"15" липня 2011 р.Справа № 15/17-1903-2011
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Петрова В.С.
При секретарі Діасамідзе А.Д.
За участю представників:
від прокуратури - Шивцова С.А.,
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
від третіх осіб:
1) Єгорівської сільської ради -не з'явився,
2) Державної екологічної інспекції в Одеській області -Деркачук О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Роздільнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Єгорівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області та Державна екологічна інспекція в Одеській області, до Приватного підприємця ОСОБА_3, про зобов'язання виконати певні дії, -
Прокурор Роздільнянського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Єгорівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області та Державна екологічна інспекція в Одеській області, до Приватного підприємця ОСОБА_3, про:
- зобов'язання відповідача привести у первинний, придатний для використання стан самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 2,50752 га, що розташовані: з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 4962,8 м, на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 20112,4 м (за межами населених пунктів);
- зобов'язання відповідача звільнити та повернути самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 2,50752 га, що розташовані: з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 4962,8 м, на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 20112,4 м (за межами населених пунктів);
- стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, в сумі 5841,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
09.11.2010 р. Державною екологічною інспекцією в Одеській області проведено перевірку в ході, якої було встановлено, що ПП ОСОБА_3 самовільно в порушення вимог ст. 125 Земельного кодексу України, без набуття права власності чи права користування земельною ділянкою та встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) використовує земельні ділянки загальною площею 2,50752 га, що розташовані: 1) з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 20112,4 м, 2) на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 4962,8 м (за межами населених пунктів). В результаті виявлених порушень, зазначених в акті перевірки від 09.11.2010 р., державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Бурлакою О.В. складено протокол про адміністративне правопорушення № 001666 від 10.11.2010 р. та винесено постанову № 001666 від 10.11.2010 р відносно ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Так, прокурор вказує, що самовільне зайняття земельної ділянки обмежує законного власника -позивача в праві розпоряджатися нею та використовувати за своїми призначенням, чим завдається шкода державним інтересам При цьому прокурор зазначає, що внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки державі в особі Єгорівської сільської ради була заподіяна шкода у розмірі 5841,52 грн., яка розрахована за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963.
10.12.2010 р. Державною екологічною інспекцією в Одеській області на адресу відповідача була направлена претензія № 60 на вказану суму, проте відповідачем завдана шкода не була відшкодована, що стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.05.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-1903-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
30.05.2011 р. до господарського суду Одеської області надійшла заява Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про розгляд справи без участі представника сільради, в якій сільрада повідомила про сплату відповідачем заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок в сумі 5841,52 грн.
В засіданні суду 02.06.2011 р. представник прокуратури звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, згідно якої прокурор просив суд:
- зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 2,50752 га, що розташовані: з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 4962,8 м, на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 20112,4 м (за межами населених пунктів).
- зобов'язати відповідача привести у первинний, придатний для використання, стан самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 2,50752 га, що розташовані: з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 4962,8 м, на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 20112,4 м (за межами населених пунктів).
Відповідач у судові засідання не з'явився, проте відповідач надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій зазначено, що суму заподіяної шкоди відповідачем сплачено та позовні вимоги прокурора повністю визнаються.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представників прокуратури та третьої особи, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.
09 листопада 2010 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” відносно ПП ОСОБА_3, про що складено відповідний акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (а.с. 9). В результаті перевірки було встановлено, що відповідачем на земельних ділянках площею 2,50752 га, що розташовані: 1) з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 20112,4 м, 2) на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 4962,8 м (за межами населених пунктів), здійснюється видобування каміння -черепашник, чим порушено ст. 20 Земельного кодексу України; рішення щодо надання земельної ділянки ПП ОСОБА_3 відсутні, чим порушено ст.. 18 Кодексу України „Про надра” та ст. 124 Земельного кодексу України. .
Так, 10 листопада 2010 року Державною екологічною інспекцією в Одеській області був складений протокол про адміністративне правопорушення № 001666 (а.с. 11). До того ж Державною екологічною інспекцією в Одеській області 10 листопада 2010 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 001666 на ПП ОСОБА_3 у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП.
