"28" липня 2011 р. Справа № 5023/1198/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Могил С.К. ,
Бернацька Ж.О.,
Вовк І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 у справі № 5023/1198/11 господарського суду Харківської області
за позовомакціонерної компанії "Харківобленерго"
докомунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода"
простягнення 1 021 523, 83 грн.,
за участю представників :
позивача :Волкова С.О.,
відповідача:не з'явились,
У червні 2010 року акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулась до господарського суду з позовом, в якому просила стягнути з комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" заборгованість в сумі 1 021 523, 83 грн., з яких: 103 852, 65 грн. -3% річних, 20 770, 53 грн. -ПДВ на 3% річних, 607 527, 63 грн. -інфляційні витрати, 121 505, 53 грн. -ПДВ на інфляційні витрати, 167 867, 49 грн. - плати з компенсації перетікання реактивної енергії (КРЕ) (139 889, 58 грн. -тарифна складова за КРЕ та 27 977, 91 грн. -ПДВ на КРЕ).
За наслідком розгляду позовних вимог господарськими судами прийняті рішення про їх часткове задоволення: а саме, про стягнення з відповідача 106 359, 75 грн. плати з компенсації перетікання реактивної енергії, 607 527, 63 грн. інфляційних витрат та 103 852, 65 грн. 3% річних.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 05.04.2011 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 щодо стягнення 607 527, 63 грн. інфляційних витрат, 103 852, 65 грн. 3% річних, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить оскаржені судові акти скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в цій частині позову.
Як на підставу своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що господарськими судами неправильно застосовано положення ст. 625 Цивільного кодексу України, якими, на думку останнього, не передбачено можливості нарахування індексу інфляції та 3% річних на суми заборгованості, що були стягнуті судовими рішеннями.
Переглянувши оскаржені судові акти в касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, правовідносини між учасниками даного господарського спору виникли на підставі договору про постачання електроенергії № 1.01 від 03.01.2008.
Судами з'ясовано, що підставою позову в даній справі стало неналежне виконання відповідачем -споживачем електричної енергії - своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості електроенергії, яку позивач постачав протягом періоду з 01.12.2009 по 30.04.2010.
Встановивши на підставі наданих обома сторонами доказів факт наявності у відповідача заборгованості за поставлену електричну енергію та факт прострочення її оплати, господарські суди обох інстанцій врахували положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, господарськими судами зазначено, що право кредитора вимагати від боржника оплати вказаних сум пов'язується з фактом прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто, з несплатою боргу у встановлений строк, а розмір вказаних нарахувань залежить від суми боргу та тривалості періоду прострочення його оплати.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних за весь заявлений позивачем період, в тому числі, за період з дня набрання законної сили рішеннями господарських судів про стягнення з відповідача боргу, суди обох інстанцій зазначили, що відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України).
Дослідивши наявні у справі копії судових рішень у справах №№ 15/37-09, 33/22-09, 49/13-09, 33/187-08, 58/30-09, 33/195-08, суди попередніх інстанцій встановили, що цими рішеннями з відповідача на користь позивача стягнуто борги, що складаються з вартості поставленої електроенергії за договором про постачання електричної енергії №1.01 від 03.01.2008. При цьому, судами з'ясовано, що стягнуті наведеними судовими рішеннями суми не включали 3% річних та інфляційних втрат, а заявлені до стягнення в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України в даній справі грошові кошти розраховані позивачем з урахуванням періоду існування фактичної заборгованості з оплати електроенергії.
За наведених обставин, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за весь час фактичного прострочення виконання грошового зобов'язання, при цьому задовольнили вказані вимоги частково, з огляду на оплату відповідачем заявленої суми 3% річних та часткову оплату в розмірі 3 456, 85 грн. заборгованості з індексу інфляції.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зробленими за результатом повного і всебічного розгляду всіх обставин справи на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів та не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.
Таким чином, враховуючи, що доводи скаржника про порушення апеляційним та місцевим судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 у справі № 5023/1198/11 -без змін.
Головуючий суддяМогил С.К.
Судді:Бернацька Ж.О.
Вовк І.В.