"27" липня 2011 р. Справа № 21/74-47/27
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Полянського А.Г.
розглянувши матеріали касаційної скаргиВідкритого акціонерного товариства "Луганськмлин"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від 18.05.2011
у справігосподарського суду міста Києва
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Луганськмлин"
до1. Луганської обласної державної адміністрації
2. Державного комітету України з державного матеріального резерву
прозаміну сторони у зобов'язанні
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:ОСОБА_1 -дов. № 02-07/83-209 від 15.06.2011
від відповідачів:1. не з'явились
2. ОСОБА_2 -дов. № 2321/0/4 від 02.06.2011
Дана справа розглядалась неодноразово. При новому розгляді рішенням від 09.02.2011 господарського суду міста Києва (суддя: Станік С.Р.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою від 18.05.2011 Київського апеляційного господарського суду (судді: Пантелієнко В.О. - головуючий, Верховець А.А., Гарник Л.Л.) рішення від 09.02.2011 господарського суду міста Києва залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки недійсний правочин в силу вимог ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, отже таким юридичним наслідком для позивача - ВАТ "Луганськмлин" є повернення ним на користь Державного комітету України з матеріального резерву наданої позички. Крім того, ні нормами Цивільного кодексу України, ні нормами Господарського кодексу України, на час звернення позивача з відповідним позовом не передбачено такого способу захисту порушеного права як заміна боржника у зобов'язанні позивача перед іншою особою.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ВАТ "Луганськмлин" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить судові рішення скасувати, посилаючись на, те що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 213, 216, 528 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарськими судами встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.04.1998 за №262-р для надання допомоги у забезпеченні сільськогосподарських товаровиробників матеріальними ресурсами дозволено Держкомрезерву видати з державного резерву позичку господарствам Луганської області 40 тис. тон продовольчого зерна; відпуск доручено здійснити в порядку позичання під заставу майна позичальників з відшкодуванням щомісяця 2 відсотків вартості зерна за користування ним; Держкомрезерву доручено забезпечити до 01 жовтня 1998 року повернення до державного резерву продовольчого зерна у позиченій згідно з цим розпорядженням, кількості.
На виконання вказаного розпорядження 18.05.1998 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву, та орендним підприємством "Луганський комбінат хлібопродуктів", правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Луганськмлин", укладено договір №юр-2/75-98 про позичання, відповідно до умов якого відповідач-2 відпускає із державного резерву матеріальні цінності в порядку позичання на термін 4,5 місяців, а позивач повертає позичене, сплачує відсотки за користування продукцією.
Згідно з п. 2.1., п. 2.2 договору відповідач-2 зобов'язується відпустити в установленому порядку 40 тис. тон зерна (32993,2 тон пшениці 3 класу, 7006,75 тон пшениці 4 класу). Позивач зобов'язується повернути до державного резерву 40 тис. тон зерна в термін до 01.10.1998.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2006 у справі № 46/448 за позовом ВАТ "Луганськмлин" до Державного комітету України з державного матеріального резерву, договір № юр-2/75-98 від 18.05.1998 року визнано недійсним. Дане рішення набрало чинності.
Предметом позовних вимог ВАТ "Луганськмлин" у даній справі є заміна позивача на відповідача-1 у зобов'язанні щодо повернення на користь відповідача-2 зерна в кількості 32 000,464 тон пшениці третього класу та 7010,22 тон пшениці четвертого класу.
Згідно ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Господарські суди дійшли правомірного висновку, що оскільки недійсний договір № юр-2/75-98 від 18.05.1998 в силу вимог ст.216 Цивільного кодексу України не створив для його сторін жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю, зокрема, таким юридичним наслідком для позивача - ВАТ "Луганськмлин" є повернення ним на користь Державного комітету України з матеріального резерву наданої позички (зерна у кількості 40 тонн зерна (32993,2 тонн пшениці 3 класу, 7006,75 тонн пшениці 4 класу).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.09.2004, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2008 у справі № 17/77(18/305) за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до ВАТ "Луганськмлин", третя особа - Луганська обласна державна адміністрація про стягнення 39011,186 тонн зерна пшениці, 7166355,26 грн. та 17994861,12 грн., встановлено факт наявності саме у позивача зобов'язання з повернення відповідної кількості зерна Державному комітету України з державного матеріального резерву.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Статтею 196 Цивільного кодексу УРСР (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правила статей 191 і 194 цього Кодексу поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Згідно статті 191 Цивільного кодексу УРСР, за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.
Частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Правилами Цивільного кодексу УРСР, було встановлено, що гарантія має бути погоджена між юридичними особами у письмовій формі шляхом укладення договору, однак господарськими судами встановлено, що позивачем не надано належних доказів укладення таких договорів у встановленому законом порядку, тому посилання позивача на те, що Луганська обласна державна адміністрація відповідними листами та дорученням від 05.06.1998 за №24-148 гарантувала виконання зобов'язань щодо повернення позики є необгрунтованим.
До того ж, ні нормами Цивільного кодексу України, ні нормами Господарського кодексу України, на час звернення позивача з відповідним позовом не передбаченого такого способу захисту порушеного права як заміна боржника у зобов'язанні позивача перед іншою особою. Заміна боржника у зобов'язанні регулюється ст. ст. 520, 521, 522, 523 Цивільного кодексу України, які встановлюють порядок та умови такої заміни, і у випадку незгоди боржника з наявним у нього зобов'язанням він має право висувати відповідні заперечення та визначати спосіб захисту своїх прав згідно частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.
Таким чином господарські суди дійшли правомірного висновку, що вимога позивача про заміну ВАТ "Луганськмлин" на Луганську обласну державну адміністрацію у зобов'язанні щодо повернення на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву зерна в кількості 32 000,464 тон пшениці 3-го класу та 7 010,722 тон пшениці 4-го класу є безпідставною.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 18.05.2011 Київського апеляційного господарського суду зі справи № 21/74-47/27 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Т.Ф. Костенко
А.Г. Полянський