"21" липня 2011 р.Справа № 6/58/5022-854/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
Розглянув справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
про cтягнення 14106 грн. заборгованості, 3316,81 грн. пені, 1431,68 грн. 3% річних, 4493,69 грн. інфляційних нарахувань
За участю представників сторін:
Позивача: не з'явився
Відповідача: не з'явився
Суть справи:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 14106 грн. заборгованості, 3316,81 грн. пені, 1431,68 грн. 3% річних, 4493,69 грн. інфляційних нарахувань.
Судове засідання, призначене вперше на 07 липня 2011 року було відкладено на 14 липня 2011 року, а пізніше розгляд справи відкладено на 21 липня 2011 року.
Уповноважений представник відповідача, участь якого не визнавалась обов'язковою, в судове засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов не представив, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку, передбаченому ст.64,87 ГПК України, пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75, пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 та пунктом 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №01-08/530.
В судовому засіданні 14 липня 2011 року уповноважений представник позивача надав усні та письмові пояснення щодо предмету спору, долучив витребувані документи а також клопотав про можливість подальшого розгляду справи без його участі.
При даних обставинах, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за правилами, встановленими ст.75 ГПК України, за наявними у ній документами.
В засіданні 14 липня 2011 року представнику позивача роз'яснено належні йому права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання аудіозапис судового засідання не здійснювався.
Розглянувши матеріали справи, беручи до уваги дані у попередньому засіданні пояснення представника позивача, суд встановив наступне:
17 червня 2008 року між підприємцем ОСОБА_2 та підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір №17/06 поставки вугільної продукції.
За змістом договору постачальник (позивач) зобов'язувався поставити Покупцю вугільну продукцію, а покупець (відповідач) брав на себе зобов'язання оплатити його поставку протягом 15 днів з дати відвантаження.
Згідно з письмовими поясненнями представника позивача, інших угод на поставку вугілля між сторонами укладено не було.
На виконання умов договору, по накладних №№12/07 від 12 липня 2008 року, 02/07 від 02 липня 2009 року, підприємець ОСОБА_3 прийняв від підприємця ОСОБА_2 206 тонн вугілля на загальну суму 48806 грн.
Зауважень щодо кількості та якості поставлених товарно-матеріальних цінностей від покупця не надходило.
Як вбачається з представлених платіжних доручень та виписок з банківського рахунку, 34700 грн. було перераховано відповідачем в рахунок оплати отриманого вугілля.
Вказану суми позивач зарахував на погашення боргу за товар, поставлений по накладних №№12/07 від 12 липня 2008 року, 02/07 від 02 липня 2009 року.
Решта зобов'язання в сумі (48800-34700) 14106 грн. залишилось не виконаним.
Неналежне виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого товару, стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про відновлення його порушеного права.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.
Поданими позивачем доказами, не запереченими відповідачем, доведено обґрунтованість заявлених вимог.
Так, за змістом ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом з'ясовано, що в порушення умов договору, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193 ГК України, відповідач за отримані товарно-матеріальні цінності розрахувався лише частково, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 14106 грн.
Доказів на підтвердження іншого, у т.ч. погашення заборгованості в добровільному порядку станом на час розгляду справи в суді, відповідачем не представлено.
За таких обставин, вимоги про примусове стягнення 14106 грн. заборгованості за отриманий товар підлягають задоволенню як обґрунтовані і неоспорені відповідачем.
У разі несвоєчасного проведення оплати отриманих товарно-матеріальних цінностей, п.6.2 Договору передбачено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Враховуючи положення договору, приписи ст.ст.546-549 ЦК України, ст. ст.231,232 ГК України, ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, суму заборгованості та період нарахування, вимоги про стягнення 3316,81 грн. пені підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з врахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.
Зважаючи на суму боргу, розрахунок позивача, період нарахування, встановлений індекс інфляції, інші обставини справи, вимоги про стягнення 1314,26 грн. 3% річних, 4493,69 грн. інфляційних нарахувань слід задовольнити.
Вимоги в частині стягнення 117,24 грн. 3% річних задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються за рахунок відповідача, пропорційно до задоволених вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1,2, 4-3,12,33,34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
1. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) 14106 грн. боргу, 3316,81 грн. пені, 1314,26 грн. 3% річних, 4493,69 грн. втрат від інфляції, 232,31 грн. сплаченого держмита, 234,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
2. В задоволенні вимог про стягнення 117,42 грн. 3% річних відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 26 липня 2011р., через місцевий господарський суд.
Суддя І.П. Шумський