"15" липня 2011 р.
Справа № 15/17-1902-2011
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
При секретарі А.Д. Діасамідзе
За участю представників:
від прокуратури - Шивцова С.А.,
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Роздільнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Даль” про стягнення 7212,28 грн. та розірвання договору оренди, -
Прокурор Роздільнянського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Даль” про стягнення заборгованості по орендній платі за землю в сумі 11 037,39 грн. та розірвання договору оренди землі від 02.11.2005 р. Позовні вимоги прокурор обґрунтував наступним.
02 листопада 2005 року між Роздільнянською районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю „Даль” був укладений договір оренди землі, зареєстрований Одеською регіональною філією ДП „Центр державного земельного кадастру”, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03 листопада 2005 року за №040553000003.
Згідно п. 1 договору орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Кучурганської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, для розміщення пісочного кар'єру.
Відповідно до п. 2 договору в оренду була надана земельна ділянка загальною площею 3,01 га. П. 9 договору передбачено, що орендна плата складає 4990 грн. за 1 га, та згідно п. 11 договору вноситься щомісячно.
Як вказує прокурор, згідно розрахунку Роздільнянської МДПІ Одеської області від 11.05.2011 року № 7805/24-10-022 за ТОВ «Даль” рахується борг по сплаті орендної плати за землю в сумі 11037,39 грн., в тому числі пеня - 1242,34 грн.
Крім того, прокурор вказує, що систематичне невиконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати порушує інтереси держави, оскільки до бюджету не надходять належні суми орендної плати, що в свою чергу згідно ч. 1 ст. 32 Закону України „Про оренду землі”, п. 38 договору є підставою для розірвання цього договору.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.05.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-1902-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
15.07.2011 р. Прокурором Роздільнянського району Одеської області було подано до господарського суду Одеської області заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої прокурор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Даль” заборгованість по орендній платі за землю в сумі 6797,32 грн. та пеню в сумі 414,96 грн., а також розірвати договір оренди, укладений 02.11.2005 р. між позивачем та відповідачем, що зареєстрований Одеською регіональною філією ДП „Центр державного земельного кадастру”, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03 листопада 2005 року за №040553000003.
Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представника прокуратури, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
На виконання розпорядження Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області від 20.10.2005 р. № 599/А-2005 відповідною комісією у складі представників ТОВ „Даль”, Роздільнянського відділу земельних ресурсів, Кучурганської сільської ради Роздільнянського району було проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки загальною площею 3,01 га, в тому числі з них 2,97 га земель під відкритими розробками, кар'єрами, шахтами і відповідними спорудами та 0,04 га інші землі (відпрацьовані, закриті шахти, відвали), переданої ТОВ „Даль” в довгострокову оренду (строком на 15 років) для розміщення піщаного кар'єру, про що був складений відповідний акт від 21.10.2005 р. (а.с. 7).
Так, 02 листопада 2005 року між Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Даль” (орендар) був укладений договір оренди землі, згідно п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення піщаного кар'єру, яка знаходиться в Кучурганській сільській раді.
В п. 2 договору зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,01 га, з них 2,97 га земель під відкритими розробками, кар'єрами, шахтами і відповідними спорудами та 0,04 га інші землі Кучурганської сільської ради.
Вказаний договір оренди землі укладено терміном на 15 років (п. 8 договору).
Згідно п. 9, 11 вказаного договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 4990 грн. за 1 га земель промисловості щомісячно. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п. 10 договору).
В п. 43 договору оренди зазначено, що договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації.
Згідно п. 20 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.
Так, за положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації і на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року N 2073, а відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року N 134/2003 "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру", який в силу ст. 106 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.
Як вбачається зі змісту вказаного договору оренди землі, вказаний договір був зареєстрований Одеською регіональною філією ДП „Центр державного земельного кадастру”, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03 листопада 2005 року за № 040553000003.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю „Даль” (орендар) склали акт приймання-передачі об'єкту оренди (а.с. 32), відповідно до якого відповідачу було фактично передано в оренду земельну ділянку на виконання вищевказаного договору оренди від 02.11.2005 р.
Таким чином, після державної реєстрації договору оренди землі та складання акту приймання-передачі земельної ділянки відповідач набув право оренди земельної ділянки площею 3,01 га.
Між тим, як вказує прокурор, відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання за вказаним договором оренди від 02.11.2005 року щодо внесення орендної плати.
При цьому, як з'ясовано судом, відповідачем орендна плата не сплачувалась за період з серпня 2010 р. по грудень 2010 року, яка становить 6797,32 грн., що підтверджується матеріалами справи та зазначено в довідці Роздільнянської МДПІ від 16.06.2011 р. № 9747/24/10-022.
