Іменем України
27 липня 2011 року справа № 5020-764/2011
за позовом Державного підприємства “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” (ідентифікаційний код 14308457, 99011, м. Севастополь, вул. В. Морська, 1)
до Військової частини А 0225 (99007, м. Севастополь, вул. Соловйова, 1, ідентифікаційний код 14302650)
за участю в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватного підприємства “Остов” (99040, м. Севастополь, вул. Геловані, 1/36).
за участю в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрянофлотський проспект, будинок 6);
Представництва “800 військове представництво” Міністерства оборони України (99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)
про стягнення 3043452,67 грн.
Суддя О.С. Погребняк
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № 08-1-187 від 18.04.2011; Прозоров В.І. - директор, наказ № 71-д від 29.06.2010;
відповідача (Військова частина А 0225): ОСОБА_2 - старший юрисконсульт, довіреність № 83 від 24.12.2010;
третьої особи (Міністерство оборони України): ОСОБА_3 - начальник юридичного відділу, довіреність № 84 від 24.12.2010;
третьої особи (“800 військове представництво” Міністерства оборони України): ОСОБА_4.- представник, довіреність № 260 від 07.07.2011;
третьої особи (ПП “Остов”): ОСОБА_5 -представник, довіреність № 238 від 21.07.2011;
суть спору:
Державне підприємство “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Військової частини А 0225 про стягнення 3296160,78 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору, укладеного з ДП „ЦКБ Чорноморець” від 23.09.2001 року № 15-2001, та додаткової угоди №1 від 30.09.2004 не виконав зобов'язання щодо оплати технологічних робіт з утримання акумуляторної батареї, проведених ДП „ЦКБ Чорноморець” за період 2006-2010 років в сумі 3296160,78 грн. Позивач зазначає, що роботи виконувались як власними силами, так і силами контрагенту -Приватного підприємства «Остов», що про свідчать укладені договори, акти прийому-передачі виконаних робіт, відомості ремонтних робіт.
Ухвалою від 18.05.2011 позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.
Ухвалою суду від 20.06.2011 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Приватне підприємство “Остов”, а в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача також були залучені Міністерство оборони України та Представництво “800 військове представництво” Міністерства оборони України.
Відповідач у судовому засіданні з доводами позовних вимог не погодився, надав відзив на позов, в якому посилається на пропуск позовної давності щодо вимог, заявлених до 12.05.2008, також відповідач зазначає, що будь-які відносини, пов'язані з виконанням робіт саме на підводному човні «Запоріжжя»та акумуляторної батареї існують між сторонами договору № 15-2001 - ДП «ЦКБ «Чорноморець»та Міністерством оборони України. Тобто на думку відповідача, всі витрати понесені відповідачем після 14.01.2010 є договірними та не можуть бути стягнути з ВЧ А-0225.
Відповідач також, посилаючись на статті 33, 34 ГПК України, зазначає, що у позивача відсутнє належне обґрунтування підстав для відшкодування збитків, позивач, в порушення статей 946, 947 Цивільного кодексу України та пунктів 5.6, 5.7 Додаткової угоди № 5 не виставляв рахунки на адресу відповідача, а також не навів доказів протиправності поведінки відповідача (том 2 а.с.98-102).
Представник Міністерства оборони України у судовому засіданні 26.07.2011 підтримав доводи відповідача, зазначивши додатково, що виходячи з предмету договору № 15-2001, будь-які відносини, пов'язані з роботами на підводному човні «Запоріжжя»та акумуляторної батареї до дати укладення Додаткової угоди № 5 та після завантаження акумуляторної батареї на підводний човен, існують між сторонами договору № 15-2011 -ДП «ЦКБ «Чорноморець»та Міністерством оборони України (том 2 а.с.96-97).
Представник “800 військове представництво” у судовому засіданні 26.07.2011 підтримав доводи відповідача та третьої особи -Міністерства оборони України.
27.07.2011 позивач надав суду клопотання про уточнення позовних вимог, яка по суті є заявою про зменшення позову. У даному клопотанні позивач просив суд стягнути з військової частини на його користь 3043452,67 грн. В заявленому клопотанні позивач погодився з доводами відповідача та Міністерства оборони України щодо неправомірного заявлення позовних вимог про стягнення вартості обслуговування та виконання технологічних операцій, проведених у зв'язку з швартовими випробуваннями у розмірі 252708,11 грн.
