01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.07.2011 № 48/144
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипка І.М.
суддів: Іваненко Я.Л.
Остапенка О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: ОСОБА_1 дов. № 01/123-520 від 01.12.2010 р.;
від третьої особи: не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант”
на рiшення
Господарського суду міста Києва
від 27.04.2011р.
у справі № 48/144 (суддя: Бойко Р.В.)
за позовом Відритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант” в особі Центральної філії (позивач)
до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” (вiдповiдач)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2
про стягнення 6 184,96 грн.
В судовому засіданні 07.07.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рiшенням Господарського суду міста Києва вiд 27.04.2011 у справі № 48/144 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” на користь Відкритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант” заборгованість у розмірі 4 828, 54 грн., пеню у розмірі 490,86 грн., індекс інфляції у розмірі 647,02 грн., 3 % річних у розмірі 217,28 грн., державне мито у розмірі 101,74 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 235,40 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись iз вказаним рiшенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляцiйного господарського суду з апеляційною скаргою, в якiй просить скасувати рiшення Господарського суду міста Києва вiд 27.04.2011 у справі № 48/144 в частині стягнення пені в розмірі 490,86 грн., прийняти нове про відмову у позові в цій частині.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, оскільки судом не враховані положення ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”. Апелянт вважає, що чинним законодавством не передбачено стягнення пені у випадку звернення страхової компанії в порядку регресу до страхової компанії, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2011 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено на 07.07.2011р.
30.06.2011 р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2011 року залишити без змін.
В судове засідання апеляційної інстанції 07.07.2011 року представник позивача, третя особа та її представники не з'явились, причини неявки апеляційному суду не повідомили, а тому суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність представників третьої особи та позивача, від якого надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2008 року о 07 год. 55 хв. на просп. Гагаріна в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля “Деу Ланос”, державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля “Мітсубісі Ланцер”, державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль “Деу Ланос”, державний номер НОМЕР_1, що підтверджується довідкою відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району м. Києва (а. с. 18) та протоколом огляду транспортного засобу від 18.01.2008 року (а. с. 22).
Відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Києва від 12.01.2008 року у справі № 3-380/2008 винним у вчиненні даної ДТП визнаний ОСОБА_2 (а. с. 16).
Пошкоджений автомобіль “Деу Ланос”, державний номер НОМЕР_1, був застрахований ОСОБА_3 у позивача на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 19 G-0037145 від 24.05.2007 р. Строк дії полісу з 24.05.2007 р. до 23.05.2008 р.
Відповідно до висновку спеціаліста № 193 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 23.01.2008 р. (а. с. 20 - 21) матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля “Деу Ланос”, державний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження при ДТП, становить 5 752,21 грн.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля “Деу Ланос”, державний номер НОМЕР_1, склала 5 515,64 грн., що підтверджується актом № 191132 виконаних робіт по технічному обслуговуванню (ремонту) автомобіля від 07.02.2008 р. ( а. с. 28).
Позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту № 19 G-0037145 від 24.05.2007 року, виплатив ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 5 388,54 грн. (5 515,64 - 127,10 (франшиза)), що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 2291 від 11.03.2008р. (а. с. 29).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, автомобіль “Мітсубісі Ланцер”, державний номер НОМЕР_2, належить ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача за полісом № ВВ/0550583 від 03.02.2007 року (а. с. 15). Строк дії полісу з 03.02.2007 р. до 02.02.2008 р., тип полісу - 1.
У відповідності до ст.ст. 993, 1187 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” позивач просив стягнути з відповідача 4 828,54 грн. виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування наземного транспорту в порядку регресу, 492,12 грн. пені, 217,28 грн. 3% річних, збитків від зміни індексу інфляції - 647,02 грн.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З матеріалів справи та пояснень представника відповідача вбачається, що між відповідачем - Товариством з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” та ОСОБА_2 було укладено Договір (поліс) № ВВ/0550583 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.02.2007 року, відповідно до якого відповідачем була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 по забезпеченому транспортному засобу - “Мітсубісі Ланцер”, державний номер НОМЕР_2.
