"02" серпня 2011 р. Справа № 42/290
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Кочерової Н.О.,
Кролевець О.А.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Вищої атестаційної комісії України
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 червня 2011 року
у справі № 42/290
господарського суду міста Києва
за позовом Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України"
до Вищої атестаційної комісії України
про стягнення 97001,04 грн.
за участю представників:
позивача - Храпко С.І., Поцеловкіна О.В.
відповідача- Черевко В.М.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09 листопада 2010 року (суддя Паламар П.І.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 червня 2011 року (судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Мальченко А.О.) у справі № 42/290 задоволено позов Національної акціонерної компанії “Енергетична компанія України” до Вищої атестаційної комісії України про стягнення 97 001,04 грн.
Не погодившись з вищезазначеним рішенням та постановою Вища атестаційна комісія України звернулась до Вищого господарського суду України з касайційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09 листопада 2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 червня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Вимоги касаційної скарги Вища атестаційної комісії України обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів справи, а також зазначає, що до участі у справі не залучено Державне казначейство України.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання п. 15 постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2004 року №794 “Про утворення Національної акціонерної компанії “Енергетична компанія України” позивачу передано на баланс адміністративний будинок по вул. Хрещатик, 34 у м. Києві загальною площею 6 495 кв. м.
Нежиле приміщення площею 592 кв. м. у цьому будинку протягом періоду з 01 вересня 2007 року по 16 лютого 2009 року займав відповідач.
Зокрема, місцезнаходження ВАК України за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34 визначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 червня 1992 року № 386-р.
Згідно з доводами позивача, як балансоутримувач будинку він забезпечив надання комунальних послуг до цього приміщення, ніс витрати на утримання будинку та прибудинкової території на підставі договорів з постачальниками відповідних послуг.
Підставою звернення до суду з даним позовом стало те, що, на думку позивача, відповідач не відшкодував вартість наданих йому протягом указаного періоду з 01 вересня 2007 року по 16 лютого 2009 року послуг холодного та гарячого водопостачання, опалення, електроенергії, вивезення сміття, техобслуговування ліфтів, профілактичної дезінфекції, охорони, заборгувавши 97 001,04 грн.
Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, а саме: холодного та гарячого водопостачання, опалення, електроенергії, вивезення сміття, техобслуговування ліфтів, профілактичної дезінфекції, охорони.
Однак, судами не надано правової оцінки спірному боргу, а саме не встановлено, що саме стало підставою для його стягнення. Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами процесу не було укладено жодних договорів, а заявлені позивачем позовні вимоги Національна акціонерна компанія "Енергетична компанія України" обґрунтовувала як відшкодування збитків.
Так, суди зазначили, що на підставі відповідних договорів з постачальниками комунальних послуг позивачем здійснювалося забезпечення будинку, в якому розташоване займане відповідачем приміщення, комунальними послугами, а саме:
- з АЕК “Київенерго”на постачання електричної енергії № 3015200/42-11 від 06.12.2004 року, постачання теплової енергії у гарячій воді № 1532561 від 21.10.2004 року;
- із ЗАТ “Отіс”на повне технічне обслуговування та ремонт ліфтів по індивідуальному розрахунку № D2400145 від 29.09.2004 року;
- із ЗАТ “Спецкомунтехніка”про надання послуг з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) від 01.01.2007 року, № 186/08 від 29.02.2008 року та від 29.01.2009 року;
- з ВАТ “АК “Київводоканал”на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05932/5-10 від 09.09.2005 року;
- з ТОВ “Орлан”на закупівлю послуг з охорони будинку відповідно від 01.03.2007 року та № 174 від 27.12.2008 року;
- з ТОВ “Атлант”від 16.06.2007 року;
- з ДП “Управління ВОХОР”на надання послуг з охорони адміністративного будинку №110 від 31.05.2008 року;
- з Міським медично-виробничим підприємством “Профілактична дезінфекція” № 269/61-11 від 01.02.2005 року.
Так, судами з зазначених договорів вирахувано заборгованість відповідача перед позивачем пропорційно частці останнього від загальної площі будинку протягом вересня 2007 - 16 лютого 2009 років у розмірі 97001,04 грн.
Однак, судами попередніх інстанцій не враховано норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а саме ст. 19 цього закону встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Частиною 3, 4 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем, а також вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Тобто з наведеного вбачається, що відносини у сфері надання-отримання житлово-комунальних послуг можуть існувати виключно у межах договору про надання житлово-комунальних послуг, укладеного між учасниками таких відносин.
Крім того, судами не з'ясовувалось питання чи існують між сторонами підписані двосторонні акти наданих послуг, які б свідчили про фактичне надання позивачем відповідачу зазначених послуг на заявлену суму за період з 01 вересня 2007 року по 16 вересня 2009 року.
А також, відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Статтею 29 Закону України “Про державний бюджет на 2009 рік” передбачено, що виконання рішення, яке прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України.
Сума предмету спору у даній справі є бюджетними коштами.
Таким чином, господарський суд міста Києва до прийняття рішення по суті за своєю ініціативою міг залучити до участі у справі Державне казначейство України, як співвідповідача.
Відповідно до ст. 22 ГПК України, яка визначає права та обов'язки сторін, сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.
Виходячи з наведеного незалучення судом Державного казначейства України, як співвідповідача у справі №42/290 порушує його права передбачені ст. 22 ГПК України.
Відповідно до ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого та апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права.
Оскільки право оцінювати докази належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу Вищої атестаційної комісії України задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 червня 2011 року та рішення господарського суду міста Києва від 09 листопада 2010 року скасувати.
3. Справу № 42/290 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий І. А. Плюшко
Судді Н.О. Кочерова
О. А. Кролевець