Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" липня 2011 р. Справа № 5023/5102/11
вх. № 5102/11
Суддя господарського суду Погорелова О.В.
при секретарі судового засідання Стешенко О.В.
за участю представників сторін:
прокурора - не з"явився
позивача - не з"явився
відповідача - ОСОБА_1, особисто
розглянувши справу за позовом Прокурора Богодухівського району Харківської області, м. Богодухів в інтересах держави, в особі Петропавлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, с. Петропавлівка
до ФОП ОСОБА_1, м. Богодухів
про стягнення 1360,00 грн., -
Прокурор звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 1360,00 грн., витрачені внаслідок завищення вартості виконаних будівельних робіт. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
До початку судового засідання відповідач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява відповідача розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.
Прокурор та позивач правом на участь у судовому засіданні не скористалися, причину неявки не повідомили, витребуваних судом документів не надали. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресами, вказаними у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.
В судовому засіданні 25.07.2011 року відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає його безпідставним, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, долучено до матеріалів справи ( а.с. 26-27).
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення відповідача, суд встановив наступне.
Міжрайонним КРВ в Богодухівському та Краснокутському районах КРУ в Харківській області було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності та виконання бюджету в Петропавлівській сільській раді за період з 01.09.2007 року по 01.03.2011 року. Ревізія була розпочата 17.03.2011 року та закінчена 13.04.2011 року. За результатами проведеної перевірки був складений акт № 103-09/90 від 18.04.2011 року.
Ревізією було встановлено, що в жовтні 2007 року між Петропавлівською сільською радою (позивач) та ФОП ОСОБА_1 (відповідач) були укладені договори на виконання капітального ремонту клубу в с. Петропавлівка, а саме: договір б/н від 20.10.2007 року на суму 6000,00 грн. та договір б/н від 21.06.2007 року на суму 20000,00 грн.
Вибірковим контрольним обміром робіт, визначених актом форми КБ-2в б/н за серпень - листопад 2007 року, який проводився за участю та в присутності замовника - сільського голови Петропавлівської сільської ради Стойчика В.М., та підрядника - ФОП ОСОБА_1 з фактично виконаними роботами розбіжностей не встановлено.
В ході зустрічної звірки, на ім'я ФОП ОСОБА_1, надано письмовий запит про надання підтверджуючих документів, що підтверджують витрати, пов'язані з виплатою відрядних, які використані на ремонт і включені у відомість до актів (ф. № КБ-2в) та проведення контрольних обмірів. Перевіркою витрат на відрядження встановлено, що до актів виконаних робіт форми КБ-2в за 2007 рік включено витрати на відрядження робітників на загальну суму 1360,00 грн., які не підтверджено первинними документами, чим порушено підпункт 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від № 334/94-ВР, постанову Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (із змінами і доповненнями), наказ Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59 "Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за N 218/2658" (із змінами і доповненнями).
Прокурор звернувся до суду з позовом, та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 1360,00 грн., витрачені внаслідок завищення вартості виконаних будівельних робіт.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст.189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.
Згідно ч. 2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Як і передбачено ч. 5 ст.180 ГК України, ціну в договорі було визначено у порядку, встановленому ДБН Д. 1.1-1-2000 “Правила визначення вартості будівництва”, затверджені Наказом Держбуду України від 27.08.2000 р. № 174.
Відповідач за фактом виконаних робіт надав замовнику акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в. Зазначені документи були підписані сторонами належним чином та завірені печаткою. Таким чином, роботи, виконані виконавцем належним чином, а замовник їх прийняв та оплатив.
Отже, сторони, встановили та підписали договірну ціну на виконання робіт до договорів, тобто підрядні роботи відповідачем були виконані належним чином, прийняті та оплачені в повному обсязі позивачем.
Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, та відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Погорелова О.В.
Повний текст рішення складений та підписаний 28 липня 2011 року