01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.07.2011 № 37/59
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рудченка С.Г.
суддів: Поляк О.І.
Кропивної Л.В.
при секретарі: Помаз І.А.
за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 13.07.2011,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2011 (підписане 26.04.2011),
у справі № 37/59 (суддя Гавриловська І.О.)
за позовом Національного банку України
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення № 637-р від 09.12.2010
Національний банк України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення № 637-р від 09.12.2010.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2011 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою б/н від 05.05.2011, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.
Так, зокрема, заявник зазначає, що участь Національного банку України в капіталі ПАТ «ВДЦП» забезпечує не господарську діяльність, а діяльність на виконання прямо передбачених Законом України «Про Національний банк України» своїх функцій як державного органу.
Також, позивач вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на доводи щодо участі посадових осіб Національного банку в управлінні ПАТ «ВДЦП» та розпорядженні майном цього товариства.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2011 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 29.06.2011 за участю уповноважених представників сторін.
В порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні, призначеному на 29.06.2011, було оголошено перерву.
Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх законним та обґрунтованими.
Представник відповідача через відділ документального забезпечення суду надав додаткові пояснення № 21-29,4/03-6154 від 05.07.2011, в яких заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.
У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 14.02.2008 Правління Національного банку України прийняло постанову № 29 «Про участь у капіталі ВАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів».
18.04.2008 установчими зборами засновників Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів» (протокол № 2) було визнано укладеним та таким, що набрав чинності договір засновників ВАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів», затверджений протоколом № 1 від 14 лютого 2008 року.
Також було вирішено створити Відкрите акціонерне товариство «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів», правонаступником якого є ПрАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів», із метою діяльності - підприємницька (господарська) діяльність із зберігання, обліку, клірингу і розрахунків за правочинами щодо цінних паперів та проведення інших операцій, передбачених законодавством України про депозитарну діяльність.
Частка Національного банку України в статутному капіталі Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів» на момент створення складала 25 % статутного капіталу ВАТ «ВДЦП».
18.04.2008 на установчих зборах засновників ВАТ «ВДЦП» засновниками цього товариства було прийнято рішення про обрання Національним банком України в особі ОСОБА_1 головою Наглядової ради ВАТ «ВДЦП» (протокол № 2).
Рішенням Антимонопольного комітету України № 637-р від 09.12.2010 дії Національного банку України, які полягали у набутті у власність без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету акцій ВАТ «ВДЦП» та обрання головою наглядової ради емітента фізичної особи - громадянина України ОСОБА_1 - представника Національного банку України, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 12 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна), у зв'язку з чим на Національний банк України було накладено штраф у розмірі 50 000, 00 грн.
Крім того, даним рішенням зазначено, що сукупний обсяг реалізації товарів та відповідні вартісні показники учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за підсумками 2007 року перевищують порогові значення, визначені частиною першою статті 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції», то зазначена вище концентрація потребувала отримання відповідно дозволу органів Антимонопольного комітету.
В обґрунтування позовних вимог Національний банк зазначає, що він не був зобов'язаний отримувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію шляхом набуття контролю Національним банком України над ВАТ «ВДЦП», оскільки відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не вважається концентрацією, зокрема, набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади, а тому просить визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України № 637-р від 09.12.2010.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції чинній на момент створення ПрАТ «ВДЦП») в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися наглядова рада акціонерного товариства, яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу.
З протоколу № 2 установчих зборів засновників ВАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів» від 18.04.2008 вбачається, що Наглядова рада ПрАТ «ВДЦП» була обрана у кількості 9 членів, з них 3 - представники НБУ, а саме: ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_1.
Відповідно до пункту 3.8.1 Порядку обчислення показників учасників концентрації, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 року № 33-р, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 березня 2002 року за № 284/6572 вирішальний вплив одного суб'єкта господарювання на іншого суб'єкта господарювання може виникати, зокрема у випадку, коли суб'єкт господарювання прямо або опосередковано має повноваження призначати керівника, заступника керівника, головного бухгалтера або більше ніж 25 відсотків членів спостережної ради чи виконавчого, контрольного органу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання.