Частиною 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Оскільки зменшення позовних вимог є правом позивача, яке він може реалізувати до прийняття рішення, судом прийнято клопотання про уточнення позову.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
23.09.2001 року між Міністерством оборони України в особі ОСОБА_6 та ДП „ЦКБ Чорноморець” укладений договір № 15-2001 відповідно до якого ДП „ЦКБ Чорноморець”, як виконавець, взяло на себе зобов'язання виконати роботи з розробки проектно-конструкторської документації модернізації підводного човна для заміни акумуляторної батареї, замовити вибрану батарею і встановити її на підводному човні, виготовити та провести монтаж систем, що обслуговують акумуляторну батарею, провести випробування і передати результати робіт замовнику, надати послуги з гарантійного обслуговування (том 1 а.с. 11-17).
Виходячи з того, що акумуляторна батарея для підводного човна є технічно складним виробом, який потребує постійного догляду та вжиття спеціальних заходів для збереження її експлуатаційних властивостей
10.03.2004 року між Військовою частиною А-0225, в особі Головнокомандуючого Військово-Морських Сил ЗС України Князя І.В., та ДП "ЦКБ Чорноморець" було укладено додаткову угоду № 5 (15-2001/ДУ5), за умовами якої ДП "ЦКБ Чорноморець" взяло на себе зобов'язання забезпечувати зберігання акумуляторної батареї та підтримання її у справному технічному стані на березі до завантаження на підводний човен (том 1 а.с.16-22).
Додаткова угода № 5 (15-2001/ДУ5) за своєю правовою природою є самостійним змішаним договором та містить в собі елементи договору зберігання та договору підряду.
Додатковою угодою № 1 до додаткової угоди № 5 від 30.09.2004 строк дії зобов'язань позивача щодо зберігання батареї та підтримання її в належному технічному стані продовжено до 30 жовтня 2004 року (том 1 а.с.23-25).
Судом встановлено, що в провадженні господарського суду м.Севастополя перебувала справа № 5020-9/068 за позовом ДП “ЦКБ “Чорноморець” до Військової частини А 0225, третя особа -Міністерство оборони України, про стягнення 742959,79 грн. -витрат, понесених на утримання акумуляторної батареї за період 2004-2005 років.
Рішенням господарского суду м.Севастополя від 15.07.2008 у справі № 5020-9/068 позов ДП “ЦКБ “Чорноморець” було задоволено частково, стягнуто з Військової частини А 0225 на користь позивача 465382,02 грн., в тому числі збитки -460702,16 грн. (том 1 а.с.26-29).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2009 рішення господарського суду м.Севастополя від 15.07.2008 у справі № 5020-9/068 залишено без змін (том 1 а.с.30-39).
Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
В даному випадку постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2009 у справі № 5020-9/068 встановлено наступні факти, які не потребують повторного доведення.
Листами від 11.10.2004 №154/11/1-2419, від 05.01.2005 №154/11/1-17, від 27.05.2005 №154/11/1-1109 військова частина А 0225 просила ДП "ЦКБ Чорноморець" продовжити строк дії додаткової угоди № 5 від 30.09.2004 року та продовжити термін виконання робіт по зберіганню і підтриманню акумуляторної батареї для підводного човна “Запоріжжя” в технічно справному стані на березі.
ДП "ЦКБ Чорноморець", не зважаючи на відсутність укладеної угоди про продовження дії додаткової угоди № 5 від 30.09.2004, виконав замовлення військової частини А 0225 та продовжував проводити роботи з метою підтримання в належному технічному стані акумуляторної батареї та збереження її експлуатаційних властивостей в період з 30.10.2004 по 31.12.2005.
А ні Міністерство оборони України, а ні Військова частина А-0225, після закінчення строку дії Додаткової угоди № 5 від 23.09.2001, в порушення обов'язку власника, не здійснювали витрат з утримання акумуляторної батареї, тому безпідставно зберегли за рахунок ДП "ЦКБ Чорноморець" кошти, розмір яких дорівнюється вартості відповідних робіт, що виконувались позивачем.
Визнано безпідставними доводи Військової частини А 0225 про те, що вона не є власником акумуляторної батареї та не може нести відповідальність та витрати на її утримання, з тих підстав, що з матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 8.3 договору № 15-2001 від 23.09.2001 року власником продукції, розробленої і закупленої за цим договором є Міністерство оборони України. Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що Війсковою частиною А 0225, як замовником, були укладені додаткові угоди, згідно з якими зазначена військова частина доручала ДП "ЦКБ Чорноморець" забезпечити зберігання та підтримання акумуляторної батареї у справному технічному стані на березі. Листування щодо продовження терміну утримання акумуляторної батареї в технічному стані також велось в/ч А-0225.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2009 встановлено обґрунтованість визначення правової природи позовних вимог -збитки, спричинені позивачу бездіяльністю війської частини відносно майна -акумуляторної батареї, у вигляді витрат на проведення відповідних робіт з підтримання акумуляторної батареї у належному стані. Також визнано вірним правове обґрунтування позовних вимог з посиланням на статті 22, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Дослідивши обставини справи, наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003 та пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України дані кодекси застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності, тобто після 01.01.2004.
