"27" липня 2011 р. Справа № 31/57
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,
суддівБарицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Безпека бізнесу"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.06.2011 р. (головуючий суддя:Жук Г.А., судді: Майданевич А.Г., Тарасенко К.В.)
у справі№ 31/57 Господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Безпека бізнесу"
доДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Зовнішньо-торгівельна фірма "Таско-експорт",
треті особи1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Київ Буд",
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "НТЦ Укрбазискомпані",
3. Громадська організація "Всеукраїнська спілка автомобілістів",
простягнення збитків,
за участю представників
позивачаРезніка А.Б.;
відповідачаСмішко К.П., Кутового В.В.;
третьої особи-1не з'явились;
третьої особи-2не з'явились;
третьої особи-3не з'явились;
ТОВ “Юридична фірма “Безпека бізнесу” (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії “Укрспецекспорт” державного підприємства зовнішньо-торгівельної фірми “Таско-експорт” (далі-відповідач) про стягнення 336.192,43 грн. збитків (а. с. 2-6, т. 1).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року у справі № 31/57 позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2011 р. рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2011 р. у справі № 31/57 скасовано, в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано та порушено норми процесуального і матеріального права, зокрема ст.ст. 22, 228, 761 ЦК України. Зокрема скаржник стверджує, що апеляційним судом залишено поза увагою такі обставини:
- приміщення, якими користується відповідач, передані йому у найм за договорами з особами, що не мають відповідного права, оскільки згідно з ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права;
- вищевказані договори в силу положень ст. 228 ЦК України є нікчемними, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном;
- відповідачу відомо про вказані обставини, тобто про те, що він користується спірними приміщеннями без належних правових підстав, що вказує на наявність його вини у завдані позивачу, який є законним орендарем даних приміщень, збитків.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Юридична фірма “Безпека Бізнесу” звернулося з позовом про стягнення з відповідача 336.192,43 грн. збитків, завданих в результаті порушення відповідачем його цивільного права. Позивач зазначає, що він є правомірним орендарем будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-а згідно з договором оренди від 16.08.2010 р. № 16-08/10-1 (а. с. 7, т. 1), який укладено з власником приміщення -Громадською організацією “Всеукраїнська спілка автомобілістів”.
За умовами даного договору позивач отримав право користування приміщенням -нежитловою будівлею, розташованою у м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-а строком на 12 місяців (з дати прийняття об'єкту оренди в користування) до 31.12.2011 р. (п. 4 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 20.12.2010 р., а.с. 11, т. 1). Умовами договору сторони домовилися про можливість пролонгації договору за умовами визначеними у п. 4.2 договору.
Згідно з п.п. 2.1, 2.2. договору об'єкт передано в оренду орендарю для забезпечення його господарської діяльності та передання в суборенду третім особам без отримання додаткової згоди орендодавця.
В підтвердження правомірності користування даним приміщенням позивач представив належним чином засвідчені копії договорів, укладених ним на виконання договору оренди: договір на постачання електроенергії № 72883 від 23.12.2010 року (а.с. 21-28, т. 2), договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 1110593 від 13.12.2010 р. (а.с. 29-36, т. 2); договір про надання послуг по вивезенню та утилізації побутових відходів № КД-12689-ГК-10-юр-ТПВ від 01.11.2010 р. (а. с. 37-38, т. 2); підрядний договір № 44/10 від 01.10.2010 р. на технічне обслуговування ліфтів (а. с. 39-45, т. 2).
Позивач стверджує, що з моменту укладення договору оренди він здає нежитлові приміщення в даній будівлі в суборенду третім особам. В підтвердження надав до матеріалів справи копії договорів суборенди (а. с. 29, 31, т. 1, а. с. 74-99, т. 2).
Листами від 20.08.2010 р., 13.09.2010 р., 15.10.2010 р. позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір суборенди приміщення, яке відповідач фактично займає у будівлі, однак такого договору з відповідачем укладено не було.
Позивач 20.12.2010 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою оплатити заборгованість по орендній платі за фактичне користування приміщенням в сумі 248.551,20 грн. або звільнити приміщення.
Відповідач не надав відповіді на дану вимогу, кошти не оплатив, що спричинило звернення позивача до суду з вимогою про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди та реальних збитків по оплаті витрат на комунальні послуги. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 22 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України, стверджує, що зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 307.890 грн., що становить розмір орендної плати за приміщення площею 559,8 кв. м, яку фактично займає відповідач, за період з вересня 2010 року по січень 2011 року включно, а також, 28.302,43 грн. реальних збитків, що становить сплачені комунальні платежі за той же період, пропорційно займаній площі.
Судами України протягом декількох років розглядалися спори про право власності на будівлю по вул. Дегтярівська, 8-а у м. Києві, загальною площею 4.246,6 кв. м.
