"21" липня 2011 р.Справа № 35/17-1806-2011
За позовом Державного підприємства "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія"
про стягнення 40000грн.
Суддя Гут С.Ф.
В судовому засіданні приймали участь:
Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №10/343 від 30.05.11р.;
Від відповідача: ОСОБА_2., довіреність від 25.05.11р.
СУТЬ СПОРУ: Позивач, Державне підприємство "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" про стягнення заборгованості у розмірі 40000грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.05.11р. порушено провадження у справі №35/17-1806-2011.
31.05.11р. позивач подав клопотання №1(вих.№20/344 від 30.05.11р.; вх.№17022/2011) про залучення до матеріалів справи документів.
Судом клопотання розглянуто та задоволено.
01.06.11р. позивач подав клопотання №2(вих.№20/348 від 01.06.11р.; вх.№17583/2011) про залучення до матеріалів справи копії акту ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 2008-2009р. по завершений звітній період 2010р.
Судом клопотання розглянуто та задоволено.
29.06.11р. позивач подав клопотання №3(вих.№20/414 від 25.06.11р.; вх.№20653/2011), згідно якого просить суд залишити відзив відповідача без задоволення, та застосувати до відповідача заходи, передбачені у ч.2ст.230 Цивільного кодексу України.
Судом клопотання розглянуто та не задоволено, оскільки згідно ч.2 ст.230 Цивільного кодексу України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування, а відповідач не заперечує існування обставин та не замовчує їх існування, навіть 25.03.2011р. сплатив на рахунок позивача 10880грн., то у суду відсутні підстави для застосування до відповідача ч.2 ст.230 Цивільного кодексу України.
За клопотанням позивача, ухвалою господарського суду Одеської області від 07.07.11р. строк розгляду спору по справі №35/17-1806-2011 було продовжено до 26.07.11р., в порядку ст. 69 ГПК України.
Відповідач заперечує проти наявності боргу та правових підстав його стягнення, та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позов(вх.№170230/2011 від 31.05.11р.). Так у відзиві відповідач зазначає про те, що 25.03.2011р. сплатив на рахунок позивача 10880грн.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.
Між Державним підприємством "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" у квітні - червні 2008 року фактично мали місце господарські відносини, які не були формалізовані двосторонніми документами, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" виступив заявником на сертифікацію продукції (мопедів та мотоциклів), яку було ввезено на митну територію України на підставі контрактів №2008/ЗТС-1 від 19.01.2008р. та №2008/ЗТС-3 від 26.02.2008р. окремими партіями за різними товаросупровідними документами.
Згідно 13 заявок на сертифікацію, Державне підприємство "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" здійснив, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія", як «уповноважений орган з сертифікації продукції Системи УкрСЕПРО»(свідоцтво UA.PN.050 від 22.09.2006р. та лист №1622-05- 7/17 від 26.02.2007р.), сертифікацію продукції(мопедів та мотоциклів), згідно наданого Переліку сертифікатів відповідності, виданих в результаті виконаних робіт.
Згідно п. 3 заявок Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія", зобов'язався сплатити всі витрати за проведення робіт з процедур сертифікації.
Частину заявок, які вчасно (до 31.07.2008р.) не були супроводжені оформленими інвойсами та коносаментами, позивач не прийняв до виробництва через обмеження його повноважень наказом Держспоживстандарту України від 31.07.2008р. №259.
Державне підприємство "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" попередньо оцінив вартість наданих послуг в сумі 50880грн. ( у т.ч. ПДВ 8480грн.), та оформив зі свого боку проект рахунку-фактури від 26.09.2008р. №491/08.
Листом №10/1589 від 28.11.2008р. Державне підприємство "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" повідомив про необхідність оформлення рахунку фактури з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" та про сплату зазначеної суми у розмірі 50880грн. Відповіді не було отримано, кошти сплачені не були.
07.02.2011р. Державне підприємство "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" претензію №10/11 з вимогою виконання взятих не себе зобов'язань.
У відповіді на претензію від 18.03.2011р. №18-1/03, Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" повідомило, що для здійснення оплат необхідно документальне підтвердження виконаних робіт.
Державне підприємство "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" листом вих.№10/171 від 24.03.2011р. надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" проект акту здачі-приймання робіт №491/11 від 24.03.2011р.
Відповідач 25.03.2011р. сплатив на рахунок позивача 10880грн.
Враховуючи вищевикладене, Державне підприємство "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" заборгованості у розмірі 40000грн.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.173 господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у томі числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 статті 18 Декрету Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію»від 10.05.1993р. №46-93 зі змінами та доповненнями встановлено, що відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності із законодавчо регульованій сфері.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про підтвердження відповідності»від 17.05.2001р., №2406-Ш зі змінами та доповненнями сертифікація - процедура, за допомогою якої, визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу встановленим законодавством вимогам; сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.
Статтею 19 даного Закону визначений порядок оплати робіт з підтвердження відповідності. Так, зокрема, плата робіт з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері здійснюється згідно з правилами визначення вартості цих робіт, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Оплата робіт з підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфері здійснюється на договірних засадах.
Так, судом не встановлено наявність будь-яких договірних відносин між позивачем та відповідачем.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. №485 «Про затвердження Правил визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері», визначено, що усі роботи з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері оплачуються вітчизняним або іноземним виробником (постачальником) продукції (товарів, робіт, послуг) за рахунок власних коштів. Вартість робіт з підтвердження відповідності конкретного виду продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналом встановлюється призначеним органом з оцінки відповідності згідно з цими Правилами та затверджується їх керівником.
Так, Правилами встановлені перелік підстав, відповідно до яких проводиться оплата: прийняття рішення за заявкою; аналіз технічної документації (якщо це передбачено технічними регламентами); відбір зразків продукції, їх ідентифікація та випробування; оцінка стану виробництва, системи якості (якщо це передбачено технічними регламентами); аналіз одержаних результатів та прийняття рішення про видачу (відмову у видачі) сертифіката відповідності; видача сертифіката відповідності та додатків до нього; здійснення інспекційного (технічного) нагляду за сертифікоианою продукцією (якщо це передбачено технічними регламентами).
Пунктами 9 та 10 Правил також визначено, що граничні нормативи оплати робіт з підтвердження відповідності продукції, що ввозиться в Україну, наведено в додатку 5. Оплата за видачу сертифіката відповідності (свідоцтва про визначення відповідності), додатків до нього та/або його копій встановлюється у розмірі: 0,1 х Дпііп х М (Дшіп -неоподатковуваний мінімум доходів громадян, М - число копій сертифіката відповідності). Окремо оплачується вартість бланків.
Додатком №5 Порядку встановлені граничні нормативи оплати вартості робіт.
Так судом встановлено, що Державне підприємство "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" доводить фактичні господарські відносини оформленням зі свого боку проектом рахунку фактури від 26.09.2008р. №491/08 на суму 50880грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив позивачу 10880грн., тому суд дійшов висновку що кошти оплачені позивачу за здійснену сертифікацію продукції(мопедів та мотоциклів), отримані на законних підставах, у зв'язку з чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 40000грн. є неправомірною, тому задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства "Науково-дослідницький інститут-полігон мобільної техніки" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" заборгованості у розмірі 40000грн., не обґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені, тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.32,33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові відмовити.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Суддя Гут С.Ф.
Повний текст рішення складено 22.07.2011р.