"27" липня 2011 р. Справа № Б26/18-10-3
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коваленка В.М. -головуючого(доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
Міщенка П.К.,
розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мегабанк", м. Харків
на постанову
та ухвалувід 19.05.2011 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 31.03.2011 р. господарського суду Дніпропетровської області
у справі№ Б26/18-10-3 господарського суду Дніпропетровської області
за заявою колективного підприємства Дніпропетровського торгівельно-виробничого центру "Зодчий", м. Дніпропетровськ
до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран", м. Дніпропетровськ
провизнання грошових вимог
розпорядник майнаарбітражний керуючий Лукашук М.В.
в судовому засіданні взяли участь представники:
ПАТ "Мегабанк"ОСОБА_1, довір.,
ТОВ "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран"ОСОБА_2, довір.,
ТОВ ВКФ "Будмехсервіс", ТОВ "Технологічні системи і машини", ВАТ "Проектно-вишукувальний інститут "Укрспецбудпроект", ТОВ "Чорметмеханізація", КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий"ОСОБА_3, довір.,
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2010 року порушено провадження у справі № Б26/18-10 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран" (далі -Боржник, Завод) за заявою публічного акціонерного товариства "Мегабанк" (далі -Кредитор, Банк) в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).
Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2010 року скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2010 року про визнання грошових вимог колективного підприємства Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" у справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2011 року (суддя - Калиниченко Л.М.) визнано грошові вимоги колективного підприємства Дніпропетровського торгівельно-виробничого центру "Зодчий" до Боржника на суму 7 312 025 грн. 84 коп. -із 4-ю чергою задоволення, на суму 392532 грн. 88 коп. -із 6-ю чергою задоволення, на суму 125 грн. 00 коп. -із 1-ю чергою задоволення, а розпорядника майна Лукашука М.В. зобов'язано включити їх до реєстру вимог кредиторів; в задоволенні клопотань ПАТ "Мегабанк" було відмовлено.
Не погодившись з цією ухвалою, ПАТ "Мегабанк" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити колективному підприємству Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" у визнанні грошових вимог на суму 7 704 683 грн. 72 коп.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 року (головуючий суддя -Виноградник О.М., судді: Джихур О.В., Павловський П.П.) апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк" залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2011 року -без змін.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Мегабанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити колективному підприємству Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" у визнанні грошових вимог на суму 7 704 683 грн. 72 коп.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 215, 241 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявлені КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" до Боржника кредиторські вимоги виникли на підставі та підтверджуються договором купівлі-продажу цінних паперів від 21.09.2009 року та рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації "Українські правові ініціативи" від 26.02.2010 року, а наявною у справі випискою про операції з цінними паперами підтверджується зарахування на рахунок Боржника придбаних ним цінних паперів. Вказана угода купівлі-продажу була підписана від імені Боржника уповноваженою на те особою за рішенням власника Заводу та її укладення у подальшому також було погоджено на загальних зборах рішенням власника Боржника. Також суди зазначили, що наявна у справі ухвала від 18.06.2009 року про накладення арешту на кошти Боржника, що прийнята у справі № 29/272-09, не перешкоджала йому здійснювати господарську діяльність, у тому числі і укладати вказану угоду. За цих підстав кредиторські вимоги були визнані судами обґрунтованими та підтвердженими належними доказами у справі, а відповідно і такими, що підлягають визнанню із визначенням відповідної черговості їх задоволення, висновки про що були підтримані судом апеляційної інстанції.
Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними висновками, як такими, що зроблені з невірним застосуванням норм процесуального права та неналежним виконанням, в порушення вимог ч. 1 ст. 11112 ГПК України, вказівок суду касаційної інстанції при новому розгляді справи.
