"28" липня 2011 р. Справа № 5/186
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого суддіХодаківської І.П.(доповідач),
суддівДанилової Т.Б.,
Полянського А.Г.
розглянувши
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гранітна корпорація"
на постанову від 09.03.2011 Рівненського апеляційного господарського суду
у справі №5/186 господарського суду Житомирської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітеко"
до
про
та за зустрічним позовом
до Товариства з обмеженою відповідальністю " Українська гранітна корпорація"
стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів в сумі 64 629 грн. 37 коп.
Товариства з обмеженою відповідальністю " Українська гранітна корпорація"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітеко"
пророзірвання договору поставки нафтопродуктів № 143/КП від 20.07.2009р. та про стягнення коштів в сумі 56000 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача- ОСОБА_1 (дов. від 20.01.11)
Від відповідача- не з*явились
Відповідно до Розпорядження Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 22.07.11 справа розглядається колегією суддів у складі:Ходаківська І.П., Данилова Т.Б., Полянський А.Г.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.08.2010 (суддя Брагіна Я.В.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Українська гранітна корпорація" на користь ТОВ "Фітеко": 48249,40грн. - основного боргу, 2628,60грн. - пені, 500,00грн. - штрафу, 384,67грн - 3% річних, 1304,34грн. - інфляційних. Зменшено розмір штрафу на 11562,35грн.
В задоволенні зустрічного позову про розірвання договору поставки нафтопродуктів №143/КП від 20.07.2009 та про стягнення коштів в сумі 56000,00грн. відмовлено.
Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 09.03.2011 у складі: Бригінець Л.М., Петухов М.Г., Демидюк О.О. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
ТОВ "Українська гранітна корпорація" у касаційній скарзі просить судові акти попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний задовольнити в повному обсязі. Скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Господарськими судами при розгляді справ встановлено, що 20 липня 2010 року між ТОВ "Фітеко" (позивачем, постачальником) та ТОВ "Українська гранітна корпорація" (відповідачем, покупцем) укладено договір поставки нафтопродуктів №143/КП, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити нафтопродукцію.
Згідно п.2.2. договору вартість товару визначається рахунком - фактурою.
Кількість, ціна товару визначається рахунком - фактурою продавця і підтверджується видатковою накладною (п.2.3 договору).
З врахуванням п.2.4 договору, відповідач зобов'язувався провести 100% попередню оплату за товар протягом банківського дня з моменту виставленого рахунку - фактури відповідача.
Поставка нафтопродуктів здійснюється транспортом покупця. За згодою сторін поставка може здійснюватися транспортними засобами позивача (п.4.2 договору).
Судами також встановлено, що 06.11.09 позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №1960 на оплату дизпалива кількістю 17580,00л на загальну суму 104249,40грн., в тому числі ПДВ - 17374,90грн., який був отриманий відповідачем, і оплачений частково на суму 56000,00грн, про що свідчить виписка з банку від 06.11.09, в якій зазначена підстава: рахунок №1960 від 06.11.09.
06.11.09 позивач отримав від відповідача заявку на поставку дизельного пального кількістю 17580л (а.с.11, т.1).
На виконання умов договору поставки №143/КП від 20.07.09 позивачем поставлено відповідачу дизпаливо кількістю 17580,00 літрів на суму 104249,40грн, із яких 86874,50грн. - вартість товару, 17374,90грн. - ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №2598-11 від 09.11.09 та актом звіряння розрахунків станом на 30.11.09 за договором №143/КП від 20.07.09, а також додатком №5 до податкової декларації податку на додану вартість відповідача - ТОВ "Українська гранітна корпорація", в якій останній відобразив операцію з отримання продукції від позивача (зазначено індивідуальний номер 215945726558 позивача - ТОВ "Фітеко"), про що свідчить свідоцтво про реєстрацію як платника податку останнього на суму 86874,50грн. та ПДВ на суму 17374,90грн., витребуване на запит суду, і податкові накладні.
Проте, як зазначено судами, відповідач за первісним позовом - ТОВ "Українська гранітна корпорація" - оплатив вартість отриманого дизельного палива частково - на суму 56000,00грн.
Таким чином, позивач за первісним позовом свої зобов'язання щодо поставки дизпалива за договором виконав у повному обсязі, а відповідач свої зобов'язання виконав частково, сплативши за отримане дизельне пальне 56000,00грн.
