Справа № 2-28/11
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
20 липня 2011 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.
за участю секретаря Качанюк Є.О., Петренко І.В., Удовенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу дійсним і визнання права власності на нерухоме майно, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ВІРФО Білгород -Дністровського МВ УМВС України в Одеській області, про визнання договору позики не дійсним, виселення та зняття з реєстраційного обліку,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання договору купівлі - продажу дійсним і визнання права власності на нерухоме майно, просить суд визнати дійсним договір купівлі - продажу 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений в простій письмовій формі від 04.07.1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якої діяла її опікун ОСОБА_3; визнати за ним право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1.
В ході судового розгляду справи надав уточнену позовну заяву, відповідно до якої просить суд поновити строк позовної давності, визнати дійсним договір купівлі - продажу 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений в простій письмовій формі від 04.07.1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якої діяла її опікун ОСОБА_3, згода на посвідчення якого в нотаріальній формі відповідно до заяв від 20 березня 1997 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була надана рішенням виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради від 20.03.1997 року № 305; визнати за ним право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1, вказуючи, що 02 вересня 1995 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 і збирався купити для сім'ї житло.
Відповідачі ОСОБА_2 та її піклувальниця ОСОБА_3, узнавши, що він бажає придбати житло запропонували вселитися в їх житловий будинок по АДРЕСА_1. На той час у нього не було достатньо коштів, щоб купити двокімнатну квартиру.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 знаючи про те, що в нього немає достатньо коштів на придбання квартири, дозволили йому та дружині вселитися в літню кухню, яка складається із двох кімнат та в який позивач з сім'єю проживає по цей час.
В 1996 році ОСОБА_2 і її піклувальниця ОСОБА_3 подали до Білгород - Дністровського міського суду Одеської області позов до ОСОБА_5, який був власником 1/6 частини зазначеного домоволодіння, оскільки відповідачі не уживалися з ОСОБА_5, то вони вирішили викупити в нього його частку.
У липні 1996 року під час розгляду вказаної справи у суді між ОСОБА_1 та відповідачами, яка на той час на підставі рішення виконавчого комітету Білгород - Дністровської ради № 791 від 30.06.1995 року була піклувальником ОСОБА_2, була досягнута домовленість про те, що ОСОБА_2 шляхом укладання договору купівлі - продажу передасть позивачу у власність 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1.
Відповідачі запропонували йому надати їм кошти у сумі 285 000 000 /двісті вісімдесят п'ять мільйонів/ крб., що на той час було еквівалентно 1600 доларів США для виплати компенсації ОСОБА_5 за 1/6 частину зазначеного домоволодіння, що перейшло до нього в порядку спадщини.
При цьому між ним та відповідачами була досягнута домовленість, що за одержані від позивача гроші у сумі 285000000 крб. йому продадуть 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 і для проживання вони йому виділять літню кухню, яка позначена на схемі під літ. «Б» і знаходиться на території присадибної ділянки окремо від житлового будинку.
При укладанні угоди були погоджені всі умови договору купівлі - продажу жилого приміщення, зокрема, щодо ціни, передачі 1/6 частини житлового будинку, що підтверджується розпискою - договором у простій письмовій формі.
З метою оформлення договору у нотаріуса, 20 березня 1997 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 одночасно звернулися з окремими заявами до виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради про надання згоди ОСОБА_3 як піклувальниці ОСОБА_2 на продаж 1/6 частини будинку ОСОБА_1.
Того ж дня, 20 березня 1997 року, виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради розглянув заяви і дав згоду на відчуження 1/6 частини житлового будинку.
Відповідачі після цього по різним причинам відкладали укладання вказаного договору у нотаріуса, ухилялися від оформлення угоди нотаріально.
Позивач вважав, що він є власником 1/6 частини будинку, оскільки проживає до теперішнього часу в будинку і може в любий час укласти договір або звернутися до суду, тому є всі підстави для поновлення строку звернення до суду.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просить суд його задовольнити.
Відповідачі, представник відповідачів з позовними вимогами позивача не погодилися, просять суд в його задоволені відмовити, вказуючи, що позивач звернувся до суду з позовом у 2006 році, як він зазначає в позові договір був укладений у 1996 році, на його ствердження що ніби-то ОСОБА_2 відмовляється від нотаріального посвідчення договору не надано до суду жодного доказу.
Стаття 71 ЦК України, в редакції 1963 року визначає, що загальний строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушено /позовна давність/, встановлюється в три роки.
Стаття 75 Цивільного Кодексу, в редакції 1963 року визначає, що позовна давність застосовується судом, арбітражним або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Стаття 80 ЦК України, в редакції 1963 року визначає, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Тобто позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду.
Крім того, розписка від 04.07.1996 року фактично є письмове зобов'язання, що надана в порушення вимог законодавства, оскільки ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не були власниками 1/6 частини спірного домоволодіння, оскільки винесене рішення суду ще не набрало законної сили та не було зареєстровано в органах БТІ.
Та обставина що вони досягли всіх істотних умов договору не відповідає дійсності, оскільки позивачем не надано до суду жодного примірника договору купівлі - продажу нерухомого майна.
ОСОБА_2 в ході судового розгляду справи наданий зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору позики не дійсним, виселення та зняття з реєстраційного обліку, відповідно до якого просить суд, визнати договір позики, що укладений між піклувальником ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 04. 07.1996 року не дійсним, виселити ОСОБА_1 та його сім'ю з будинку, розташованому за АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення, зняти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з реєстраційного обліку у паспортному столі, вказуючи, що він разом з сім'єю самовільно вселився до вказаної житлової площі без її згоди.
