"02" серпня 2011 р. Справа № 5005/419/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіОвечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
ПАТ "ДніпроАзот"
на постановувід 24.05.2011р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі№505/419/2011 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомПрокурора Баглійського району м. Дніпродзержинськ в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради
доПАТ "ДніпроАзот"
пропро внесення змін до договору оренди земельної ділянки
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності від 23.03.2011 №10/016-юр;
Генеральної прокуратури України: прокурор відділу Попенко О.С., посвідчення від 17.12.2007 №203;
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2011(суддя І. Дубінін) в задоволенні позову відмовлено, оскільки прокурором та позивачем не надано доказів надсилання відповідачу пропозиції щодо підписання додаткової угоди про зміну розміру орендної плати, внаслідок її зміни на законодавчому рівні, оскільки такий порядок внесення змін до спірного договору встановлено п. 12.1. договору. Лист Дніпродзержинської міської ради № 5 вих-09/55 від 10.06.2009р. (а.с. 28), на який посилається прокурор та позивач, не містить посилання на договір оренди земельної ділянки від 29.12.2006р.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 (судді: О. Євстигнеєв, Л. Лотоцька, Р. Бахмат) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2011 скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено, внесено зміни до п. 4.1. договору оренди земельної ділянки. Рішення мотивоване змінами в земельному законодавстві та тим, що сторонами була передбачена можливість зміни розміру орендної плати (п.4.4 договору).
Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.05.2011, ПАТ "Дніпроазот" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2011, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 629,651,652 ЦК України та ст. 49 ГПК України.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Місцевим судом встановлено наступне.
На підставі рішенням Дніпродзержинської міської ради № 697-21/IV від 23.03.2006р. "Про набуття юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення", між позивачем та відповідачем 29.12.2006р. було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Горобця, 1. В оренду була передана земельна ділянка загальною площею 4,1765 га із яких: 2,0978 га - фактичне розміщення незавершеної будівництвом бази механізації, майданчик 1; 0,9425 га - фактичне розміщення цеху КВП; 0,4891 га - фактичне розміщення зелених насаджень; 0,6471 га - під проходами, проїздами, площадками. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору становила 5 367 159,62 грн. Договір було укладено строком до 23.03.2011р. (п.п. 1.1., 2.1., 2.2., 3.1. договору).
У зв'язку зі зміною загальної площі земельної ділянки, що розташована за адресою: м.Дніпродзержинськ, вул. Горобця, 1, на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради № 150-08/V від 15.03.2007р., між позивачем та відповідачем 02.07.2007р. було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006р., відповідно до умов якої п.п. 2.1., 2.2., 4.1., 5.1. договору викладено в наступній редакції, відповідно:
- 2.1. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,0403 га із яких: для фактичного розміщення незавершеної будівництвом бази механізації, майданчик 1 - 2,0978 га; для фактичного розміщення цеху КВП - 0,94251 га.;
- 2.2. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3 559 723,50 грн.;
- 4.1. Орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі в розмірі 39 157,20 грн./рік, що становить 3 263,10 грн./міс.;
- земельна ділянка загальною площею 3,0403 га передається в оренду з метою: 2,0978 га фактичне розміщення незавершеної будівництвом бази механізації, майданчик 1; 0,94251 га - фактичне розміщення цеху КВП.
Прокурором та позивачем не надано доказів надсилання відповідачу пропозиції щодо підписання додаткової угоди про зміну розміру орендної плати, внаслідок її зміни на законодавчому рівні, оскільки такий порядок внесення змін до спірного договору встановлено п. 12.1. договору. Лист Дніпродзержинської міської ради № 5 вих-09/55 від 10.06.2009р. (а.с. 28), на який посилається прокурор та позивач, не містить посилання на договір оренди земельної ділянки від 29.12.2006р.
За встановлених обставин, з посиланням на ст. 651 ЦК України, ст.ст. 1,2,13,30 ЗУ "Про оренду землі", ст.ст. 32,34 ГПК України місцевий суд дійшов висновку про те, що прокурором та позивачем не доведено факту наявності підстав для внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006р. у судовому порядку, оскільки сторонами не дотримано порядку внесення вказаних змін, визначених у п. 12.1. договору, а отже, вимоги позивача про зміну п. 4.1. договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006р., укладеного між позивачем та відповідачем, шляхом викладення його у такій редакції: "п. 4.1. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України у розмірі трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України." є безпідставними та необґрунтованими.
Натомість, апеляційним судом встановлено наступне.
Між Дніпродзержинською міською радою (орендодавець) і відкритим акціонерним товариством «ДніпроАзот»(орендар) 29.12.2006 року був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку.
Договір зареєстрований 16.01.2007р. за №04065.
Відповідно до п. 3.1 договір укладений на строк до 23.03.2011 року.
Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі в розмірі: 54745,20 грн. без ПДВ, на рік, що становить 4562,10 грн., без ПДВ, на місяць і вноситься на рахунок місцевого бюджету.
Сторони дійшли згоди, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів ставки земельного податку; підвищення цін і тарифів; зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законодавчими актами України (п.4.4).
За умовами договору орендодавець має право вимагати від орендаря збільшення розмірів орендної плати у разі збільшення відповідно до законодавства розмірів земельного податку та інших мотивів, визначених у пункті 4.4 цього договору (п. 9.2.3).
З огляду на встановлені обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову та зміни пункту 4.1 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 року в редакції, запропонованою прокурором, враховуючи зміни в земельному законодавстві та той факт, що сторонами була передбачена можливість зміни розміру орендної плати (п.4.4 договору).
З метою вдосконалення земельних відносин у сфері оренди землі, встановлення економічно обґрунтованої орендної плати, приведення діючих договорів оренди землі у відповідність до вимог чинного законодавства, міською радою було прийнято рішення №60-04/VІ від 28.01.2011р. «Про внесення змін до договорів оренди землі», яким доручено управлінню земельних відносин міської ради проводити роботу з орендарями земельних ділянок щодо приведення діючих договорів оренди землі у відповідність до вимог статті 288 Податкового кодексу України (п.1.1.).
Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№309-VI від 03.06.2008 року в Закон України «Про оренду землі»були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення -розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині». Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування -з 04.06.2008 року.
В зв'язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI) Закон України „Про плату за землю” втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 року регулюється виключно Податковим кодексом України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата, яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати. Ця методика та порядок використання орендної плати для земель, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлюються в договорі відповідно до Закону України "Про плату за землю" (статті 15 та 21 Закону України "Про оренду землі" в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, установлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Частинами четвертою та п'ятою статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.
Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення такої згоди спір вирішується в судовому порядку.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість зміни умов договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.
Оскільки сторонами в договорі оренди передбачено можливість збільшення розміру орендної плати (п.4.4, п.9.2.3), а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (Постанова Верховного суду України від 04.07.2011 у справі №41/81пд).
За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для задоволення заявлених прокурором позовних вимог.
Доводи скаржника щодо безпідставності задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивачем порушено досудовий порядок врегулювання спору, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на таке.
У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)”, зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом правильно застосовані норми матеріального права і доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 прийнята відповідно встановленим обставинам, дослідженим доказам і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115 , 1117 , 1119 , 11111 ГПК України ,? Вищий господарський суд України, ?
Касаційну скаргу ПАТ "Дніпроазот" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 у справі №5005/419/2011 -без змін.
Головуючий, суддяВ. Овечкін
Судді:Є. Чернов
В. Цвігун