01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 54/25024.06.11
Господарський суд м. Києва у складі судді Шкурдової Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська біопаливна компанія», м. Київ
до акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ», м. Київ
про визнання договору недійсним
при секретарі судового засідання Білову М.В.
представники:
від позивача -ОСОБА_1 (дов. № 19-11 від 04.05.2011 р.);
від відповідача -ОСОБА_2 (дов. від 23.06.2011 р.);
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська біопаливна компанія»(далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ»(далі-відповідач) про визнання недійсними Кредитного договору № К/07-136/КД від 27.12.2007 року, Договорів застави № З/07-136/КД від 27.12.2007 року та № З/07-136/2/КД від 07.10.2008 року.
Вимоги позивача обґрунтовані що тим, що кредитним договором передбачено надання кредиту у вигляді еквівалента доларів США та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті, проте, на момент укладення спірного договору у позивача індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту, була відсутня. Отже, оспорюваний Кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.
Представники позивача в судовому засіданні 24.06.2011 року підтримав позов.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.06.2011 р. заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
27 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк», правонаступником якого є відповідач, (Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська біопаливна компанія» (Позичальник) укладено Кредитний договір № К/07-136/КД зі змінами та доповненнями, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надавати, а позивач зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути в передбачені цим Договором строки кредит в розмірі 400000,00 дол. США та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі та порядку, визначених цим Договором.
В забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним Договором № К/07-136/КД від 27.12.2007 року між позивачем та відповідачем укладено Договори застави № З/07-136/КД від 27.12.2007 року та № З/07-136/2/КД від 07.10.2008 року.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян; кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
До кредитних відносяться операції, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик ( згідно ч. 1 ст. 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”).
Статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Отже, розміщення залучених коштів, шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується.
В статті 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня.
Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
За змістом ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
В силу ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Також, слід зазначити, що приписи ст. 198 ГК України (виконання грошового зобов'язання), що міститься в главі 22 «Виконання господарських зобов'язань»ГК України не суперечить приписам ст. 533 глави 48 «Виконання зобов'язання»ЦК України.
Згідно зі статтею 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За приписами ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року № 15-93, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів
Таким чином, названі акти законодавства визначаючи національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
Отже, ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України передбачена можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).
Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 29.12.2001 р. Національним банком України видано відповідачу банківську ліцензію № 91 та 29 жовтня 2004 р. дозвіл № 91-2, якими банку надано право здійснювати банківські операції, визначені п.п. 1-4 ч. 2, ч. 4 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Додатком до дозволу № 01-2 від 29 жовтня 2004 р. передбачено право банка здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема вести рахунки клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.
Операції з використання іноземної валюти не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки у відповідності з п. “в” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.93 р. індивідуальні ліцензії необхідні для здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на даний час чинним законодавством такі обмеження не встановлені.
Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України платежем є виконання бюджетних, боргових чи податкових зобов'язань.
Згідно з Положенням про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 р. № 483, дозволяється використання іноземною валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (який має ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).
Отже, ліцензія для здійснення платежів за Кредитним договором, визнання якого недійсним є предметом позову у даній справі, позивачеві не потрібна.
За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит.
Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ст. 215 ЦК України)
Позивач, звертаючись з позовом не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин та враховуючи наведені норми закону, суд приходить до висновку, що укладений між позивачем та відповідачем Кредитний договір № К/07-136/КД від 27.12.2007 р. відповідає вимогам чинного законодавства і підстави для визнання його недійсним відсутні.
Оскільки позивачеві відмовлено у позові в частині визнання недійсним Кредитного договору № К/07-136/КД від 27.12.2007 р. позовні вимоги про визнання недійсними Договорів застави № З/07-136/КД від 27.12.2007 року та № З/07-136/2/КД від 07.10.2008 року, укладених в забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором К/07-136/КД від 27.12.2007 р., також задоволенню не підлягають.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача у справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
вирішив:
В позові відмовити.
Суддя Л.М. Шкурдова
Рішення підписано 27.06.2011 р.