21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
01 серпня 2011 р. Справа 2/66/2011/5003
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Цеху телекомунікаційних послуг №22 м.Тульчин 21036, м.Вінниця, вул.Соборна, 8
до: Державного територіально- галузевого об''єднання "Південно- Західна залізниця" 01034, м.Київ, вул.Лисенка, 6
про врегулювання розбіжностей при укладанні договору №12 від 05.04.2011 р.
Головуючий суддя Мельник П.А.
Cекретар судового засідання Віннік О.В.
Представники
позивача: ОСОБА_1- за довіреністю;
відповідача: ОСОБА_2- за довіреністю.
Заявлено позов Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Цеху телекомунікаційних послуг №22 м. Тульчин Вінницької філії ВАТ "Укртелеком" до Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про врегулювання розбіжностей при укладанні Договору №12 про надання телекомунікаційних послуг від 05.04.2011 р., а саме: про визнання чинними пунктів 4.18, 5.2 договору в редакції позивача.
Ухвалою суду від 23.05.2011 р. порушено провадження у справі №2/66/2011/5003 та призначено засідання на 08.06.2011 р.
08 червня 2011 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 27.07.11 р.
27.07.2011 року в судовому засіданні оголошено перерву до 01.08.2011 року
01.08.2011 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача з наданих усних пояснень та направленому до суду відзиві позов не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні 01.08.2011 р. здійснено заміну позивача з ВАТ "Укртелеком" на його правонаступника - ПАТ "Укртелеком" відповідно до ч.1 ст. 25 ГПК України .
Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, судом встановлено наступне.
Позивач направив відповідачу для погодження проект Договору №12 від 05.04.2011 р. про надання телекомунікаційних послуг.
Зазначений проект договору відповідачем був підписаний із запереченням, а саме з протоколом розбіжностей, в якому відповідач, пропонує змінити умови проекту договору, а саме: п.п. 4.18, та доповнити п.5.2.1, розділом 9 п.9.1., розділом 10 та п.10.1 договору.
Договір разом з протоколом розбіжностей надійшов на адресу позивача 12.05.2011 року.
Позивач звернувся до суду з позовом про врегулювання розбіжностей по договору про надання телекомунікаційних послуг, обґрунтовуючи свої вимоги наступним.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про телекомунікації" встановлює, що телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства та за умови укладення між оператором і споживачем послуги договору, укладеного відповідно до основних вимог, установлених Національною комісією з питань регулювання зв'язку України (НКРЗ).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачем зазначено, що рішенням НКРЗ від 26.03.2009 р. № 1420 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.05.2009 р. за № 422/16438, яким затверджені основні вимоги до договору про надання телекомунікаційних послуг та п. 3.8 Основних вимог, відповідальність сторін є істотною умовою договору про надання телекомунікаційних послуг.
Разом з тим, ч. 2 ст. 36 Закону України «Про телекомунікації" передбачена відповідальність споживачів за затримку плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги у вигляді пені в розмірі облікової ставки Національного банку України. Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Також позивач посилається на те, що форма договору про надання телекомунікаційних послуг затверджена Товариством на підставі ЗУ "Про телекомунікації".
Відповідач з наданих усних пояснень та направленого до суду відзиву (вх.№08-46/7729/11 від 08.06.11 р.) проти позову заперечує з тих підстав, що зазначені у протоколі розбіжностей зміни до договору не є способом уникнення відповідальності відповідачем за порушення зобов"язання, а направлені на з'ясування всіх обставин, що могли призвести до такого невиконання. Крім того, вилучення з пункту 4.18 договору після слів "у такій послідовності" слова "пеня" спрямоване на забезпечення виконання доповненого протоколом розбіжностей пункту 5.2.1, а саме "стягнення пені з абонента проводиться за рішенням господарського суду".
Враховуючи встановлені обставини, надавши юридичну оцінку матеріалам справи, суд дійшов висновку що заявлений ПАТ "Укртелеком" в особі Цеху телекомунікаційних послуг №22 м. Тульчин Вінницької філії ПАТ "Укртелеком" позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У главі 20 Господарського Кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, додержання якого сторонами є обов'язковим.
Відповідно до ч.3 ст.181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір у формі єдиного документу, підписаного та скріпленого печатками, і повертає один примірник договору другій стороні у двадцятиденний строк після одержання договору. Частина 4 зазначеної статті встановлює, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
За приписами ч.5. ст.181 ГК України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Згідно з ч.6 ст.181 ГК України у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Отже, частини 3, 4, 5 статті 181 ГК України застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому, розбіжності до суду передаються лише якщо на це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли договір заснований на державному замовленні або укладання якого, є обов'язковим для сторін на підставі закону або виконавцем є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.
Відповідно до ч.1 ст.187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Отже, розбіжності між контрагентами за господарським договором визначаються як переддоговірний спір або спір, що виникає при укладенні господарського договору. Такі спори можуть бути вирішені в суді.
Виходячи з норм ст.ст.1, 11 Закону України від 18.11.2003р. №1280-IV "Про телекомунікації", згідно з якими укладення позивачем договору з відповідачем в даному випадку є обов'язковим, беручи до уваги монопольне становище позивача на ринку телекомунікаційних послуг, розбіжності, що не врегульовані сторонами можуть бути передані на вирішення суду без досягнення сторонами згоди щодо передання переддоговірного спору на вирішення суду.
Водночас, позивач, не погоджуючись з протоколом розбіжностей відповідача, не вживши заходів для врегулювання розбіжностей з відповідачем, в зв'язку з чим сторонами не врегульовані п.п. 4.18, 5.2 договору, звернувся до суду з вимогою не про врегулювання розбіжностей по договору за вказаними пунктами шляхом прийняття їх в редакції позивача, а поставив вимогу про врегулювання розбіжностей шляхом визнання чинною редакцію договору позивача, без врахування протоколу розбіжностей відповідача, й така вимога суперечить законодавству.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, який обраний позивачем.
Зокрема, згідно з ч.2 ст.187 Господарського кодексу України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Позивач же просив визнати чинною редакцію договору з моменту підписання та скріплення печатками договору позивача, не врахувавши норми ч.2 ст.187 ГК України.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, позивачем фактично неналежно обрано спосіб судового захисту, оскільки Товариство замість позову щодо врегулювання наявних розбіжностей (спрямованого на укладення договору на певних умовах) фактично заявило вимогу про визнання чинною з моменту підписання та скріплення печатками редакції договору позивача без врахування протоколу розбіжностей відповідача, що суперечить положенням статті 187 ГК України як стосовно порядку укладення господарських договорів за рішенням суду, так і щодо визначення дня укладення відповідного договору.
В ході судового розгляду позивач позовні вимоги не змінював.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 6, 16, 627 ЦК України, ст.179, 181, 187 ГК України, 4-3, 4-5, 25, 28, 32, 33, 35, 43, 49, 82, 84, 115, 116 ГПК України, суд, -
В позові відмовити.
Суддя Мельник П.А.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 03 серпня 2011 р.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу 21036, м.Вінниця, вул.Соборна, 8
3 - відповідачу 01034, м.Київ, вул.Лисенка, 6