01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.07.2011 № 13/569-22/172
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Шипка В.В.
Остапенка О.М.
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. - представник за довіреністю № 549 від 31.12.10 р.;
від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 79 від 27.12.10 р.;
Шайманов О.М. - директор згідно протоколу загальних зборів засновників від 09.01.2002 р. №1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2011 р. у справі № 13/569-22/172
за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД», м. Київ
про стягнення 555 993 грн. 61 коп.
В листопаді 2010 року приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» страхового відшкодування в розмірі 555 993 грн. 61 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» на підставі договору страхування вантажу № 200208478 від 29.10.2009 р. у зв'язку з настанням страхової події - недостачі вантажу внаслідок крадіжки, перевезення якого здійснювалось товариством з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» за договором №01-2005 10.01.2005 року на транспортне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному сполученні, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «СОТ БІ» (страхувальником позивача) виплачено страхове відшкодування, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки саме відповідач, як перевізник, є особою, що несе матеріальну відповідальність за схоронність вантажу, позивач просив стягнути з відповідача суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 555 993 грн. 61 коп. в судовому порядку.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2011 р. у справі №13/569 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія» Інго Україна» 555 993 грн. 61 коп. страхового відшкодування, 5 559 грн. 94 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (суддя Самсін Р.І.).
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що виконуючи свої зобов'язання за договором страхування, позивач здійснив виплату страхового відшкодування страхувальнику в розмірі 555 993 грн. 61 коп. Відповідальність за заподіяння збитків внаслідок неналежного виконання умов договору, а саме: втрати вантажу внаслідок крадіжки, покладається на відповідача у розмірі втраченого перевізником (відповідачем) вантажу та виплаченого у зв'язку з цим позивачем страхового відшкодування.
Рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 р. у справі №13/569 було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2011 р.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2011 р. скасовано рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2011 р. у справі №13/569.
Справу направлено на новий розгляд д господарського суду міста Києва.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.06.2011 р. у справі № 13/569-22/172 за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» про стягнення 555 993 грн. 61 коп. у позові було відмовлено.
Рішення обґрунтоване тим, що в даному випадку недостача вантажу не є наслідком протиправних дій або бездіяльності відповідача, а відтак останній не є особою, відповідальною за завдані збитки недостачею вантажу через крадіжку 05.11.2009 р.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, приватне акціонерне товариство «Інго Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2011 р. у справі № 13/569-22/172 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Інго Україна» про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» 555993 грн. 61 коп. задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, незастосуванням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 936, 954 Цивільного кодексу України та невірним трактуванням, на думку апелянта, положень Постанови Кабінету Міністрів України № 476 від 03.04.2003 р. «Про затвердження вимог, яким повинен відповідати вантажний митний комплекс, автопорт, автотермінал».
Відповідно до розпорядження заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 р. № 01-23/3/5, розгляд апеляційної скарги у справі № 13/569-22/172 здійснюється у складі колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т.І., судді Шипко В.В., Остапенко О.М.
Представник позивача в судовому засіданні 27.07.2011 р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2011 р. у справі № 13/569-22/172 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Інго Україна» про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» 555 993 грн. 61 коп. задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 27.07.2011 р. проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу за вих. № 184 від 22.07.2011 р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з договором страхування № 200208478 від 29.10.2009 р., укладеного між закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», правонаступником якого є позивач, та товариством з обмеженою відповідальністю «С.О.Т. Бі», позивач застрахував майнові інтереси товариства з обмеженою відповідальністю «С.О.Т. Бі», пов'язані з перевезенням вантажу (включаючи навантаження, розвантаження та перевантаження), а саме: декоративної косметики та рекламних матеріалів торгівельної марки MAX FAСTOR згідно контракту № 1/202/UKR Invoice-INV0900542 від 28.10.2009р. у картонних коробах на паллетах (9 паллет + 1 коробка), загальною вагою 4 589,90 кг (брутто), автомобільним транспортом АА6290ІС/АА1510ХР вартістю 3506573 грн. 76 коп.
10.01.2005 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «С.О.Т. Бі», як замовником, та товариством з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД», як перевізником, було укладено договір на транспортне обслуговування перевезення вантажів в міжнародному сполученні № 01-2005, за умовами якого перевізник зобов'язувався за винагороду організувати та провести перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у відповідності з заявкою замовника та за його рахунок.
