ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
16.04.2008 р. № 8/46
Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
За позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
про скасування рішення
За участю представників сторін
від позивача: Щербаков А.А. за дов. № 230/10 від 29.12.2007 р.
від позивача: Дорожинська О.А. за дов. № 4/10 від 09.01.2008 р.
від відповідача: Кирпенко В.О. за дов. № 11 від 04.03.2008 р.
Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про скасування рішення від 10.10.2007 р. № 228-П про застосування та зарахування до державного бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (ФС-4ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та скасування рішення від 05.12.2007 р. № 1846 про результати розгляду справи.
07.03.2008 р. від позивача через Загальний відділ суду надійшла заява про зміну позовних вимог, просить частково скасувати рішення № 228-П від 10.10.2007 р. в сумі 7 885,80 грн. (в тому числі основний платіж - 5 257,20 грн., штрафні (фінансові) санкції -2 628,60 грн.).
Свої позовні вимоги, позивач мотивує тим, що спірне рішення не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.
Відповідач проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що оскаржувані рішення відповідають вимогам чинного законодавства.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.
Позовні вимоги заявлено про скасування рішень від 10.10.2007 р. № 228-П про застосування та зарахування до державного бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (ФС-4ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно -правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Рішенням про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (ФС-4ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 10.10.2007 р. № 228-П, яким постановлено зарахувати до бюджету Фонду 9 681,96 грн., в тому числі: не прийнятих до зарахування витрат в сумі 6 454,64 грн. та накладення штрафу в сумі 3 227,32 грн.
Вказане рішення було прийнято на підставі Акта ревізії по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 28.09.2007 р.
З акту ревізії вбачається, що при перевірці правильності призначення допомоги виявлено порушення п.п. 5 п. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Відповідно до п.п. 5 п. 1 ст. 36 вказаного Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням.
Суд вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
Позивачем всупереч вказаній нормі Закону, було призначено допомогу по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з невиробничою травмою, що сталася з працівником ОСОБА_1 внаслідок подій, пов'язаних з алкогольним сп'янінням, що підтверджується актом за формою НТ, про нещасний випадок невиробничого характеру, який стався 09.05.2007 р., складеного позивачем та листом непрацездатності № 564501 серії ААФ від 14.05.2007 р., виданого лікарнею швидкої допомоги з позначкою: «алкогольне сп'яніння 1,7%»(звільнений від роботи з 10.05.2007 р. по 12.05.2007 р.). В заключному висновку лікаря зазначено: «В поліклініку з двадцятого травня»та підкреслено «продовжує хворіти».
Позивач зазначив, що допомога по тимчасовій непрацездатності за лікарняним листком № 564501 серії ААФ від 14.05.2007 р. ОСОБА_1 не надавалась.
В подальшому працівник підприємства ОСОБА_1 продовжував лікування в Київській обласній лікарні № 2 (л/н № 403287) і Центральній районній поліклініці Дарницького району (л/н № 633207).
З зазначеного вище можна зробити висновок, оскільки в обох листках непрацездатності присутні позначки: «продовжує хворіти», то мова йде про один і той самий страховий випадок, що стався внаслідок алкогольного сп'яніння.
У разі коли в листку непрацездатності є позначка, що застрахована особа на момент отримання травми була у стані алкогольного сп'яніння, комісія із соціального страхування підприємства з'ясовує обставини травмування і встановлює причинний зв'язок травми з вживання алкоголю. Якщо такий зв'язок встановлено, комісія приймає рішення про відмову в наданні допомоги.
В акті ревізії зазначено, що відповідно до л/н № 564501 від 14.05.2007 р. ОСОБА_1 було нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності за рахунок підприємства з подальшим утриманням відповідно до бухгалтерської довідки за липень 2007 р..
Згідно л/н № 403287 нарахована допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок фонду підприємства 1401,92 грн. і за рахунок Фонду 2453,36 грн. (4 і 7 днів) відповідно.
Згідно л/н № 633207 нарахована допомога за рахунок Фонду у сумі 2803,84 грн.
З висновків акту вбачається, що в першому листку непрацездатності від 14.05.2008 р. в заключному висновку лікаря зазначено: «продовжує хворіти», наступний листок непрацездатності вважається продовженням попереднього, тобто всі три вищезазначені лікарняних видані у зв'язку з втратою працездатності внаслідок травми, що сталася 09.05.2007 р. внаслідок алкогольного сп'яніння ОСОБА_1.
З огляду на вищенаведене суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг за цим Законом.
Враховуючи період настання кожного окремого страхового випадку пов'язаного з тимчасовою непрацездатністю здійснюється оплата перших п'яти днів за рахунок підприємства, визначення розрахункового періоду для нарахування допомоги, а також визначаються періоди відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності за видами визначеними у ст. 36 вказаного Закону.
В ході ревізії встановлено надання допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності працівнику підприємства ОСОБА_1 по листками непрацездатності № 403287, № 633207 внаслідок травми, що сталась внаслідок алкогольного сп'яніння, що підтверджено актом за формою НТ складеного ДК «Газ України». Зазначені листки непрацездатності видані лікувальними установами як продовження одного страхового випадку, пов'язаного з тимчасовою непрацездатністю потерпілого, що підтверджується заключними висновками лікарів, записаними у листках непрацездатності. Так як лікуючими лікарями як по первинному л/н № 564501 так і по л/н № 403287 вказано, що працівник продовжує хворіти, то наступні листки непрацездатності, відповідно № 403287, № 633207 є продовженням попереднього і тому вважаються одним страховим випадком.
Зазначений випадок визначений ДК «Газ України»як такий, що стався внаслідок алкогольного сп'яніння, але всупереч ст. 36 зазначеного Закону була безпідставно надана допомога по тимчасовій непрацездатності в розмірі 5257,20 грн. за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Статтею 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»передбачена відповідальність страхувальника, зокрема за порушення порядку витрачання страхових коштів накладається штраф у розмірі 50 відсотків належної до сплати суми страхових внесків.
З оглядну на вищенаведене, суд приходить до висновку, про правомірність прийнятого відповідачем рішення від 10.10.2007 р. № 228-П відповідно до якого були не прийняті до зарахування витрати у сумі 6454,64 грн. та за порушення порядку витрачання страхових коштів застосовано штраф у розмірі 50 % - 3227,32 грн.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до Рішення Конституційного рішення суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо скасування рішень від 10.10.2007 р. № 228-П про застосування та зарахування до державного бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (ФС-4ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування не підлягають задоволенню.
На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
В задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.Є. Пилипенко
Дата підписання постанови: 18.04.2008 р.