"04" липня 2011 р. Справа № 5023/2040/11
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.
при секретарі -Міракові Г.А.,
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_1.(дог. адвокатських послуг від 01.08.2011 р.);
відповідача -ОСОБА_2 (дов. від 17.01.2011 р.);
третьої особи -не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача ФОП ОСОБА_3 (вх. № 2343 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2011 р. по справі № 5023/2040/11
за позовом ФОП ОСОБА_3, м. Харків
до ПАТ «Банк «Фінанси і кредит»і особі Слобожанського регіонального відділення, м. Харків
третя особа, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ФО ОСОБА_4, м. Харків
про стягнення коштів, -
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 320 000 грн. матеріальних збитків та 10 000 грн. морального збитку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги п.п. 22.5, 22.8, 22.9 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, норми Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України від 21.01.2004р. №22, виконавши платіжне доручення виготовлене і підписане нею (позивачем), але не подане нею до банку особисто.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.05.2011 р. (суддя Бринцев О.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване недоведеністю протиправності дій (бездіяльності) відповідача, його вини в заподіянні шкоди та наявності причинного зв'язку між такими діями (бездіяльністю) і виною, а також відсутністю в діях відповідача ознак порушення норм чинного законодавства України та умов договору на розрахунково-касове обслуговування.
Позивач, не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 23.05.2011 р. по справі № 5023/2040/11, подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не повно досліджені обставини справи та порушені норми матеріального і процесуального права.
Відповідач надіслав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він не погоджується з доводами, викладеними в ній, вважає їх хибними, безпідставними, та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.
В судовому засіданні представник апелянта (позивача) підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, представник відповідача виклав зміст своїх заперечень на апеляційну скаргу та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області без змін.
Представником позивача (апелянта) заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: пояснення працівника банку, яка приймала платіжне доручення, за яким перерахована спірна сума коштів.
Представником позивача (апелянта) заявлено клопотання про залучення речового доказу, а саме: диску з відеозаписом, який на його думку підтверджує той факт, що позивачка подавала платіжне доручення до банку не особисто.
Представником позивача (апелянта) заявлено клопотання про призначення експертизи платіжного доручення від 01.03.2011 р. на суму 20 гривень, яка, як вважає представник позивача, може підтвердити той факт, що підпис, який здійснений на цьому платіжному дорученні не належить позивачу.
Розглянувши заявлені клопотання та вислухавши пояснення представника відповідача, судова колегія приходить до висновку про відмову в їх задоволенні, зважаючи на таке.
Як пояснив представник відповідача (банку), працівник банку, який приймав платіжне доручення, за яким перерахована спірна сума коштів, звільнився та, крім того, до його обов'язків не входить перевірка особи, яка подає доручення, він тільки зобов'язаний перевірити правильність оформлення такого доручення, що їм і було зроблено. Отже, враховуючи викладене, необхідність таких пояснень судова колегія вважає недоведеною та необґрунтованою.
Ч. 2 ст. 32 ГПК України визначає поняття та види доказів у господарському процесі. Відповідно до неї доказами є фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Відеозапис не визначений господарським процесуальним законом в якості законного засобу доказування на відміну від цивільного (ч.2 ст. 57 ГПК України) та адміністративного (ст. 146 КАС України) процесуального законів. Останніми прямо передбачено відеозапис в якості належного засобу доказування в цивільному та адміністративному судочинстві, порядок встановлення його справжності чи фальшивості, а також порядок відтворення відеозапису, фіксування його перегляду тощо.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на відсутність у ГПК України норм, які передбачають можливість використання відеозапису в якості засобу доказування, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку про неможливість долучення до матеріалів справи диску з відеозаписом.