Відповідно до частини другої статті 22 закону України «Про захист економічної конкуренції» концентрацією визнається набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи.
Отже, обрання ОСОБА_1. головою Наглядової ради саме від мажоритарного акціонера - НБУ, враховуючи, що інші акціонери не мають більше 5% голосів у вищому органі управління ПрАТ «ВДЦП», надає НБУ можливість контролювати підприємство за рахунок застосування вирішального впливу в розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про те, що обрання НБУ в особі ОСОБА_1 головою Наглядової ради ПрАТ «ВДЦП» забезпечило НБУ перевищення 25% членів спостережної ради ПрАТ «ВДЦП», а отже можливість набуття контролю над ПрАТ «ВДЦП».
Згідно з пунктом 3 Додатку № 5 Положення про концентрацію склад суб'єктів господарювання, що є групою суб'єктів господарювання, в якій один або декілька з них здійснюють контроль над іншими, встановлюється, виходячи з можливості, у тому числі підтвердженої практикою господарських операцій вирішального впливу однієї особи на господарську діяльність іншої особи як можливості прийняття нею рішень стосовно визначення господарської діяльності іншої особи, зокрема рішень щодо встановлення загальних умов обороту товарів на ринку (ціни, асортименту товарів, обсягів попиту та пропозиції, обсягів реалізації товарів чи їх придбання, інших умов придбання або реалізації товарів); визначення обсягів виробництва, ринків товарів, напрямів техніко-технологічного розвитку, інвестицій; визначення джерел постачання, кола продавців, покупців або споживачів; укладання угод, умов прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань; можливості однієї особи не допускати прийняття іншою особою, що здійснює господарську діяльність, рішень, зазначених у пунктах 3.1 - 3.4.
Відповідно до пункту 11.6 Статуту ПрАТ «ВДЦП» до виключної компетенції Наглядової ради належить, зокрема, розробка та затвердження планів стратегічного розвитку, тарифів на послуги товариства, річного бюджету та бізнес-планів товариства відповідно до затверджених загальними зборами основних напрямків діяльності та планів товариства, контроль за їх реалізацією.
Також набуття контролю НБУ над ПрАТ «ВДЦП» підтверджується тим, що на посаду голови Правління ПрАТ «ВДЦП» було обрано Швецова М.П. за пропозицією саме НБУ як найбільшого акціонера; можливістю НБУ як державного регулятора впливати на інших акціонерів ПрАТ «ВДЦП» - банків.
Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки набуття контролю підтверджується тим, що НБУ володіє акціями ПрАТ «ВДЦП», які становить 25% голосів у вищому органі управління товариства, займає посаду голови наглядової ради товариства, а також здійснює регуляторну функцію, як державний регулятор банківської діяльності в Україні, щодо інших акціонерів ПрАТ «ВДЦП», які володіють акціями товариства у розмірі 66,5% голосів у вищому органі управління депозитарія, а відтак оспорювань рішення Антимонопольного комітету України № 637-р від 09.12.2010 є правомірним.
Посилання заявника на те, що НБУ не є суб'єктом господарювання, а виконує свої функції органу державної влади, у зв'язку з чим, його не можна вважати учасником концентрації, судовою колегією відхиляються, оскільки Національний банк України отримує від своєї діяльності доходи, виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування, здійснює операції з цінними паперами, у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку, купує та продає валютні цінності, приймає на зберігання та в управляння державні цінні папери й інші цінності, а відтак має статус суб'єкта господарювання.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення, що оскаржується, за своїм змістом відповідає цим вимогам. За таких обставин, оскаржуване судове рішення можна визнати законним й обґрунтованим.
Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Національного банку України на рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2011 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2011 у справі № 37/59 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2011 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2011 у справі № 37/59 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 37/59 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Рудченко С.Г.
Судді Поляк О.І.
Кропивна Л.В.