Так, скасовуючи при попередньому розгляді даної справи судові рішення про визнання кредиторських вимог КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" до Заводу, суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що підтверджені рішенням третейського суду кредиторські вимоги мають розглядатись по суті, виходячи з правового аналізу підстав, за яких виникли такі вимоги (цивільно-правова угода тощо) та доказів, що їх підтверджують, а відносно виникнення вимог вказаного підприємства до Боржника на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.09.2009 року слід звернути увагу на наступне:
- чи була встановлена заборона на розпорядження Заводом своїми коштами на момент укладення угод з КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" та виникнення відповідних зобов'язань, враховуючи накладення у межах позовного провадження арешту на грошові кошти Заводу на всіх його розрахункових рахунках у межах оспорюваної суми на виконання зведеного виконавчого провадження по виконанню наказів господарських судів від 01.07.2009 року та від 03.08.2009 року про стягнення з Заводу суми заборгованості;
- чи переслідував Боржник мету на оплатне придбання цінних паперів при укладенні з КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" відповідного договору у період накладення арешту на всіх його рахунках;
чи можна вважати укладення такої угоди, що вона відповідає вимогам законодавства.
Між тим, виконуючи зазначені вказівки суду касаційної інстанції, зокрема, щодо аналізу правових наслідків накладення арешту на кошти Боржника ухвалою господарського суду Харківської області від 18.06.2009 року у справі № 29/272-09, судами попередніх інстанцій були зроблені невірні та такі, що зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи висновки щодо відсутності перешкод у зв'язку із накладенням вказаного арешту здійснювати Заводом господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення платних угод купівлі-продажу цінних паперів.
Так, зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що не були надані докази невиконання вказаної ухвали про накладення арешту на кошти Боржника в сумі 20 059 926 грн. 16 коп., а також не були надані докази відсутності у Боржника (окрім тих на які був накладених арешт) грошових коштів з метою оплати придбаних у КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" цінних паперів на відповідну суму.
Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до норм ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал (у тому числі і про накладення арешту на кошти), постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
При цьому, зазначивши про відсутність доказів невиконання ухвали про накладення арешту, суд апеляційної інстанції не встановив факту дій ДВС щодо відкриття (закінчення) виконавчого провадження за цією ухвалою та не витребував від виконавчої служби докази, що підтверджують (чи спростовують) надсилання на адресу Боржника відповідних виконавчих документів.
Отже, є неправомірним та таким, що не відповідає процесуальним нормам ГПК України висновок судів попередніх інстанцій, що прийняття згаданої ухвали про накладення арешту на грошові кошти Боржника в сумі 20 059 926 грн. 16 коп. не перешкоджало укладенню Боржником у період дії цього арешту оплатних (з боку Заводу) договорів купівлі-продажу цінних паперів.
Слід також зазначити, що суд апеляційної інстанції не надав, однак пославшись на це, правову оцінку обставинам, чи мав Боржник на момент укладення з КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" на своїх рахунках в установах банку кошти, окрім тих, на які був накладений арешт на суму 20 059 926 грн. 16 коп., в достатньому розмірі для розрахунку за придбані Боржником у вказаного підприємства цінні папери, а відповідні докази витребувані не були, що свідчить про незастосування апеляційним судом повноважень, визначених ст. 101 ГПК України, та порушення норм ст. 38 ГПК України щодо права витребовувати докази у справі.
Отже, судом апеляційної інстанції в порушення норм ч. 1 ст. 11112 ГПК України неналежним чином були виконанні вказівки суду касаційної інстанції в постанові, прийнятої при попередньому розгляді справи, та зроблені невірні висновки (з неповним з'ясуванням обставин справи) щодо заборони на розпорядження Заводом своїми коштами на момент укладення угод з КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" та виникнення відповідних зобов'язань, враховуючи накладення у межах позовного провадження арешту на грошові кошти Заводу на всіх його рахунках, та щодо реальної платоспроможності Боржника за угодою купівлі-продажу цінних паперів, навіть за наявності накладення згаданого арешту грошових коштів Заводу на всіх його рахунках у межах суми в 20 059 926 грн. 16 коп.
