та відкладено розгляд справи на 06.07.2006.
У вказане судове засідання представник відповідача подав суду відзив, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації № 611 від 30.03.2001 “Про передачу в управління АК “Київенерго» майна територіальної громади м. Києва» у повне господарське відання зазначеної особи було передано основні засоби відповідача 2. Також відповідач 2 посилається на розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2192 від 03.11.1998, відповідно до якого акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго» є правонаступником державного комунального підприємства “Київжитлотеплокомуненерго» в частині прав та обов'язків структурних підрозділів, майно яких передається в повне господарське відання. Крім того, відповідач 2 заявив про застосування строку позовної давності.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
09.02.1993 між Київським геріатричним пансіонатом (споживачем) та державним комунальним підприємством (далі - ДКП) “Київжитлотеплокомуненерго» (енергопостачальною організацією) було укладено договір № 146 на відпуск теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір), предметом якого є відпуск позивачем, прийняття та сплата відповідачем теплової енергії в гарячій воді.
Пунктом 24 Договору передбачено, що його укладено до 31.12.1993 і він вважається продовженим на наступні роки, якщо за місяць до закінчення строку Договору не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від Договору або його перегляд.
Сторони відповідної заяви не подавали.
Станом на 01.07.2001 у відповідача 2 перед позивачем виник борг у розмірі 84694,19 грн. у зв'язку з поставкою теплової енергії на меншу сумі, ніж позивачем було здійснено її попередню оплату. Факт існування боргу на вказану суму відповідачем 2 не оспорюється. Розрахунок заборгованості знаходиться у матеріалах справи.
З липня 2001 року за спільною згодою сторін Договір між сторонами припинився, стосовно чого останні не заперечують. З огляду на це, оскільки кошти в розмірі 84694,19 грн. залишились не забезпеченими послугами і договірні правовідносини між сторонами припинились, правова підстава для знаходження коштів у відповідача 2 відпала.
Таким чином, в силу ст. 469 ЦК УРСР, чинної на час припинення Договору, у відповідача 2 виник обов'язок повернути 84694,19 грн. Зокрема, відповідно до вказаної норми, особа, що одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.
З 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003. Відповідно до п. 4 його прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між сторонами продовжують існувати, вони регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Аналогічний обов'язок на відповідача 2 покладено Цивільним кодексом України, зокрема, статтею 1212, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Також до вказаного позову підлягають застосуванню правила Цивільного кодексу України про позовну давність. Зокрема, відповідно до п. 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позову давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
На час виникнення (липень 2001 року) у відповідача 2 обов'язку повернути кошти загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлювався в три роки (ст. 71 ЦК УРСР). Вказаний строк на 01.01.2004 не сплив, а тому до правовідносини між сторонами застосовуються правила глави 19 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позивач неодноразово звертався до відповідача 2 з листами щодо повернення 84694,19 грн.
01.01.2004 відповідачем 2 було підписано акт звірки розрахунків, визнавши таким чином за собою борг у розмірі стягуваної суми. Отже, в силу ч. 1 ст. 264 ЦК України, строк позовної давності було перервано. Час, що минув до переривання строку позовної давності, до нового строку не зараховується (п. 2 ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).
З огляду на це, оскільки загальна позовна давність встановлюється в три роки (ст. 257 ЦК України), на час надання позовної заяви (19.04.2006), строк позовної давності, який обчислюється заново з 01.01.2004, не сплив.
Таким чином, позовні вимоги до відповідача 2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Суд не погоджується з твердженням відповідача 2 про те, що він є неналежним відповідачем у справі у зв'язку з переданням прав і обов'язків відповідачу 1.
В силу ст. 33 ГПК України доведення обставин, пов'язаних з правонаступництвом відповідачем 1 прав і обов'язків відповідача 2, покладено на останнього. Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджувати іншими засобами доказування.
Відповідно як до чинного (ст. ст. 107, 109 Цивільного кодексу України), так і до попереднього законодавства (ст. 34 Закону України “Про підприємства в Україні»), документом, що визначає обсяг переданих прав і обов'язків є розподільчий баланс.
Отже, допустимим доказом, який підтверджує факт правонаступництва відповідача 1 прав і обов'язків відповідача 2, є розподільчий баланс, який повинен містити положення про правонаступництво відповідача 1 зобов'язань за Договором.
У той же час, відповідач 2 відповідного розподільчого балансу, як того вимагає закон, суду не надав, а тому правові підстави вважати відповідача 1 правонаступником відповідача 2 відсутні. З огляду на це, посилання відповідача 2 на те, що він є неналежним відповідачем, ним є не доведеним, а тому судом до уваги не приймається.
З цих же обставин відсутні правові підстави для задоволення позову до відповідача 1.
Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги до відповідача 2. Стосовно відповідача 1 у позові відмовлено.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача 2. Зокрема, з останнього підлягає стягненню 846,94 грн. державного мита та 118 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, -
Позов до Державного комунального підприємства “Київжитлотеплокомуненерго» задовольнити повністю.
Стягнути з Державного комунального підприємства “Київжитлотеплокомуненерго» (м. Київ, вул. О. Довженка, 2, рахунок 2600200010978 в КБ “Хрещатик», м. Київ, МФО 300670, код 05506193) на користь Київського геріатричного пансіонату (м. Київ, вул. Бударіна 11, рахунок 35410001001239 в УДК м. Києва, МФО 820019, код 21462905) 84694,19 грн., 846,94 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У позові до акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго» відмовити повністю.
Суддя С.А. Ковтун
Рішення підписано 11.09.2006