Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" липня 2011 р. Справа № 5023/5466/11 (н.р. 67/157-10)
вх. № 5466/11 (н.р. 10109/6-67)
Суддя господарського суду Погорелова О.В.
при секретарі судового засідання Стешенко О.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за дорученням
першого відповідача - ОСОБА_2, за дорученням
другого відповідача - ОСОБА_3., за дорученням
розглянувши справу за позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства, м. Ізюм
до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського районного управління юстиції Харківської області, м. Ізюм (перший відповідач) та Головного управління Державного казначейства України в Харківській області, м. Харків (другий відповідач)
про стягнення 31562,93 грн., -
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь завдану шкоду у розмірі 31562,93 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на не правомірне стягнення виконавчого збору в сумі 31562,93 грн. на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області м. Ізюм від 11.10.2002 року.
25.07.2011 року до господарського суду від першого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позов не визнає, вважає його безпідставним та необґрунтованим та просить суд відмовити в його задоволенні.
Суд, дослідивши відзив та додані до нього докази, долучає його до матеріалів справи.
До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.
В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі, просить суд стягнути завдану шкоду, витребувані ухвалою суду від 18.07.2011 року докази не надав.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи проти позову заперечує.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
04 жовтня 2002 року Відділом Державної виконавчої служби Ізюмського міського управління юстиції (1-й відповідач) була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню претензії Ізюмської об'єднаної податкової інспекції в Харківській області № 5596/10/24-213 від 04 червня 2002 року про стягнення з Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (позивач) заборгованості перед Державним бюджетом на суму 631258,61 грн.
11 жовтня 2002 року 1-м відповідачем винесена постанова про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 31562,93 грн.
24 жовтня 2010 року Ізюмською ОДПІ в Харківській області претензія № 5596/10/24-213 від 04 червня 2002 року була відкликана.
30 жовтня 2002 року позивач звернувся до Ізюмського міського суду Харківської області зі скаргою на дії 1-го відповідача, в якій просив суд скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № 21015 від 11 жовтня 2002 року.
Як вбачається з матеріалів справи, справа слухалась не одноразово та Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2010 року по справі № 2-168/2010, скаргу позивача було задоволено, відповідно до якої визнано дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції неправомірними і скасовано постанову відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції від 11.10.2002 року про стягнення виконавчого збору з Ізюмського комунального виробничого водопровідно - каналізаційного підприємства (а.с.17). Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 серпня 2010 року залишено без змін ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2010 року по справі № 2-168/2010 рік.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 червня 2010 року позивачем па адресу 1-го відповідача була направлена вимога в порядку ст. 530 ЦК України з вимогами повернути стягнуті 31562, 93 грн.
Проте, 1-й відповідач на вимогу не відреагував та стягнуті гроші в сумі 31562, 93 грн. не повернув.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом та просить суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь завдану шкоду у розмірі 31562,93 грн. Позов обґрунтовує статтями 1166, 1173 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання є відшкодування майнової шкоди.
Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статті 1166 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Застосування деліктної відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді шкоди за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
На підставі зазначених правових норм, з урахуванням пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 року № 6 та з урахуванням пункту 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994 року № 02-5/215, суд зазначає наступне.
Задоволення позовних вимог про стягнення шкоди може вважатись законним та обґрунтованим у разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є: наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність шкоди у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
За правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1166 ЦК України, позивач в даній справі повинен довести наступні обставини: 1) наявність обов'язку відповідачів утриматись від дій, які можуть привести до порушення права позивача; 2) факт порушення цього обов'язку; 3) наявність витрат понесених позивачем та їх розмір; 4) наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку тобто прямої залежності витрат, понесених позивачем від дій або бездіяльності відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено наявність передбачених Законом умов для стягнення шкоди, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення шкоди є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 13, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Погорелова О.В.
Повний текст рішення складений та підписаний 28 липня 2011 року