З'ясування вказаних фактів має значення для справи з метою встановлення обставин, чи переслідував Боржник мету на оплатне придбання цінних паперів при укладенні з КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" відповідного договору у період накладення арешту на всіх його рахунках.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій була надана правова оцінка лише щодо дотримання, зокрема, з боку Заводу положень ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України -стосовно необхідного обсягу цивільної дієздатності у особи, яка вчинила від імені Заводу правочин з укладення з КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" угоди купівлі-продажу цінних паперів.
Між тим, в контексті вищевикладеного в даній постанові судами не була дана правова оцінка вказаній угоді щодо дотримання, зокрема норм ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та можливих правових наслідків її укладення.
У зв'язку з цим, колегія суддів, стосовно мети та намірів Боржника при укладенні з КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" угоди купівлі-продажу цінних паперів, а також стосовно пояснення керівника Заводу, ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 51), щодо мети укладення договору купівлі-продажу цінних паперів - для їх подальшого продажу та поповнення обігових коштів, звертає увагу на те, під час нового розгляду справи суду першої інстанції були надані угоди купівлі-продажу третім особам цих же цінних паперів Заводом, а також угоди про переведення боргу, що були укладені та наступно (протягом місяця) розірвані за згодою сторін без визначення підстав для розірвання цих угод (т. 2 а.с 42-49).
При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що з'ясування обставин чи переслідував Боржник мету на оплатне придбання цінних паперів (тобто, чи мав Боржник наміри створити правові наслідки згідно змісту такої угоди -придбання цінних паперів та оплату цих цінних паперів), є підставою для визнання відповідної угоди купівлі-продажу відповідно до норм законодавства, як такої, що відповідає або не відповідає вимогам законодавства, зокрема, нормам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Поряд із зазначеним, касаційна інстанція наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції, встановлюючи, що договір купівлі-продажу був підписаний уповноваженою особою - ОСОБА_4, послався на лист слідчого ОВС СУ ГУМВС України в Харківській області від 30.03.2011 року № 47/5879 та пояснення ОСОБА_4, зареєстровані приватним нотаріусом у реєстрі № 703, однак не надав оцінки іншому листу - начальника СВ УБОЗ ГУМВС України в Харківській області від 09.08.2010 року № 111/17-0213, з якого вбачається, що допитаний у якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що на посаді генерального директора Боржника він ніколи не перебував та обов'язки генерального директора не виконував, уточнивши, що паспорт громадянина України був ним втрачений у 2008 році (т. 1 а.с. 107). Отже, апеляційний суд надав перевагу одним доказам над іншими, не усунувши протиріччя в згаданих листах.
Враховуючи викладене, норми ч. 1 ст. 99 ГПК України, відповідно до яких в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі, та норми ч. 2 ст. 101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів зазначає про невірне та неналежне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та передчасність висновків про правомірність визнання судом першої інстанції заявлених КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" до Заводу кредиторських вимог.
За цих підстав та виходячи з того, що допущені апеляційним судом процесуальні порушення: незастосування норм ч. 2 ст. 101 ГПК України, неповне з'ясування обставин справи та неналежне виконання вказівок касаційної інстанції, - унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи, як незаконна підлягає скасуванню оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, а справа -направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати, відповідно до норм ч. 1 ст. 11112 ГПК України, вказівки, викладені в даній постанові, усунути вказані в постанові порушення.
Дійшовши викладеного висновку та враховуючи направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційні вимоги про скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та відмову КП Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" у визнанні грошових вимог задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 14, 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 203, 234 Цивільного кодексу України та ст.ст. 45, 38, 83, 99, 101, 1115, 1117, 1119 -11111, 11112, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мегабанк" задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 р. у справі Б26/18-10-3 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Головуючий В.М. Коваленко
Судді О.Є. Короткевич
П.К. Міщенко
Постанова виготовлена та підписана 29.07.2011 року.