Згідно з п. п. 2.1.12, 2.1.13 договору на транспортне обслуговування перевезення вантажів в міжнародному сполученні № 01-2005 від 10.01.2005 р. до початку процедури митного оформлення вантажу в кінцевому пункті доставки перевізник повинен надати замовнику належно оформлену довідку про вартість транспортних послуг з доставки вантажу від пункту початкового завантаження до державного кордону України. Перевізник зобов'язується забезпечити доставку вантажу, переданого замовником (вантажовідправником) в пункт призначення та передати особі, яка уповноважена на отримання вантажу (вантажоотримувачу).
На виконання умов вищевказаного договору водієм товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» (відповідача по справі) Подлужним В.І. автомобілем марки VOLVO (державний номерний знак АА 6290 ІС/АА 1510 ХР) здійснено перевезення вантажу, а саме: продукції товариства з обмеженою відповідальністю «С.О.Т. Бі» (декоративна косметика та рекламні матеріали) за маршрутом Великобританія, BOURNEMOUTN - м. Київ, Україна, про що свідчать транспортний заказ № 25-2009 від 28.10.2009 р., міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) № 088148 та інвойс № 0900542 від 28.10.2009 р.
05.11.2009 р. транспортний засіб з вантажем був доставлений для проведення митних процедур на вул. Малинську, 20 у місті Києві - вантажний митний комплекс, передбачений транспортним замовленням від 28.10.2009р. до договору №01-2005 від 10.01.2005 р. Водій товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» Подлужний В.І., який здійснював перевезення, після прибуття на територію митного терміналу по вул. Малинській, 20 у м. Києві, оформив разову перепустку № В6-0017591 від 04.11.2009 р., а автомобіль був оглянутий охороною митного комплексу з метою перевірки цілісності пломб та митного тросу. Зауважень та порушень цілісності пломб та митного тросу на транспортному засобі не виявлено.
06.11.2009 р. під час прийому вантажоотримувачем вантажу виявлено недостачу останнього, про що було складено акт експертизи Київською торгово-промисловою палатою № 1-3341 від 06.11.2009 р., звіт UJ17297 від 06.11.2009 р. UGAS LTD, акт митного огляду товарів Київською регіональною митницею та проставлено відмітку в міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR) №088148.
По факту таємного викрадення майна порушено кримінальну справу постановою слідчого СВ Святошинського РУ ГУМУС України в м. Києві від 13.11.2009 р.
Позивач визнав крадіжку вантажу страховим випадком, внаслідок настання якого завдано збитків страхувальнику позивача за договором страхування № 200208478 від 29.10.2009 р. На підставі страхового акту № 363796 та розпорядження на виплату страхового відшкодування від 06.01.2010 р. в розмірі 555 993 грн. 61 коп. позивач здійснив виплату страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 69 від 15.01.2010 р.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 555 993 грн. 61 коп. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Апелянт в позові та в своїй апеляційній скарзі зазначав про те, що особою, яка є відповідальною за заподіяні збитки є саме відповідач, оскільки обов'язок щодо збереження вантажу з моменту його отримання у вантажовідправника та його здачі вантажоотримувачу норми діючого законодавства покладають на відповідача, як перевізника. Окрім того, за умовами договору перевезення відповідач несе матеріальну відповідальність за схоронність вантажу. На думку позивача, вина відповідача проявляється у формі необережності, яка виражена в діянні, а саме незабезпечення схоронності вантажу під час його перебування на вантажному митному комплексі та залишення водієм транспортного засобу з вантажем без охорони.
Насамперед, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо звернення позивача за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів в межах строку позовної давності.
Згідно з п.6 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог, які виникають у зв'язку з перевезенням вантажу, застосовується спеціальна позовна даність тривалістю в один рік.
З міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) № 088148, яка використовувалась у перевезенні, вбачається, що вантаж було передано вантажоодержувачу 20.11.2009 р., а позов направлено поштою до господарського суду міста Києва 19.11.2010 р., про що свідчить відбиток календарного штампу відділення поштового зв'язку на конверті, тобто в межах законодавчо встановленого строку позовної давності. Дата, на яку посилається відповідач, а саме 22.11.2010 р., свідчить лише про дату реєстрації надходження позову до господарського суду міста Києва і не враховується при обчисленні строку позовної давності.