Частина 1 статті 265 ГК України визначає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З урахуванням наведеного, господарський суд обґрунтовано задовольнив позов у частині стягнення основного боргу в сумі 48249,40грн.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Сторони погодили пунктом 5.1 договору відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування пені, суди попередніх інстанцій зазначили, що він є правильним, а тому обґрунтовано задовольнили позов в цій частині.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В частині нарахування 3% річних та інфляційних суди перевірили розрахунки позивача та правомірно задовольнили позов в цій частині.
Щодо зменшення місцевим господарським судом розміру штрафу (з заявлених позивачем 12062,35грн. до 500грн.) колегія суддів відзначає наступне.
Пунктом 5.2 договору п № 143/КП на поставку нафтопродуктів від 20.07.2009р. передбачено у випадку прострочення здійснення оплати вартості "товару"(крім передбаченої пунктом 5.1 оплати пені) сплату "продавцю" штрафу в розмірі 25% від вартості неоплаченого "товару".
Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України в разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2 ст.233 ГК України).
Стаття 551 ЦК України також передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Враховуючи, що судами встановлено, що за умовами договору позивач поставив товар без проведення попередньої оплати в повному обсязі на свій ризик та невчасно оформив документи, що підтверджують отримання товару відповідачем, тобто пізніше, ніж відбулась поставка дизпалива, і збитків позивачеві не причинено, суди обгрунтвоано дійшли висновку про зменшення розміру штрафу до 500,00грн.
Що стосується зустрічного позову колегія суддів відзначає наступне.
За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - розірвання договору.
На підставі ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно п.5 ст.653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач за зустрічним позовом не надав належних доказів, які б підтверджували порушення відповідачем за зустрічним позовом істотних умов договору. Доводи позивача за зустрічним позовом щодо непоставки йому відповідачем за зустрічним позовом дизельного палива кількістю 17580,00 літрів на суму 104249,40грн. спростовуються матеріалами справи, зокрема: видатковою накладною №2598-11 від 09.11.09, актом звіряння розрахунків станом на 30.11.09 за договором №143/КП від 20.07.09, а також додатком №5 до податкової декларації податку на додану вартість відповідача - ТОВ "Українська гранітна корпорація", в якій останній відобразив операцію з отримання продукції від позивача (зазначено індивідуальний номер 215945726558 позивача), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію як платника податку останнього на суму 86874,50грн. та ПДВ на суму 17374,90грн., витребуваного на запит суду, а також податковими накладними. Навпаки, позивач за зустрічним позовом порушив умови договору, не оплативши отриманий рахунок №1960 від 06.11.09 у повному обсязі.
Відповідно до п.4.2 договору поставка нафтопродуктів повинна була здійснюватися транспортом позивача за зустрічним позовом, який не надав доказів, в підтвердження того, що направляв транспорт для отримання дизельного палива у позивача за первісним позовом, а останній відмовив у видачі дизельного палива.
З врахуванням вимог ст.188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Позивач і відповідач при підписанні договору №143/КП передбачили, що всі зміни до договору вважаються дійсними, якщо вони вчинені в письмовій формі і підписані обома сторонами.
Як встановлено судами, позивач за зустрічним позовом станом на день подачі позову до суду не направляв пропозицію відповідачеві за зустрічним позовом про розірвання спірного договору. Тобто, на час звернення з позовом до суду між сторонами ще не існувало спору. Тому, з цих підстав судами правомірно відмовлено в задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Судами встановлено, що позивач за зустрічним позовом не надав належних доказів, які б підтверджували безпідставне набуття відповідачем за зустрічним позовом майна позивача за зустрічним позовом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, кошти в сумі 56000,00грн. були перераховані позивачем за зустрічним позовом відповідачеві за зустрічним позовом на підставі договору №143/КП від 20.07.10.
З урахуванням наведеного. суди дійшли обґрунтовано висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.
З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гранітна корпорація" залишити без задоволення.
Постанову від 09.03.2011 Рівненського апеляційного господарського суду у справі №5/186 господарського суду Житомирської області залишити в силі.
Головуючий суддя І.Ходаківська
Судді Т.Данилова
А.Полянський