Стосовно клопотання про призначення судово-графологічної експертизи для встановлення належності підпису ОСОБА_3 на платіжному дорученні від 01.03.2011 р. на суму 20 гривень, судова колегія зазначає, що зазначеного документу не існує, оскільки перерахування 01.03.2011 р. на суму 20 гривень виконане на підставі заяви про переказ готівки, а не на підставі платіжного доручення. Окрім того, предметом розгляду даної справи є стягнення 320 000 гривень матеріальних збитків та 10 000 грн. морального збитку, а спірний переказ 320 000 гривень здійснений на підставі платіжного доручення, виконаного особисто ОСОБА_3, що не заперечується самою позивачкою та підтверджується її представником. Отже, неналежність підпису на заяві про переказ готівки не впливає на оцінку правомірності дій відповідача саме по виконанню спірного платіжного доручення -від 28.02.2011р. №01/2, за яким перерахована спірна сума 320 000 гривень.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 14.06.2011р. між позивачем та відповідачем був укладений договір на розрахунково-касове обслуговування №20973, відповідно до п.1.1. якого відповідач відкрив позивачу поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а позивач зобов'язався оплачувати послуги відповідача в порядку і на умовах, визначених договором.
Як встановлено господарським судом першої інстанції так і під час апеляційного провадження 28.02.2011р. позивач особисто виготовила та власноручно підписала платіжне доручення №01/2 на переказ грошових коштів у сумі 320.000,00 грн. з її рахунку на рахунок, який належить третій особі з призначенням платежу: «безвідсоткова фінансова допомога за дог. №1 від 01.02.2011р.». Факт особистого виготовленні зазначеного доручення підтверджується також самою позивачкою, про що вона зазначила в позовній заяві та апеляційній скарзі, та підтвердив представник позивача в судовому засіданні апеляційного господарського суду.
01.03.2011р. вказане платіжне доручення від 28.02.2011р. №01/2 було подане відповідачеві до виконання. Того ж дня відповідачем вказане платіжне доручення було виконане -грошові кошти у сумі 320.000,00 грн. списані з рахунку позивача № НОМЕР_1 та зараховані на рахунок № НОМЕР_2, який належить третій особі ОСОБА_4
01.03.2011 р. кошти в сумі 189 490,79 грн. списані відповідачем, ПАТ «Фінанси та кредит», з рахунку третьої особи ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20.11.2007р. №005/14-И, частина коштів в сумі 130559,00 грн. була одержана ОСОБА_4 в касі банку.
Після цього позивач звернулася до банку із заявою про відкликання платіжного доручення від 28.02.2011р. №01/2, мотивуючи його тим, що ним, позивачем, в цьому платіжному дорученні було допущено помилку під час визначення одержувача коштів. В задоволені вказаної вимоги позивачеві банком було відмовлено із посиланням на те, що відповідне платіжне доручення вже виконане. Зазначені обставини стали приводом звернення позивачки до суду з даним позовом.
Переказ коштів оформлюється платіжними дорученнями. Поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України регулюється Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Ст. 1 зазначеного закону визначено, що переказ коштів це рух певної системи коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Порядок проведення переказу передбачено розділами 4 та 6 Закону, відповідно до положень яких ініціатором переказу може бути платник (ст. 20), ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором переказу до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа (ст.21); ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів, в т.ч. платіжне доручення, вид розрахункового документа клієнт банку має право обирати самостійно (ст. 22). При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання (п.22.4 ст.4 Закону). Обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду та приймати цей документ на виконання тільки в разі їх збігу. Крім цього банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Нацбанком України (п.22.6 ст. 22 Закону).
Відповідно до п.8.1. ст. 8 Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Ці положення містяться і в п. 2.1. та п.3.3.3. Договору на РКО.
Отже, відповідач, керуючись Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та умовами Договору на РКО, отримавши 01.03.2011 р. розрахунковий документ -Платіжне доручення № 01/2 від 28.02.2011 р., перевіривши його повноту, цілісність та достовірність, зобов'язаний його виконати.
П. 22.5 зазначеного Закону передбачено, що подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором». Аналіз зазначеної норми закону дає підстави зробити висновок про те, що саме клієнт повинен здійснити заходи щодо недопущення потрапляння оформленого належним чином паперового розрахункового документа до третіх осіб.
Нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також Інструкції «Про безготівкові розрахунки України в національній валюті», затвердженою Постановою НБ України від 21.01.2004 р. № 22 не передбачено обов'язок банку перевіряти особу, яка подала до банку оформлений належним чином паперовий розрахунковий документ.
Враховуючи викладене, підстав відмовити в його виконанні у банку не було. Окрім того позивачкою не доведено та не підтверджено належними доказами той факт, що спірне платіжне доручення подано до банку не нею, а третьою особою.