Судовими рішеннями від 18.12.2007 року у справі № 34/251-25/536 (господарський суд міста Києва), від 29.09.2008 року у справі № 29/411 (господарський суд міста Києва), від 19.11.2009 року у справі № 31/7 (господарський суд міста Києва), від 25 січня 2010 року у справі № 6-1/10 (Фастівський міськрайонний суд Київської області), від 14.05.2010 року № 2-11210/2010 (Шевченківський районний суду м. Києва) встановлено, що власником нежитлової будівлі по вул. Дегтярівська, 8-а, у м. Києві, загальною площею 4246,6 кв. м. є ГО “Всеукраїнська спілка автомобілістів”.
Водночас матеріали справи свідчать про те, що 31.12.2008 р. (під час вирішення судами спорів про право власності на будівлю) між ТОВ “Інвест Київ Буд” та ТОВ “НТЦ Укрбазискомпані” було укладено договір оренди № 01/09, за яким ТОВ “НТЦ Укрбазискомпані” передало в платне користування ТОВ “Інвест Київ Буд” спірну будівлю.
Між ТОВ “Інвест Київ Буд” (як суборендодавець) та державним підприємством зовнішньо-торгівельної фірми “Таско-експорт” (відповідач у справі, суборендар за договором) 30.04.2009 р. було укладено договір суборенди № 16/09, відповідно до умов якого суборендодавець передав, а суборендар прийняв в платне тимчасове користування приміщення площею 81, 8 кв. м, що розташовані на 5 поверсі офісного центру по вул. Дегтярівська, 8-а у м. Києві та здійснює оплату за їх користування в порядку та на умовах передбачених цим договором (а. с. 68).
Лише 16.08.2010 р. між позивачем та Громадською організацією “Всеукраїнська спілка автомобілістів” (як власником майна) було укладено договір оренди об'єкта нерухомості № 16-08/10-1, відповідно до умов якого право користування приміщенням перейшло до ТОВ “Юридична фірма “Безпека бізнесу”(позивач у справі), як орендарю за договором оренди і який має право на укладення договорів суборенди.
Відповідач займає другий поверх у будівлі по вул. Дегтярівська 8-А у м.Києві, площею 545,9 кв. м та одну кімнату на четвертому поверсі площею 13,9 кв. м, так і не уклавши договір суборенди з позивачем. Загальна площа, яку займає відповідач, становить 559,8 кв. м.
Позивачем та ГО “Всеукраїнська спілка автомобілістів” (третя особа у справі) виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким, в силу ст. ст. 759, 774 ЦК України, ст. ст. 283, 288 ГК України, орендодавець (наймодавець) передав орендареві (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що приміщення, якими користується відповідач, передані йому у найм за договорами з особами, що не мають відповідного права, оскільки договірні орендні відносини щодо спірного майна на підставі договору оренди № 01/09 від 31.12.2008 р. та договору суборенди від 30.04.2009 р. № 16/09 склалися між відповідачем у справі та ТОВ “Інвест Київ Буд” (третя особа у справі), які на час розгляду даної справи є дійсними, неоспореними в порядку та спосіб, встановлені чинним законодавством України.
Доводи скаржника про те, що вказані договори спрямовані на незаконне заволодіння майном, до уваги колегією суддів касаційної інстанції не беруться, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.
За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди за правовою природою є реальним, двостороннім та оплатним. Як реальний договір він вважається укладеним з моменту передачі об'єкта оренди орендареві. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що орендодавцеві сплачується плата за користування наданим в оренду майном у грошовому вираженні.
До обов'язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносять, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
Відповідач у справі стверджує, що користується майном правомірно, на підставі чинного договору суборенди, сплачує орендні платежі за даним договором, тобто є добросовісним користувачем майна. Крім того відповідач в обґрунтування заперечень на позовні вимоги позивача про стягнення з нього 336.192,43 грн. збитків посилається на те, що сплатив орендні платежі за період який значиться в позовній заяві орендодавцю за договором № 16/09 від 30.04.2009 р. (а. с. 108, 110-111, т. 1). При цьому не заперечує проти укладення договору суборенди з новим власником (користувачем) по закінченню дії даного договору суборенди або його дострокового розірвання, та за наявності у позивача Свідоцтва на право власності на спірну будівлю. Проти вимог про стягнення з нього збитків заперечує.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України одним із способом захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, в розумінні ст. 623 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, зокрема, є збитки, завдані порушенням зобов'язання, до складу яких відносяться збитки, що підлягають відшкодуванню особою яка допустила господарське правопорушення.
Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем у справі не існувало договірних (господарських) відносин, а, відтак, і не виникло зобов'язань, отже зазначені норми права не можуть бути підставою стягнення з відповідача заявлених збитків.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків згідно ст. 22 ЦК України, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема: наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем у даній справі не доведено вини відповідача у порушені цивільного права позивача, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненими збитками.
При цьому суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про наявність у діях відповідача вини, враховуючи встановлений судом апеляційної інстанції факт користування відповідачем спірними приміщеннями на підставі договору суборенди від 30.04.2009 р. № 16/09, укладеного між відповідачем та ТОВ “Інвест Київ Буд”, тобто за наявності правових підстав.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Безпека бізнесу" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2011 р. у справі № 31/57 - без змін.
Головуючий суддяО.О. Євсіков
суддіТ.Л. Барицька
Н.М. Губенко