Державною екологічною інспекцією в Одеській області була направлена на адресу відповідача претензія від 01.12.2010 р. № 60 про сплату суми заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок в розмірі 5841,52 грн., розрахованої згідно з Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963.
Як з'ясовано судом, вказану суму заподіяної шкоди відповідачем було сплачено згідно квитанції від 20.05.2011 р. (а.с. 29).
Проте, згідно листа Відділу держкомзему у Роздільнянському районі Одеської області від 13.07.2011 р. № 19-18-03/2988 відповідачем не повернуті спірні земельні ділянки площею 2,01124 га та площею 0,49628 га, які він використовував для видобування каменю черепашнику.
Між тим згідно якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Разом з тим порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".
Згідно з ч. 1 ст. 93 Закону України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Закону України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
При цьому відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради -сесії.
Однак, судом не встановлено обставини прийняття позивачем позитивного рішення щодо надання відповідачу у користування спірної земельної ділянки. Так, статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження районних державних адміністрацій щодо передачі земельних ділянок на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.
До того ж статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За приписами ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідачем фактично визнано факт використання спірних земельних ділянок. Разом з тим відповідачем під час розгляду справи не було подано будь-яких правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Таким чином, відсутність встановлених меж земельної ділянки на місцевості виключає можливість прийняття рішення для надання відповідачу у користування земельних ділянок.
Так, в порушення вимог Земельного кодексу України без набуття права власності чи права користування земельною ділянкою та встановлення її меж в натурі на місцевості відповідач самовільно використовує земельні ділянки загальною площею 0,12 га, загальною площею 2,50752 га, що розташовані: з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 4962,8 м, на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 20112,4 м (за межами населених пунктів).
Самовільне зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Виходячи з наведених положень закону, використання землі без отримання документів, передбачених в ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України кваліфікується як самовільне зайняття землі, за що громадяни та юридичні особи несуть цивільну відповідальність, що передбачено ст. 211 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 4.1.1 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. N 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" у питанні про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Так, судом встановлено, що відповідач, здійснюючи видобування каменю черепашнику фактично використовував земельні ділянки, що знаходяться у розпорядженні позивача; договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем не укладався, докази встановлення меж земельної ділянки на місцевості відсутні.
Як встановлено ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до п. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
З огляду на викладене, господарський суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо зобов'язання відповідача повернути самовільно зайняті ним спірні земельні ділянки та зобов'язання відповідача привести їх у первинний, придатний для використання стан .
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.
Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України „Про місцеві державні районні адміністрації" до повноважень місцевої державної адміністрації відноситься розпорядження землями за межами населених пунктів.
Так, слід зазначити, що Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області є уповноваженим державою органом виконавчої влади у земельних правовідносинах, що здійснює повноваження суб'єкта права державної власності на землю, права якого порушено з боку відповідача. Тому у даних спірних правовідносинах саме райдержадміністрація може виступати позивачем. Відтак, суд вважає представництво інтересів позивача прокуратурою є цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора Роздільнянського району Одеської області відповідають вимогам чинного законодавства, обґрунтовані і відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).
Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.
Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на викладене, позивач при самостійній подачі позовної заяви мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 85 грн. як за вимогу немайнового характеру, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Прокурора Роздільнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Єгорівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області та Державна екологічна інспекція в Одеській області, до Приватного підприємця ОСОБА_3 про зобов'язання виконати певні дії задовольнити.
2. Зобов'язати Приватного підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 2,50752 га, що розташовані: з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 4962,8 м, на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 20112,4 м (за межами населених пунктів).
3. Зобов'язати Приватного підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) привести у первинний, придатний для використання, стан самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 2,50752 га, що розташовані: з західного боку на відстані близько 400 м від с. Отрадове Роздільнянського району - площею 4962,8 м, на відстані близько 300 м від с. Світлогірське Роздільнянського району - площею 20112,4 м (за межами населених пунктів).
4. СТЯГНУТИ з Приватного підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008, МФО 828011, КБК 22090200) держмито в сумі 85/вісімдесят п'ять/грн. 00 коп.
5. СТЯГНУТИ з Приватного підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31213264700008, МФО 828011, КБК 22050003) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Петров В.С.
Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2011 р.