01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.07.2011 № 36/109
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ільєнок Т.В.
суддів: Шипка В.В.
Верховця А.А.
при секретарі:
при секретарі
судового засідання : Загрунній Л.І.
за участі представників:
позивача: ОСОБА_1 - дов. № 6 від 04.01.2011 р.;
відповідача: не з'явився, про дату та час судового засідання
був повідомлений належним чином;
розглянувши матеріали
апеляційної скарги ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія”
на рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2011
у справі № 36/109 (Суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка”
до відповідача: ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія”
про стягнення страхового відшкодування у розмірі 7 546, 67 грн.
15.03.2011 Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Уніка” (позивач) звернулося до господарського суду м. Києва із позовною заявою до ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія” (відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 7 546,67 грн. на підставі п.1 ст. 1191 ЦК України.
Позовні вимоги мотивовані на тому, що ПАТ „СК „Уніка” на підставі Договору добровільного комплексного страхування на транспорті № 009021/4007/0000188 від 01.10.2009 р. (далі -договір добровільного страхування) внаслідок настання страхової події -дорожньо-транспортної пригоди (далі -ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Сузукі», державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_2., а тому, позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України “Про страхування” та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) отримано право зворотньої вимоги у межах фактичних витрат до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки винним у скоєнні ДТП визнано ОСОБА_3. - водія автомобіля “Деу Ланос”, державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність якого за шкоду завдану майну третіх осіб під час ДТП за участю зазначеного автомобіля була застрахована у ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія», згідно з полісом № ВС/9079561 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, то обов'язок з відшкодування збитків покладається на ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія».
20.04.2011 позивач подав Заяву про зменшення позовних вимог, у якій просив стягнути з ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія” 7 036, 67 грн. збитків в порядку регресу.
Свої вимоги позивач обґрунтовував з посиланням на ст. 9, 27, 35, 37 Закону України “Про страхування”, статтями Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та нормами Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням господарського суду м. Києва від 20.04.2011 р. № 36/109 позов ПАТ „СК „Уніка” до ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія” задоволено повністю, а саме: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 7 036,67 грн. збитків в порядку регресу 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись із вищезазначеним Рішенням, ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія” звернулась до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, у якій просить скасувати Рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2011 р. № 36/109 та припинити провадження по справі.
Апеляційна скарга мотивована на тому, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного Рішення було допущено порушення норм матеріального права, окрім того, зроблені місцевим господарським судом висновки не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою КАГС від 02.06.2011 р. № 36/109 апеляційну скаргу ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія” прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.07.2011 р.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/2 від 12.07.2011 р. було змінено склад колегії: головуючий суддя - Ільєнок Т.В., суддів Шипко В.В., Борисенко І.В. яка розглядала справу № 36/109 на колегію у складі: головуючий суддя - Ільєнок Т.В., суддів Шипко В.В., Верховець А.А. у зв'язку з знаходженням судді Борисенко І.В. на лікарняному.
У судове засідання від 12.07.2011 р. представник скаржника - ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія” не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні від 12.07.2011 р. представником позивача - ПАТ „СК „Уніка” подано відзив на апеляційну скаргу ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія” з проханням залишити її без задоволення, Рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2011 р. № 36/109 залишити без змін.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, дійшла висновку про необхідність залишити без задоволення апеляційну скаргу ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія”, Рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2011 р. № 36/109 залишити без змін, з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем - ПАТ “СК“Уніка” (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) 01.10.2009 р. було укладено Договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 009021/4007/0000188, за умовами якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля марки “Сузукі”, державний номер НОМЕР_1, франшиза 2% від страхової суми, на строк з 03.10.2009р. по 02.10.2014 р.
Згідно Довідки ВДАІ м. Запоріжжя № 8668829, 19.08.2010р. в м. Запоріжжя, на вул. Зразкова, 2-б сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки “Деу Ланос”, державний номер НОМЕР_2, під управлінням ОСОБА_3, та автомобіля марки “Сузукі”, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований в ПАТ“СК “Уніка” автомобіль марки “Сузукі”, державний номер НОМЕР_1.
Згідно з Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 07.10.2010р. у справі № 3-1893/10 особою, винною особою у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП “Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна”, є водій ОСОБА_3.
Відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду майна України, як належний доказ розміру заподіяної шкоди, вартості та об'єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт, - має бути наданий відповідний звіт суб'єкта оціночної діяльності.
Як вбачається із Звіту експертного автотоварознавчого дослідження № 1240 від 26.11.2010р., складеного судовим експертом-автотоварознавцем Филем Олегом Павловичем (сертифікат № 9279/10 від 29.01.2010р.) по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки “Сузукі”, державний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження складає 11 046,67 грн. з ПДВ.
19.08.2010 р. ОСОБА_2 було подано позивачу заяву на виплату страхового відшкодування.
З матеріалів справи вбачається, що згідно умов Договору страхування позивач платіжним дорученням № 038212 від 29.12.2010 р. сплатив страхувальнику суму страхового відшкодування в сумі 7 546,67 грн.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування” № 86/96-ВР від 07.03.1996 р., до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що цивільна відповідальність винного в скоєні ДТП (згідно Постанови Вільнянського районного суду Запорізької області від 07.10.2010р. у справі № 3-1893/10) громадянина ОСОБА_3 на момент настання страхової події була застрахована у ЗАТ “Українська екологічна страхова компанія”за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВС/9079561).
Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу “Деу Ланос”, державний номерний знак НОМЕР_2, була застрахована відповідачем за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/9079561, то відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою № 2707 від 08.02.2011р. Однак зазначена вимога відповідачем залишена без відповіді та задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст. 27 Закону України “Про страхування”та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (ч.1 п.1 ст. 1188 ЦК України).
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем “Деу Ланос”, який перебуває у володінні ОСОБА_3, встановлена у судовому порядку.
Відповідно до преамбули Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” його положення регулюють відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямовані на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 3 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 5 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 35 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву.
Згідно положень ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
Враховуючи викладене, у відповідності до вищевказаних норм Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до позивача перейшло право вимоги, яке ОСОБА_2 (власник пошкодженого автомобіля) мав до відповідача, як страховика цивільної відповідальності власника та власника джерела підвищеної небезпеки із-за взаємодії з яким завдано механічні пошкодження транспортному засобу належному страхувальнику позивача.
Згідно ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до ст. 29 названого Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди України” від 27.03.1992 № 6 джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” дія полісу поширюється лише на шкоду спричинену майну потерпілого.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що вимоги позивача відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню в частині стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 7 036,67 грн., з урахуванням Заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Посилання відповідача на те, що позивач не є стороною за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, отже між сторонами у даній справі відсутні будь-які правовідносини, в зв'язку з чим у позивача відсутні будь-які регресні вимоги до відповідача, не приймаються судом до уваги, як такі що не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства зазначених вище.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не має, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія” залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду м. Києва від від 20.04.2011 р. № 36/109 залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 р. № 36/109 набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 р. № 36/109 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний термін.
Матеріали справи № 36/109 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Ільєнок Т.В.
Судді Шипко В.В.
Верховець А.А.