Правовідносини між сторонами виникли після 01.01.2004, тому при розгляді спору суд керується Цивільним кодексом України в редакції 2003 року та Господарським кодексом України.
Згідно зі статтею 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Це правило застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Статтею 1213 Цивільного кодексу України також встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Суд погоджується з тим доводом позивача, що результати робіт, що проводились ДП "ЦКБ Чорноморець" з метою збереження акумуляторної батареї у справному технічному стані, є матеріальними благами, які не можна відокремити від майна - акумуляторної батареї.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стаття 224 Господарського кодексу України також передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Правовою підставою для виконання позивачем робіт по підтриманню в належному технічному стані акумуляторної батареї є додаткова угода № 5 (15-2001/ДУ5), за умовами якої ДП "ЦКБ Чорноморець" взяло на себе зобов'язання забезпечувати зберігання акумуляторної батареї та підтримання її у справному технічному стані на березі до завантаження на підводний човен, яка за своєю правовою природою є самостійним змішаним договором та містить в собі елементи договору зберігання та договору підряду.
Згідно з частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, до правовідносин, що склались між сторонами у даній справі, підлягають застосуванню положення чинного законодавства, які регулюють відносини як зберігання, так і підряду.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з частиною 2 статті 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Стаття 841 Цивільного кодексу України встановлює, що підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.
В даному випадку Додатковою угодою № 1 до додаткової угоди № 5 від 30.09.2004 строк дії зобов'язань позивача щодо зберігання батареї та підтримання її в належному технічному стані встановлено до 30 жовтня 2004 року, однак, як встановлено судовими актами у справі № 5020-9/068, в ні Міністерство оборони України, а ні Військова частина А-0225, після закінчення строку дії Додаткової угоди № 5 від 23.09.2001, в порушення обов'язку власника, не здійснювали витрат з утримання акумуляторної батареї, а ДП "ЦКБ Чорноморець", не зважаючи на відсутність укладеної угоди про продовження дії додаткової угоди № 5 від 30.09.2004, виконав замовлення військової частини А 0225 та продовжував проводити роботи з метою підтримання в належному технічному стані акумуляторної батареї та збереження її експлуатаційних властивостей як на березі -до 14.01.2010, так і після її завантаження на підводний човен.
Відповідач -військова частина А 0225, у судовому засіданні не заперечував проти самого факту виконання ДП "ЦКБ Чорноморець" робіт по підтриманню в належному технічному стані акумуляторної батареї та збереженні її експлуатаційних властивостей як на березі -до 14.01.2010, так і після її завантаження на підводний човен.
Частиною 3 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 1, 3 статті 947 Цивільного кодексу України).
Дослідивши обставини справи, суд погоджується з доводами позивача про те, що бездіяльність відповідача відносно майна -акумуляторної батареї, спричинила збитки позивачу у вигляді витрат на проведення відповідних робіт з підтримання акумуляторної батареї у належному стані.
Дослідивши даний розрахунок, суд встановив, що фактичні витрати в розмірі 3043452,67 грн. за період з 01.01.2006 підтверджуються наданими позивачем документами та наявними у справі доказами, зокрема:
- переліками трудомісткості креслярсько-конструкторських робіт (том 1 а.с.46-51);
- договорами на обслуговування, виконання технологічних операцій, пов'язаних з тривалим зберіганням, та зберіганням акумуляторних батарей ПЧ «Запоріжжя», укладених з Приватним підприємством «Остов»;
- відомостями ремонтних робіт;
- Актами здачі-прийомки робіт;
- протоколами погодження твердої ціни на обслуговування, виконання технологічних операцій, пов'язаних з тривалим зберіганням, та зберіганням акумуляторних батарей ПЧ «Запоріжжя», погоджених позивачем, Приватним підприємством «Остов»та Представництвом “800 військове представництво” Міністерства оборони України (том 1 а.с.52-126).