Згідно положень ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
В силу п. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно п. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Крім того, за приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Ст. 21 вказаного Закону визначає, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").
В ст. 2 Закону України "Про плату за землю" вказано, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до підпункту „в” ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Так, несплата відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
В свою чергу невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невнесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
З огляду на вищенаведені положення законодавства та враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 6797,32 грн.
При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність орендаря за невиконання обов'язку щодо внесення орендної плати.
Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено п. 14 договору оренди, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,2% несплаченої суми за кожен день прострочення.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Враховуючи невиконання відповідачем свого обов'язку щодо внесення щомісячно орендної плати, суд вважає, що позивачем правомірно здійснено розрахунок пені за період з серпня 2010 р. по грудень 2010 року, розмір якої становить 414,96 грн. згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 67).
При цьому слід зазначити, що розмір спірної суми заборгованості по орендній платі і пені відповідач не оспорив. Адже, частиною другою статті 22 ГПК України, передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Крім того, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.
Згідно п. 38 договору оренди від 02.11.2005 р. дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однією зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом.
Згідно положень ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Як вбачається зі змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.
Так, підставою для розірвання спірного договору оренди землі від 02.11.2005 р. прокурором визначено невиконання відповідачем зобов'язання щодо внесення орендної плати, що є істотним порушення умов цього договору та не спростовано відповідачем.
За таких обставин, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора про розірвання договору оренди землі від 02.11.2005 р., укладеного між позивачем та відповідачем.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.
Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що „інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.
В свою чергу відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Так, слід зазначити, що Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області є уповноваженим державою органом виконавчої влади у земельних правовідносинах, що здійснює повноваження суб'єкта права державної власності на землю, права якого порушено з боку відповідача. Тому у даних спірних правовідносинах саме райдержадміністрація може виступати позивачем.
Зокрема, відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України „Про місцеві державні районні адміністрації" до повноважень місцевої державної адміністрації відноситься розпорядження землями за межами населених пунктів.
Відтак, суд вважає представництво інтересів позивача прокуратурою цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги прокурора відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).
Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.
Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Разом з тим п. 36 вказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита визначено, що позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.
Пунктом 37 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (розділ "Справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів") передбачено, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці.
Статтею 55 ГПК України встановлено, що ціна позову у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.
Проаналізувавши зміст позовної заяви, суд доходить до висновку, що заявлені прокурором вимоги, як-то стягнення боргу та розірвання договору оренди, є самостійними вимогами, які можуть бути предметами окремих позовів. Відтак, оскільки заявлені вимоги носять одночасно майновий і немайновий характер, відповідно оплачуються як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв немайнового характеру по спорах, що виникають з господарських договорів.
З огляду на викладене, позивач при самостійному зверненні до суду із заявленими позовними вимогами мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 102,00 грн. (6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за вимоги про стягнення боргу) та 85 грн. (5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за вимогу про розірвання договору), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Прокурора Роздільнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Даль” про стягнення 7212,28 грн. та розірвання договору оренди задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Даль” (67450, Одеська область, Роздільнянський район, с. Кучургани, вул. Леніна, 53; код ЄДРПОУ 25033348) на користь Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області (67400, Одеська область, м. Роздільна, вул. Свердлова, 9) заборгованість по орендній платі за землю в сумі 6797/шіст тисяч сімсот дев'яносто сім/грн. 32 коп., пеню в сумі 414/чотириста чотирнадцять/грн. 96 коп.
3. Розірвати договір оренди землі, укладений 02.11.2005 р. між Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області (67400, Одеська область, м. Роздільна, вул. Свердлова, 9) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Даль” (67450, Одеська область, Роздільнянський район, с. Кучургани, вул. Леніна, 53; код ЄДРПОУ 25033348), зареєстрований Одеською регіональною філією ДП „Центр державного земельного кадастру”, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03 листопада 2005 року за №040553000003.
4. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Даль” (67450, Одеська область, Роздільнянський район, с. Кучургани, вул. Леніна, 53; код ЄДРПОУ 25033348) на користь державного бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008, МФО 828011, КБК 22090200) держмито в сумі 187/сто вісімдесят сім/грн. 00 коп.
5. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Даль” (67450, Одеська область, Роздільнянський район, с. Кучургани, вул. Леніна, 53; код ЄДРПОУ 25033348) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31213264700008, МФО 828011, КБК 22050003) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Петров В.С.
Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2011 р.