Порядок відкликання розрахункового документа, передбачений ст.23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Відповідно до якої платіжне доручення може бути відкликано ініціатором переказу (в даному випадку позивачем) в будь-який час до списання суми з його рахунку шляхом подання до банку, який цього ініціатора, документа про відкликання.
Як встановлено господарським судом першої інстанції так і під час апеляційного провадження, не заперечується представником позивача заяву про відкликання платіжного доручення позивачка подала відповідачу (банку) вже після того, як платіжне доручення на переказ коштів було виконано банком, а отже спірна сума була списана з рахунку клієнта (позивачки).
Відповідно до п.32.3 ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів документів та з урахуванням положень, встановлених п.22.6 ст.22 Закону. П. 5.2. Договору на РКО передбачено, що банк не несе відповідальність за перерахування або неправильне перерахування коштів за дорученням клієнта (позивача), якщо це стало неправильним заповненням клієнтом (позивачем) розрахункових документів, зазначення клієнтом хибних (помилкових) платіжних реквізитів.
Ст.1166 ЦК України визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992р. №6 та у п. 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215 зазначено, що задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи факт особистого виготовлення позивачкою спірного платіжного доручення та його підписання, а також відсутність обґрунтованих та зрозумілих пояснень позивача щодо виникнення помилки в платіжному дорученні у визначенні одержувача коштів, відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про протиправне заволодіння платіжним дорученням третьою особою, докази звертання до правоохоронних органів з цього приводу, заяви до третьої особи про повернення безпідставно набутих коштів тощо, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що позивачем не доведено та підтверджено належними та допустимими доказами вину, протиправну поведінку банку та власне факт порушення банком її, позивачки, охоронюваних законом прав та інтересів.
За таких обставин, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальних збитків.
У відповідності до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Оскільки було встановлено відсутність у діях відповідача ознак порушення норм чинного законодавства України та умов договору на розрахунково-касове обслуговування, а також не доведено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачки з боку відповідача, то судова колегія Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду Харківської області про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 10 000 гривень моральної шкоди.
Стосовно посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що фізична особа -підприємець ОСОБА_4 був залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з початку розгляду справи, а фізична особа ОСОБА_4 залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору під час останнього засідання суду, на якому було винесено оскаржуване рішення, без будь-яких пояснень з цього приводу, чим порушені його, ОСОБА_4, права судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх можу бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду. Про залучення до участі у справі в якості третьої особи виноситься ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 25.03.2011 р. про порушення провадження у справі залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фізичну особу підприємця ОСОБА_4
23.05.2011 р. господарським судом Харківської області винесено ухвалу про виправлення описки в якій зазначено про встановлення господарським судом технічної описки, яка полягала в помилковому зазначенні «фізичну особу підприємця ОСОБА_4»замість «фізичну особу ОСОБА_4» та ухвалено виправити описку в ухвалах господарського суду Харківської області від 25.03.2011 р., 04.04.2011 р.,18.04.2011 р., 26.04.2011 р. і викласти повне найменування третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в наступній редакції: «фізична особа -ОСОБА_4».
Таким чином, дії господарського суду щодо залучення в якості третьої особи фізичної особи ОСОБА_4 ніяким чином не порушують норм процесуального права.
Не вбачається з боку господарського суду і порушень прав третьої особи. Про час та місце розгляду справи третя особа вчасно повідомлялася судом, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення. Крім того, особиста присутність на судовому засіданні є доказом того, що третя особа скористалася наданими їй процесуальними правами.
Також, судова колегія звертає увагу на те, що апелянт не є уповноваженою особою ОСОБА_4 (третьої особи по справі), а отже не може виступати від його імені та захищати його права та інтереси, які на думку апелянта є порушеними. Беручи до уваги той факт, що сама третя особа не скористалася наданим їй ст. 91 ГПК України правом на апеляційне оскарження та не оскаржує рішення господарського суду від 23.05.2011 р. по справі № 5023/2040/11. З цього можна зробити висновок про те, що він не вважає свої права порушеними.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що апелянтом обставини, викладені в апеляційній скарзі, не доведені.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні. Обставини та заперечення, викладені в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи, тому вона залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2011 р. по справі № 5023/2040/11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
Суддя Плахов О.В.
Суддя Шутенко І.А.