Згідно даного полісу передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, в сумі 25 500, 00 грн. та передбачено франшизу в розмірі 510 грн. (сума, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих).
Оскільки зазначений поліс відноситься до 1-го типу, то за ним у відповідності до п. 15.3 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” застрахована відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, будь-якою особою, яка керує транспортним засобом на законних підставах.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором № 19 G-0037145 від 24.05.2007 року, перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП ОСОБА_2 шкоду.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.11.2008 року у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ “Страхова компанія “Країна” до АТ “Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 4 526, 80 грн.
Відповідно до висновку спеціаліста № 193 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 23.01.2008 р., матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля “Деу Ланос”, державний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження при ДТП, становить 5 752,21 грн.
Вартість відновлювального ремонту складає 5 515,64 грн. (акт № 191132 виконаних робіт по технічному обслуговуванню (ремонту) автомобіля від 07.02.2008 р.).
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Пунктом 2 полісу № ВВ/0550583 передбачено розмір франшизи у сумі 510,00 грн.
Позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію № 2147 від 18.08.2009 року про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (а. с. 32) в розмірі 5 758,54 грн. (вартість ремонту автомобіля 5 388,54 грн. + вартість автотоварознавчого дослідження 370,00 грн.), яка була отримана відповідачем 20.08.2009, про що свідчить відповідна відмітка на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 33). До вказаного листа були додані необхідні документи для здійснення такої виплати.
Зазначена регресна вимога відповідачем проігнорована.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” підлягає стягненню 4 878,54 грн. виплаченого страхового відшкодування, без врахування 510 грн. франшизи, передбаченої полісом №ВВ/0550583 (5 388,54 грн. (вартість матеріального збитку відповідно до Акту № 191132 від 07.02.2008 року - 510,00 грн.(франшиза)).
Звертаючись із позовом, позивач просив стягнути з відповідача 4 828, 54 грн. виплаченого страхового відшкодування, клопотання про вихід за межі позовних вимог до суду не надходило, а тому колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 828,54 грн.
Отже, судом першої інстанції під час прийняття рішення, що оскаржується, було правильно застосовані положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України “Про страхування” до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем у даній справі, та одночасно без належних правових підстав застосовано положення ст. ст. 22, 1191 Цивільного кодексу України.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 492,12 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 647,02 грн., 3 % річних у розмірі 217,28 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України виплаченого страхового відшкодування, отже, між сторонами у справі відсутні як договірні зобов'язання, так і грошові зобов'язання.
Оскільки спеціальними законами, які застосовуються до даних правовідносин - Законом України “Про страхування” та Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірних відносин між сторонами немає, відповідно відсутні і правові підстави для стягнення пені у розмірі 492,12 грн.
Оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошових зобов'язань, яких між сторонами у справі також не існує, відповідно і правових підстав для стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 647,02 грн. та 3 % річних у розмірі 217,28 грн. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України немає.
Місцевий господарський суд не звернув увагу на дані обставини, а тому помилково задовольнив вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2011 року у справi № 48/144 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на задоволення апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” задовольнити.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2011 року у справi № 48/144 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
“1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути із Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Публічного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Гарант-Авто” (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, код ЄДРПОУ 16467237) суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 4 828 (чотири тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. 54 коп., 79 (сімдесят девять) грн. 66 коп. витрат по сплаті державного мита та 184 (сто вісімдесят чотири) грн. 31 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позову відмовити.”
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Гарант-Авто” (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, код ЄДРПОУ 16467237) на користь Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 51 (п'ятдесят одну) грн. 00 коп.
4. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.
5. Матеріали справи № 48/144 повернути до Господарського суду м. Києва.
6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано 11.07.2011 р.
Головуючий суддя Скрипка І.М.
Судді Іваненко Я.Л.
Остапенко О.М.
14.07.11 (відправлено)