Із змісту пояснень Представництва “800 військове представництво” Міністерства оборони України вбачається, що зазначене представництво здійснювало контроль якості виконання послуг пов'язаних із зберіганням акумуляторних батарей на березі та погоджувало калькуляції кошторисної вартості послуг. ДП "ЦКБ Чорноморець" виконані роботи по обслуговуванню та виконанню технологічних операцій, пов'язаних з тривалим збереженням акумуляторних батарей на березі, згідно з перевіркою фактичних витрат, такі витрати у період з моменту вивантаження акумуляторної батареї на причальну стінку по 14.01.2010 склали 4029121,63 грн. (том 2 а.с.50)
Судом перевірено розрахунок витрат позивача та встановлено, що вони складають 3043452,67 грн.
Надаючи оцінку доводам, викладеним відповідачем у судовому засіданні в якості заперечень на позов, суд вважає такі доводи безпідставними виходячи з наступного.
Так, відповідач стверджує про пропуск позивачем позовної давності до вимог, що заявлені до 12.05.2008 та просить суд відмовити у позові в цій частині з причини пропуску позовної давності.
Дійсно, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В той же час, суд звертає увагу на частину 2 статті 264 Цивільного кодексу Українни, яка встановлює, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Предметом розгляду даної справи є стягнення витрат ДП «ЦКБ «Чорноморець»щодо зберігання акумуляторної батареї підводного човна «Запоріжжя»за період 2006-2010 роки. Раніше ДП «ЦКБ «Чорноморець»звертався до ВЧ А-0225 з позовом щодо стягнення витрат по утриманню зазначеного майна з тих же підстав за період 2004-2005 років.
Таким чином, загальний період виконання позивачем робіт по зберіганню акумуляторної батареї становить 2004-2010 роки, а позивач 21.03.2008 звернувся до господарського суду м.Севастополя з позовом про стягнення частини вимоги -за 2004-2005 роки.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими доводи позивача про те, що має місце переривання позовної давності з 21.03.2008, при цьому, перебіг позовної давності починається заново.
Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається також вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Суд приймає до уваги те, що 19.12.2008 та 23.12.2008 відповідач сплатив суму витрат по зберіганню акумуляторної батареї на підставі рішення суду, добровільно - поза процедурою виконавчого провадження.
Дії відповідача щодо часткової сплати зобов'язань з утримання акумуляторної батареї за період 2004-2005 років також свідчать про переривання позовної давності щодо стягнення заборгованості за наступні періоди, тобто позовна давність щодо стягнення заборгованості за наступні періоди починається з 23.12.2008.
Доводи відповідача про відсутність належного обґрунтування підстав для відшкодування збитків суд також вважає безпідставними з огляду на частину 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України та рішення господарського суду м. Севастополя від 15.07.2008 у справі № №5020-9/068, яке набрало законної сили.
Як зазначалось, судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 5020-9/168 встановлено законність позовних вимог на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, а витрати щодо утримання акумуляторної батареї слід визначати не тільки як збитки позивача відповідно до статей 22 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України, а і як грошові кошти які дорівнюються вартості робіт щодо збереження батареї, та які підлягають стягненню відповідно до статей 1212,1213 Цивільного кодексу України.
Саме за цими підставами заявлено позов у даній справі.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що позивач, в порушення статей 946, 947 Цивільного кодексу України та пунктів 5.6, 5.7 Додаткової угоди № 5 не виставляв рахунки на адресу відповідача для їх оплати, суд вважає такі також необґрунтованими.
Як встановлено рішенням господарського суду м. Севастополя від 15.07.2008 у справі № 5020-9/068, додаткова угода № 5 (15-2001/ДУ5) від 10.03.2004 року за своєю правовою природою є самостійним змішаним договором та містить у собі елементи договору зберігання та договору підряду.
Посилання відповідача в цій частині на зазначену додаткову угоду є безпідставними, оскільки термін її дії сплинув. Безпідставними суд вважає посилання відповідача на те, що ненаправлення позивачем рахунку позбавило відповідача можливості добровільно виконати свої обов'язки щодо внесення плати за зберігання речі.
Зазначений довід суперечить діючому законодавству, яке регулює питання фінансування витрат в галузі оборонного замовлення.
Із змісту Закону України «Про оборонне замовлення»вбачається, що фінансування витрат на закупку робіт здійснюється виключно на підставі укладеного державного контракту. Так, відповідно до статті 9 Закону України «Про оборонне замовлення», виконання оборонного замовлення здійснюється відповідно до державного контракту.
Тобто, виставлення рахунку щодо сплати вартості робіт по зберіганню та утриманню майна військового призначення не є підставою для його сплати, оскільки також підставою для сплати вартості робіт може бути лише додаткова угода до державного контракту, яка не продовжена.