У відповідності до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, в даному випадку підлягають встановленню та доведенню такі факти, як неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Як вбачається з пояснювальної записки водія відповідача Подлужного В.І. від 06.11.2009 р., останній залишив автомобіль на території митного терміналу приблизно о 17 годині та пішов ночувати додому, оскільки зателефонував брокер та сказав, що митного огляду в цей день не буде.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, в Загальних правилах перебування на території вантажного митного комплексу (ВМК) за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 20, затверджених наказом Київської регіональної митниці № 8190 від 03.08.2006 р., передбачено, що водії автотранспортних засобів при прибутті на митний комплекс зобов'язані, зокрема, тимчасово залишаючи територію ВМК, повідомляти про це чергового по КПП (в разі необхідності залишати інформацію про зв'язок). Однак, названі правила не містять застереження щодо повідомлення водіями про залишення автомобіля на території митного комплексу повинно оформлятись саме у письмовому вигляді, тому у суду відсутні підстави вважати, що Підлужним В.І. були порушені правила перебування на території митного терміналу. До того ж, на вантажному митному комплексі наявний контрольно-пропускний пункт, що свідчить про неможливість водія залишити територію митного терміналу непомітно.
Постановою Кабінету Міністрів України №476 від 07.04.2003р. затверджені Технічні вимоги, яким повинен відповідати вантажний митний комплекс (чинні на час виникнення спірних правовідносин), у відповідності з якими власник вантажного митного комплексу, автопорту, авто термінала, зокрема, забезпечує: виключення можливості несанкціонованого доступу сторонніх осіб на територію вантажного митного комплексу, автопорту, автотермінала; виключення можливості несанкціонованого вилучення з території вантажного митного комплексу, автопорту, автотермінала товарів і транспортних засобів, що перебувають під митним контролем.
Таким чином, саме власник вантажного митного комплексу по вул. Малинській, 20 у м. Києві повинен був забезпечити схоронність вантажу товариства з обмеженою відповідальністю «С.О.Т. Бі», який знаходився на його території під митним контролем. При чому наявність або відсутність водія на території комплексу не є підставою для початку або закінчення охорони автомобіля з товаром та не впливає на порядок дій працівників контрольно-пропускного пункту митного комплексу.
Згідно з п. 2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його пошкодження або прострочка з доставки виникла з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої, якщо втрата не була викликана виною перевізника, яким-небудь дефектом самого вантажу або обставинами, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг попередити.
Пункт 4.9 договору на транспортне обслуговування перевезення вантажів в міжнародному сполученні № 01-2005 від 10.01.2005 р., на який посилається позивач, що передбачає матеріальну відповідальність перевізника за схоронність вантажу, не підтверджують наявність неправомірних та винних дій відповідача, які призвели чи стали причиною крадіжки частини вантажу, що перебував у автомобілі залишеному водієм на території митного терміналу. Відсутність водія на території митного комплексу, який знаходиться під цілодобовою охороною, при врахуванні того, що при проходженні митного кордону на територію митного комплексу, охороною митного терміналу перевіряється цілісність пломб, митного тросу, не підтверджує вини перевізника та не є обставиною, що впливає на факт вчинення крадіжки, якою спричинено часткову втрату вантажу.
Відносно посилання апелянта на те, що перевізник не надав доказів передачі транспортного засобу та ввіреного йому вантажу на відповідальне зберігання митному терміналу або його власнику, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до положень Митного кодексу України, зокрема, статей 146, 156, 337, перевізнику, без дозволу митного органу, заборонені вантажні та інші операції з товарами, що знаходяться під митним контролем.
Таким чином, відповідач, як перевізник, об'єктивно не мав права і не повинен був укладати будь-які договори зберігання товару, розвантажувати, перевантажувати, передавати товар будь-кому без його митного оформлення, без дозволу митного органу чи самого вантажоодержувача.
Фактично вимоги позивача до відповідача ґрунтуються на самому факті крадіжки вантажу, без обґрунтування вини відповідача у тому, що ця крадіжка сталася. Тоді як втрата частини вантажу, який перевозився відповідачем, не була зумовлена виною перевізника, а сталася за обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких також не міг передбачити.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду міста Києва про те, що в даному конкретному випадку недостача вантажу не є наслідком протиправних дій або бездіяльності відповідача, тому відповідач не є особою, відповідальною за збитки, завдані недостачею вантажу у зв'язку з крадіжкою, яка мала місце 05.11.2009 р., тому вимоги позивача не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст.ст. 43, 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Залишити рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2011 р. у справі № 13/569-22/172 без змін, апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» - без задоволення.
Головуючий суддя Разіна Т.І.
Судді Шипко В.В.
Остапенко О.М.
01.08.11 (відправлено)