"03" серпня 2011 р. Справа № 7/124-10-1519
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючого),
Гончарука П.А.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2010 року у справі № 7/124-10-1519 за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства "Кілійський виноробний завод" про стягнення суми, -
Встановив:
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до закритого акціонерного товариства "Кілійський виноробний завод" про стягнення частки (трудового внеску) в майні орендного підприємства "Кілійський виноробний завод" у розмірі 465501,37 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 465501,37 грн. та судові витрати.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2010 року рішення місцевого суду скасовано, а в позові відмовлено. Стягнуто з позивачки на користь відповідача державне мито за розгляд апеляційної скарги.
У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Клопотання позивачки про відкладення розгляду справи залишено без задоволення в зв'язку з відсутністю відповідних підстав.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів організації орендарів Кілійського виноробного заводу від 5 січня 1993 року створено орендне підприємство "Кілійський виноробний завод", основним видом діяльності якого визначено задоволення потреб населення виноробною продукцією, а також організація оптового продажу виробленої продукції. Дане орендне підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс.
За Ліквідаційним балансом орендного підприємства у його колективній власності майно (нерухомість, автотранспорт тощо) та грошові кошти (фінансові активи) склали 10637,6 тис. грн.
Згідно трудової книжки позивачки, з 25 травня 1972 року вона працювала на Кілійському виноробному заводі на посаді лаборанта, з 29 грудня 1984 року -на посаді завідуючої лабораторії, а з 4 січня 1999 року по 1 вересня 2003 року -на посаді заступника директора з якості.
Вартість трудового внеску позивачки в майні орендного підприємства станом на 1 січня 2003 року складає 4.376 % від загальної вартості майна підприємства, тобто -465501,37 грн.
За реєстраційними документами Кілійська районна державна адміністрація 15 жовтня 2003 року відмінила реєстрацію орендного підприємства "Кілійський виноробний завод" внаслідок його реорганізації в закрите акціонерне товариство "Кілійський виноробний завод".
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, керуючись нормами ст. 66 Господарського кодексу України, ст. 111 Цивільного кодексу України, Закону України "Про власність", виходив з того, що усе майно ліквідованого орендного підприємства без згоди орендарів (колективних власників орендного підприємства) передано закритому акціонерному товариству "Кілійський виноробний завод" на підставі акту приймання-передачі від 5 лютого 2003 року.
На час розгляду справи відповідач володіє та користується переданим йому майном ліквідованого орендного підприємства "Кілійський виноробний завод", зокрема, належною позивачці часткою (трудовим внеском) у розмірі 465501,37 грн.
Вимога позивачки виділити належну їй частку (трудовий внесок) у майні орендного підприємства, переданого до закритого акціонерного товариства, залишена відповідачем без задоволення, що порушує права позивачки та свідчить про обґрунтованість та правомірність заявленого до суду позову.
Не погодившись з таким рішенням господарського суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність його скасування та відмови в позові, посилаючись на такі обставини:
- 14 червня 2003 року товариством з обмеженою відповідальністю "Титан" і позивачкою укладено договір доручення, відповідно до умов якого товариство зобов'язується здійснити в інтересах та від імені позивачки продаж її частки в майні орендного підприємства "Кілійський виноробний завод" та сплатити позивачці грошові кошти, отримані від продажу;
- 14 червня 2003 року укладено договір купівлі-продажу частки в майні орендного підприємства "Кілійський виноробний завод", відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю "Титан", діючи від імені позивачки, продало належну їй частку в майні орендного підприємства "Кілійський виноробний завод", що свідчить про той факт, що позивачка, будучи власницею частки майна, розпорядилася нею, здійснивши відчуження належної їй частки і її право на це майно припинено в червні 2003 року, а тому, підстави для задоволення позову відсутні.
Висновок господарського суду другої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2010 року у справі не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2010 року у справі № 7/124-10-1519 -без змін.
Головуючий Остапенко М.І.
Судді Гончарук П.А.
Стратієнко Л.В.