ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/16214.06.11
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Шонхерр Україна»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»
Простягнення 45 362,71 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача Грушко П.Г.
Від відповідача Лазоренко І.В.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»37 727,84 грн. основного боргу, 5696,90 грн. індексу інфляції, 1937,97 грн. 3% річних, а всього 45362,71 грн. заборгованості за договором оперативного лізингу № 743 від 17.03.2008р.
В процесі розгляду справи, Позивач відповідно до Заяви про зменшення розміру позовних вимог від 30.05.2011р., просить стягнути з Відповідача 37 727,84 грн. основного боргу, 1765, 66 грн. індексу інфляції, 502,35 грн. 3% річних, а всього 39 995,86грн. заборгованості за договором оперативного лізингу № 743 від 17.03.2008р.
Заява Позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, тому приймається судом до розгляду.
Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема зменшити розмір позовних вимог.
Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціна позову.
Згідно з ч.3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.
Отже, позивач зменшив позовні вимоги, просить стягнути з відповідача загальну суму заборгованості у розмірі 39 995,86грн., тому має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 12.05.2011р.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
17 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шонхерр Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" був укладений договір оперативнгго лізингу № 743.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" зобов'язувалось за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю "Шонхерр Україна" у відповідності до вибору Лізингоодержувача укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу і передати відповідний транспортний засіб у користування Лізингоодержувачу. Строк дії Договору становив 36 календарних місяців.
Згідно з Договором в платне користування на умовах оперативного лізингу Лізингоодержувачу був переданий наступний транспортний засіб: легковий автомобіль Mercedes Benz GL 450, шасі № 4JGBF71E48A369326, реєстраційний номер АА 7461 НС.
17 березня 2008 року Лізінгоодержувач сплатив перший лізинговий платіж (аванс), що підтверджується квитанцією про оплату від 19 березня 2008.
Відповідно до умов Договору перший лізинговий платіж (аванс) (і) є попередньою оплатою Лізингодавцеві за користування транспортним засобом протягом всього строку лізингу, а саме 36 місяців, згідно Плану Лізингу (Додаток 2), (іі) включається в нарахування лізингового платежу за місяць рівними частинами протягом строку лізингу. Із загальної суми першого лізингового платежу (авансу) щомісячно вираховувалась фіксована сума (1 753,48 грн.) таким чином, щоб на кінець строку лізингу сума авансу дорівнювала нулю. Додатково до таких щомісячних вирахувань Лізингоодержувач також окремо сплачував лізингові платежі.
Протягом усього періоду дії Договору Лізингоодержувач добросовісно виконував всі свої зобов'язання за Договором та вчасно сплачував усі належні платежі, що підтверджується відповідними актами виконаних робіт.
17 березня 2008 року Лізингоодержувач та Лізингодавець підписали Додаткову Угоду №1 до Договору стосовно умов дострокового розірвання Договору та збільшення розміру штрафних санкцій у зв'язку з цим.
30 травня 2008 року Лізингоодержувач та Лізингодавець підписали Додаткову Угоду №2 до Договору стосовно умов дострокового розірвання Договору та подальшого збільшення розміру штрафних санкцій у зв'язку з цим.
9 липня 2009 року Лізингоодержувач та Лізингодавець підписали Додаткову Угоду №3 до договору, якою достроково припинили Договір. Відповідно до умов Додаткової Угоди №3 Лізингоодержувач зобов'язувався повернути Предмет Лізингу Лізингодавцю, сплатити неустойку у розмірі 337 036,45 гривень (без ПДВ) та лізинговий платіж у сумі 55 908,66 гривень (в тому числі ПДВ) та пеню у розмірі 1 182,73 гривень. Лізингоодержувач належним чином виконав у встановлені строки свої зобов'язання перед Лізингодавцем.
Згідно пункту 5 Додаткової Угоди № 3 Лізингоодержувач додатково до вищезазначеного розміру пені сплатив Лізингодавецю додаткову пеню у розмірі 909,19 гривень, відповідно до листа-вимоги Лізингодавця, № 9868 від 8 жовтня 2009 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на наступне:
Оскільки Додатковою Угодою №3 від 9 липня 2009 року дію Договору було припинено достроково з 15 липня 2009 року, сума першого лізингового платежу використовувалась лише протягом 15 місяців та 22 календарних днів, а не протягом 36 місяців, як це передбачалося умовами Договору. На думку Позивача, сума першого лізингового платежу не була повністю використана у рахунок оплати лізингових платежів й не враховувалась в сумах лізингових платежів, пені чи компенсації витрат, що підлягали виплаті Лізингоодержувачем у зв'язку з достроковим припиненням Договору. Невикористана сума авансу у розмірі 37 727,84 грн. залишилась на рахунку Лізингодавця.
Суду доведено, що з метою вирішення спору між сторонами в межах досудового врегулювання, 7 грудня 2010 року Позивач звернувся до Відповідача з вимогою (лист вих. № 712) щодо повернення невикористаної частини авансу за Договором.
У відповідь на вимогу Відповідач 28 грудня 20010 року надіслав лист-відповідь № 3365, у якому не заперечуючи факту існування невикористаної частини авансу, заперечив існування права вимоги Позивача щодо повернення зазначеної суми та відмовився від їх задоволення.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»та ТОВ «Шонхерр Україна»було укладено Договір оперативного лізингу (оренди) від 17.03.2008 року №743 за яким були передано в оренду транспортний засіб.
09 липня 2009 року між Лізингодавцем і Лізингоодержувачем було укладено додаткову угоду №3, в п. 1 якої сторони дійшли згоди 15 липня 2009 року достроково припинити дію Договору ОЛ №743 з ініціативи Позивача. Також, в наведеній угоді було досягнуто всіх істотних умов щодо виконання зобов'язань після припинення Договору оперативного лізингу №743.
Договором оперативного лізингу №743, та додатковою угодою №3 від 09.07.2009 року не визначено обов'язок Відповідача повернути повністю або частково суму Першого лізингового платежу за наведеним договором.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи наведене вище, а саме те, що Договір оперативного лізингу ОЛ №743припинив свою дію, та його умовами не передбачено повернення повернення першого лізингового платежу в разі дострокового припинення дії договору, відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І.Борисенко
Повне рішення складено: 27.06.2011р.