"02" серпня 2011 р. Справа № 28/414-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіОвечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
ТОВ "Шаролезька вівця"
на рішеннявід 10.03.2011р. господарського суду Дніпропетровської області
на постановувід 23.05.2011р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі№28/414-10 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомТОВ "Шаролезька вівця"
доТОВ агрофірми "Олімпекс-Агро"
провизнання договору оренди недійсним
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності від 01.08.2011 №ШО-01/08-02;
відповідача: не з'явився;
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 (суддя Г. Манько), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 (судді П. Павловський, О. Чус, В. Швець) в позові відмовлено. Рішення суду мотивовані тим, що спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, отже, у суду відсутні підстави передбачені ст.ст. 215, 229 Цивільного кодексу України для визнання його недійсним.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 229, ч.3 ст. 509 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 82 ГПК України.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди майна № 218 від 08.05.2009р. -10 одиниць сільськогосподарської техніки.
Умовами Договору передбачено, що орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування майно, визначене у Договорі, строком з 08 травня 2009р. до 31 грудня 2019р., а також сплачувати орендодавцеві плату за користування названим майном.
Відповідно до розділу 3 Договору сторонами було погоджено, що орендар сплачує орендодавцеві щорічну плату за користування майном без урахування її індексації в розмірі 485 грн. 96 коп. з ПДВ, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку орендаря на розрахунковий рахунок орендодавця в строк до 30 грудня поточного року.
Відповідно до п. 3.3. Договору, сума договору становить 4859 грн. 60 коп.
На виконання Договору, сторони підписали 08.05.2009р. акт приймання -передачі майна.
Згідно Договору, формування розміру орендної плати безпосередньо не залежить від вартості переданого в оренду майна, а є окремою домовленістю сторін.
За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір відповідає приписам ст. 638 ЦК України, ст.ст. 180,182 ГК України і підстави для визнання його недійсним відсутні.
На спірні правовідносини поширюється дія ст.ст. 203,215,229 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому, ст. 203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6).
Приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суди встановили, що договір укладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Погоджено ціну, предмет та строк дії Договору. Таким чином, підписуючи договір, позивач погодився із визначеною у договорі ціною.
Позивач наполягає на тому, що договір повинен бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 229 ЦК України, як такий, що вчинений під впливом помилки щодо співрозмірності дійсної вартості техніки та орендної плати за здачу її в оренду.
Відповідно до цієї статті, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 (п.19) зазначено, що особа на підтвердження своїх вимог повинна довести, що помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення… Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Судами попередніх інстанцій не встановлено, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин за наявності яких оспорюваний договір може бути визнаний недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання договору недійсним. Позивач не позбавлений можливості внести пропозиції відповідачу щодо зміни умов договору.
Доводи скаржника про те, що судами порушено норми ст.ст. 34,82 ГПК України колегія суддів до уваги не приймає, оскільки останні спростовуються матеріалами справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права і доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Судові рішення у справі прийняті відповідно встановленим обставинам, дослідженим доказам і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115 , 1117 , 1119 , 11111 ГПК України ,? Вищий господарський суд України, ?
Касаційну скаргу ТОВ "Шаролезька вівця" залишити без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 у справі №28/414-10 -без змін.
Головуючий, суддяВ. Овечкін
Судді:Є. Чернов
В. Цвігун