Представник позивача з зустрічною позовною заявою не погодився, просить суд в її задоволені відмовити. вказуючи, що ОСОБА_2 не надано жодного доказу заявлених позовних вимог, позивач разом з сім'єю проживають у спірному будинку з 1996 року по теперішній час, в них на утриманні є неповнолітня дитина, тому виселенням позивача та його сім'ї будуть порушені права малолітньої дитини.
Притягнутий судом до справи в якості співвідповідача за зустрічним позовом представник ВІГРФО Білгород - Дністровського МВ ГУМВС України в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Зі згоди сторін суд закінчує розгляд справи за його відсутність.
Третя особа - орган опіки та піклування у судове засідання після оголошеної перерви не з'явився, був повідомлений належним чином, надав до суду письмові заперечення та просить розглядати справу за його відсутність, в своїх запереченнях не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 та просить суд в їх задоволенні відмовити, у зв'язку з пропуском строку позовної давності, а також того, що ними згода на продаж спірної 1/6 частини житлового будинку йому не надавалась.
Представник третьої особи ОСОБА_6 з позовними вимогами позивача погодилася, просить суд їх задовольнити, проти зустрічних позовних вимог заперечує.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши сторони, судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Матеріалами справи встановлено, що в 1996 році ОСОБА_2 і її піклувальниця ОСОБА_3 подали до Білгород - Дністровського міського суду Одеської області позов до ОСОБА_5, який був власником 1/6 частини зазначеного домоволодіння про розподіл спадкового майна та визнання права власності на домоволодіння.
04.07.1996 року Білгород - Дністровським міським судом Одеської області було винесено рішення яким за ОСОБА_2 визнано право власності на домобудову по АДРЕСА_1 та стягнуто з неї на користь ОСОБА_5 284920000 крб. та судові витрати. /т.1 л.с. 10/
В той же день 04.07.1996 року, ОСОБА_3, яка на той час на підставі рішення виконавчого комітету Білгород - Дністровської ради № 791 від 30.06.1995 року була піклувальником ОСОБА_2 була надана розписка відповідно до якої вона отримала від ОСОБА_1 гроші в сумі 285.000.000 крб. для виплати їх в якості грошової компенсації ОСОБА_5 для вирішення судової справи в інтересах подопічної. Домовилася з ОСОБА_7 про продаж йому 1/6 частини будинку, АДРЕСА_1 за вказану суму грошей. /л.с. 9/
Оскільки спірні правовідносини між сторонам виникли у 1996 році, суд вважає за необхідне застосовувати при розгляді справи норми ЦК України який діяв на час виникнення вказаних відносин, тобто ЦК України, в редакції 1963 року.
Стаття 71 ЦК України, в редакції 1963 року визначає, що загальний строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушено /позовна давність/, встановлюється в три роки.
Стаття 75 Цивільного Кодексу, в редакції 1963 року визначає, що позовна давність застосовується судом, арбітражним або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Стаття 80 ЦК України, в редакції 1963 року визначає, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, з того часу як позивач вважає було порушене його право, пройшло майже 10 років до звернення його до суду з позовом про визнання права власності на частину житлового будинку.
Суд не може погодитися з ствердженням представника позивача в ході судового розгляду справи стосовно того, що він пропустив строк звернення до суду з поважної причини, оскільки вважав себе власником спірної частини будинку, весь цей час в ньому мешкав, оскільки вказана причина не може бути визнана поважною та являтися підставою для поновлення строку судом.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що позивачем, не надані докази пропущення строку з поважних причин щодо звернення до суду, а підстави на які він посилається для поновлення вказаного строку не є поважними, відповідачі та представник третьої особи - орган опіки та піклування наполягає на відмові у позові, у зв'язку з пропуском строку, суд вважає, що вказаний строк не підлягає поновленню, що є підставою для відмови позивачу у позові.
Що стосується зустрічних позовних вимог, то суд вважає за необхідне у задоволені вказаних також відмовити, оскільки жодного доказу який би підтвердив вказані позовні вимоги ОСОБА_2 не надані.
З зустрічних позовних вимог зовсім не є зрозумілим з яких підстав необхідно визнати договір позики від 04.07.1996 року - недійсним, не наведені підстави для визнання його недійсним.
Суд не може погодитися також з ствердженнями ОСОБА_2 та її представника, що ОСОБА_1 самовільно вселився у вказане приміщення, що його потрібно виселити разом з сім'єю без надання іншого житлового приміщення та зняти з реєстраційного обліку, оскільки вказані ствердження не знайшли свого підтвердження і доказів до суду не надано.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як встановлено в ході судового розгляду справи та не заперечують проти цього сторони, ОСОБА_1 разом з сім'ю мешкає у спірній частині житлового будинку по АДРЕСА_1 з 1996 року по теперішній час, він є зареєстрованим у вказаному житловому будинку, іншого житла в нього не має, не втратив інтерес до вказаного житлового приміщення.
Крім того, на утриманні у позивача є неповнолітня дитина, права якої виселенням ОСОБА_1 будуть порушені.
Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть обов'язки, пов'язані з договором найму. Особи, які вселилися до наймача житлового приміщення у встановленому ст. 65 ЖК України порядку, набувають рівне право користування житловим приміщенням. Наймач вправі в установленому порядку вселити в займане ним жиле приміщення своїх подружжя, дітей, батьків, а також інших осіб.
Згідно зі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
В зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не надано жодного доказу заявленого нею зустрічного позову, суд вважає зустрічні позовні вимоги позивачки не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.
Керуючись ст. ст. 44, 48, 71, 75, 80 ЦК України, в редакції 1963 року, ст. ст.10, 11, 60, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України , суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу дійсним і визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики не дійсним, виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.