донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
12.07.2011 р. справа №1/34пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
Головуючого:Дучал Н.М.
суддівЗапорощенка М.Д.
Склярук О.І.
При секретарі Мірошник Г.І.
За участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача -ОСОБА_1., за довіреністю
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест", м. Макіївка Донецької області
На рішення господарського судуДонецької області
Від15.03.2011р. (підписано 17.03.2011р.)
у справі№ 1/34пд (суддя Азарова З.П.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест», м. Макіївка Донецької області
до
проПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ в особі Донецької обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», м. Донецьк
визнання недійсними договорів
Товариство з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест», м. Макіївка Донецької області звернулось з позовною заявою до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Київ, в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м.Макіївка, про визнання недійсним договору кредиту № 210/06/КД/171 від 24.09.2008р., договору застави майна № 210/06/ДЗ/135 від 24.09.2008р.
В обґрунтування позову позивач посилався на укладення кредитного договору в іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству України, а саме ст.ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р., а також на відсутність у банку індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти. Наполягав, що недійсність основного зобов'язання, яким є кредитний договір спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення, зокрема договору застави майна.
Враховуючи надані відповідачем документи про зміну найменування, судом було враховано внесення змін до назви останнього, яким є Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк”, м. Київ особі Донецької обласної філії Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Донецьк.
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.03.2011р. (підписано 17.03.2011р.) у справі № 1/34пд відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду Донецької області мотивоване тим, що відповідач на час укладення договору кредиту №210/06/КД/171 від 24.09.2008р. мав видані Національним банком України банківську ліцензію № 5 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 частини 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл № 5-2 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 частини 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»із додатком до такого дозволу, отже відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору кредиту та договору застави, який носить похідний характер від основного зобов"язання.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Макстройінвест», м. Макіївка Донецької області, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернулося з апеляційною скаргою про скасування рішення; вважає, що судом при прийнятті рішення були порушені норми матеріального права, крім того судом були зроблені висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, що є підставою для скасування прийнятого рішення.
В обґрунтування посилається на те, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідач має право укладати спірний кредитний договір за наявності банківської ліцензії, дозволу та додатку до нього є хибним та призвів до винесення незаконного рішення. Чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст. 192, 533 Цивільного кодексу України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету.
Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», у відзиві № 15.1-010/85-608 від 25.06.2011р. на апеляційну скаргу, проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, вважаючи їх необґрунтованими, а рішення суду законним.
Позивач не скористався правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Ухвалою суду сторони не зобов"язувалися забезпечити явку повноважних представників в судове засідання, тому згідно зі ст. 75,99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги.
Вже після оголошення результатів апеляційного провадження від представника заявника апеляційної скарги надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв"язку з неможливістю прийняти участь у судовому засіданні з підстав зайнятості в іншому судовому процесі.
Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника; керівники підприємств та організацій, представники юридичних осіб, повноваження яких підтверджені довіреністю від імені підприємства, адвокати.
Звертаючись з апеляційною скаргою на прийняте судове рішення, заявник не був позбавлений права вирішити питання щодо участі іншого його представника, згідно ст. 28 ГПК України, в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Позиція ТОВ "Макстройінвест" є викладеною в апеляційній скарзі, отже зазначені документи в сукупності з матеріалами судової справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 15.03.2011р.
Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») (банк, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Макстройінвест, м. Макіївка («Позичальник») було укладено договір кредиту №210/06/КД/171, згідно з умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 92 787,00 доларів США, надалі за текстом -"Кредит", зі сплатою 15% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 10.09.2013 р., на умовах, визначених цим договором.
Позичальник зобов"язався (п. 3.3.договору), зокрема, погашати кредит відповідно до п. 1.1., 3.3.16 цього договору(п. 3.3.5); сплачувати Кредитору проценти та комісії в строки, встановлені в п.2.4., 2.5. цього договору(п.3.3.6.); сплачувати Кредитору неустойки( пеню, штраф) в строк, встановлений у п. 2.6. цього договору(п. 3.3.7.); укласти з Кредитором договори застави(іпотеки), що вказані в п.1.3. цього договору, на узгоджених з Кредитором умовах, тощо.
Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5го числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом (п.2.4. договору).
Цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до виконання сторонами належним чином і у повному обсязі всіх своїх зобов"язань за Договором(п. 7.3. договору).
В забезпечення виконання оспорюваного договору кредиту №210/06/КД/171, між тими ж сторонами укладено та нотаріально посвідчено договір застави майна № 210/06/ДЗ/135 від 24.09.2008р., згідно з яким в заставу банку було передано майно заставною вартістю 533 900 грн. 00 коп. -автомобіль типу вантажний сідловий тягач, марки FORD, моделі CARGO, двигун V=9000 CUB cm, 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № NM0EADTEDF8K71499, червоного кольору, реєстраційний номер АН3085ЕН, зареєстрований за заставодавцем ВРЕР м. Макіївки при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 19.09.2008р., який належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії АНС 243210, виданого ВРЕР м. Макіївки при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 19.09.2008р.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи зі змісту положень ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, позивач мав довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2 ст.215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).
Сторонами договору кредиту № 210/06/КД/171 від 24.09.2008р., у встановленому законом порядку і формі, було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов, текст був підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений печатками сторін.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.
Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.
Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.
В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.
Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, та не містить заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не містить якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (далі - Декрет КМУ № 15-93).
Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету КМУ № 15-93, яка визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом:
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від № 275 від 17.07.2001 р., серед яких, зокрема, неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
Виходячи з викладеного, Банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №5 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (т. 1 а.с. 119), дозвіл №5-2 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” із додатком до дозволу (т. 1 а.с. 120).
Отже, відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню і п."в" п.4 ст.5 Декрету КМУ № 15-93, яким встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
На даний час чинним законодавством не визначено меж, термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного договору.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що укладення сторонами договору кредиту №210/06/КД/171 від 24.09.2008 р. в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.
Суть правовідносин застави полягає у першочерговому праві кредитора - заставодержателя на отримання задоволення із вартості заставного майна. Водночас, договір застави, підпорядковується загальним правилам укладення правочину з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством, а саме: Законом України "Про заставу", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Згідно ст.ст. 1,3 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
У відповідності до ст. 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору є одним з видів забезпечувальних обтяжень.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому.
У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо) ( ст. 584 Цивільного Кодексу України).
Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі ( ст.13 Закону України "Про заставу"). Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України ( ст. 14 Закону України "Про заставу").
Згідно приписів ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання ( вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.
Судом відмовлено позивачу у задоволенні позову про визнання недійсним договору кредиту №210/06/КД/171 від 24.09.2008 р., на забезпечення якого укладався нотаріально посвідчений договір застави майна №210/06/ДЗ/135 від 24.09.2008р.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів, які б підтверджували той факт, що договір кредиту та забезпечувальний договір суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутності вільного волевиявлення та невідповідності його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованості будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання недійсними договору кредиту№210/06/КД/171 від 24.09.2008 р. та договору застави №210/06/ДЗ/135 від 24.09.2008р.
Місцевим господарським судом правомірно не прийняті положенння п.п. 6.1., 6.2. кредитного договору та договору застави майна щодо розгляду спору третейським судом, враховуючи положення Конституції України, висновки Конституційного суду України, наведені у рішенні від 10.01.2008 р. у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду), та Узагальнення Верховного Суду України від 11.02.2009 р. щодо практики застосування судами Закону України "Про третейські суди".
З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування судового рішення від 15.03.2011р. (підписане 17.03.2011р.) у справі №1/34пд, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника -Товариство з обмеженою відповідальністю "Макстройсервіс".
Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстройсервіс" м. Макіївка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 15.03.2011 року (підписане 17.03.2011р.) по справі № 1/34пд залишити - без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 15.03.2011 року (підписане 17.03.2011р.) по справі № 1/34пд - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Дучал
Судді: М.Д. Запорощенко
О.І. Склярук
Надруковано 7 екз.: 2-позивачу, 2-відповідачу, 1-у справу, 1-ДАГС, 1-ГСДО