Суд зазначає, що позивачем заявлено позов про стягнення збитків, як грошових коштів, які дорівнюються вартості робіт щодо збереження батареї, та які підлягають стягненню відповідно до статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002) за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Таким чином, доводи про ненаправлення рахунку або іншої вимоги про оплату суд вважає безпідставними та такими, що не являється самостійною підставою для відмови в позові.
Також суд не може погодитись з посиланнями відповідача та Міністерства оборони України про відсутність доказів протиправної поведінки відповідача, яка завадила оплаті витрат з утримання батареї.
Відповідно до пункту 8.3 договору №15-2001 від 23.09.2001р. власником продукції розробленої і закупленої за цим договором є Міністерство оборони України. Відповідачем (ВЧ А0225) як замовником були укладені додаткові угоди, згідно з якими відповідач доручав позивачу забезпечити зберігання та підтримання акумуляторної батареї у справному технічному стані на березі.
Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України, власність зобов'язує. Згідно статті 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Міністерство оборони в особі відповідача Військової частини А-0225 в порушення обов'язку власника, не здійснювало витрат з утримання акумуляторної батареї, та безпідставно зберегло за рахунок ДП "ЦКБ Чорноморець" кошти, розмір яких дорівнюється вартості відповідних робіт, що виконувались позивачем.
Дійсно, підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі складові елементи: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
В даному випадку протиправна поведінка відповідача полягала в його бездіяльності щодо утримання військового майна. ДП «ЦКБ «Чорноморець» направляло до ВЧ «А0225»проекти додаткових угод до договору № 15-2001 від 23.09.2001, які містили в собі умови компенсування витрат з утримання акумуляторної батареї та підтримання її у належному технічному стані за попередні періоди (лист від 14.01.2010 №4-3-07, лист від 28.02.2011 №4-3-102) (том 2 а.с.24-29, 82-84).
Необхідність направлення таких додаткових угод саме відповідачеві була висловлена в листі відповідача від 17.11.2009 вих. №154/22/4-3169, в якому відповідач просив позивача відповідно до рішення ТВО Міністра оборони України, стосовно правонаступника за договором №15-2001 від 23.09.2001, направити на адресу відповідача проект додаткової угоди.
Крім того, саме відповідач є стороною за додатковою угодою № 5 до договору № 15-2001 від 23.09.2001 та саме він виступав замовником робіт щодо утримання батареї. Зазначена позиція відображена в постанові Вищого господарського суду у справі № 5020-9/068 у справі № 5020-9/068 між тими ж сторонами.
Листом заступника командувача Військово-морських Сил України з логістики від 02.02.2010 вих. № 154/22/18/251 позивача було інформовано про те, що командуванням Військово-морських Сил України опрацьовується питання погодження додаткової угоди (том 2 а.с.29).
Листом Командувача Військово-Морських Сил України від 25.03.2010 вих.№ 154/22/4/652 відповідачу повернутий проект додаткової угоди та запропоновано весті листування з Міністерством оборони України.
Остання відповідь була отримана листом начальника управління експлуатації та судноремонту логістики Командування ВМС ЗС України від 30.04.2011, в якому ДП «ЦКБ «Чорноморець»було відмовлено у підписанні додаткової угоди та зазначено, що оплата за надання послуг з утримання та обслуговування акумуляторної батареї підводного човна в берегових умовах може бути здійснена Командуванням ВМС ЗС України на підставі рішення суду (том 2 а.с.19).
Таким чином, суд погоджується з доводами ДП «ЦКБ «Чорноморець»про те, що має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо відсутності дій по збереженню військового майна, а дії позивача по зверненню до суду за захистом порушеного права на відшкодуванням витрат є вірними, вимоги є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволених вимог.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини А 0225 (99007, м. Севастополь, вул. Соловйова, 1; код ЄДРПОУ 14302650, відомості про рахунки відсутні) на користь Державного підприємства „Центральне конструкторське бюро „Чорноморець” (99011, м.Севастополь, вул. В.Морська, 1, код 14308457, р/р 260020188294 у Севастопольській філії Укрексімбанк, МФО 384986) збитки у вигляді вартості робіт щодо збереження та утримання акумуляторної батареї в сумі 3043452,67 грн. (три мільйони сорок три тисячі чотириста п'ятдесят дві гривні, 67 копійок) грн., 25500,00 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя підпис О.С. Погребняк
Рішення оформлено і підписано
в порядку статті 84 Господарського
процесуального кодексу України 29.07.2011