01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.07.2011 № 20/64
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рудченка С.Г.
суддів: Поляк О.І.
Кропивної Л.В.
при секретарі: Помаз І.А.
за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 13.07.2011,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2011 (підписане 27.04.2011),
у справі № 20/64 (суддя Палій В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс»
до Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»
про стягнення 3 043 135, 12 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» про стягнення 2 968 000, 00грн. безпідставно набутих коштів, 14 148, 82 грн. - 3% річних, 25 165,40 грн. - завданих збитків.
В порядку ст. 22 ГПК України позивачем була подана заява б/н, б/д про уточнення позовних вимог, в якій останній змінив підставу позову та просив стягнути з відповідача 2 968 000, 00 грн. попередньої оплати, здійсненої на виконання умов договору поставки нафтопродуктів № 11/18 від 10.01.2011, 17 564, 05грн. - 3% річних, 41 555, 00грн. - збитків від інфляції, 25 165,40грн. - завданих збитків (а.с. 127-130).
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2011 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс» 2 968 000, 00грн. - основного боргу, 16 344, 33 грн. - 3% річних, 41 555, 00грн. - збитків від інфляції, 25 279, 57грн. - державного мита, 233, 96грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою № 3776 від 29.04.2011, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2011 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 29.06.2011 за участю уповноважених представників сторін.
В порядку ст. 22 ГПК України в судовому засіданні, призначеному на 29.06.11, було оголошено перерву до 13.07.2011.
Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими, через відділ документального забезпечення суду надав додаткові пояснення № 04/277 від 12.07.2011, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.
У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Підприємством з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» (відповідач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Сервіс» (позивач/покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 11/18 від 10.01.2011, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити нафтопродукти у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах даного договору (а.с. 15-17).
Згідно з п. 1.2 договору асортимент, кількість, ціна та умови поставки товару погоджуються сторонами у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного договору.
В п. 1.5 договору сторони домовились, що поставка товару може здійснюватись на наступних базових умовах (правила «Інкотермс» в редакції 2000 року): при відвантаженні залізничним транспортом «СРТ станція призначення»; при відвантаженні автомобільним транспортом, який наданий постачальником, «СРТ місце призначення»; при відвантаженні автомобільним транспортом, який надається покупцем, FCA назва місця».
Відповідно до п. 2.1.1 договору постачальник зобов'язаний відвантажити товар на підстави письмової заявки покупця.
Згідно з п. 2.3 договору, товар підлягає поставці після підписання сторонами додаткових угод по кожній партії товару, де в обов'язком порядку зазначаються: ціна товару, умови його поставки і оплати.
Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем по кількості та якості у відповідності до умов договору та Додаткових угод до нього, а також згідно паспорту якості, який виданий виробником. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі постачальником товару вантажовідправнику або вантажоперевізнику покупця, або покупцю в залежності від базису поставки товару, який закріплений у відповідній Додатковій угоді до даного договору і підтверджується відповідною відміткою на залізничній або товарно-транспортній накладній (п. 2.4 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору покупець зобов'язаний оплатити вартість товару на умовах 100% передоплати.
Підставою для оплати є даний договір і додаткові угоди, а також, рахунок-фактура (п. 4.2 договору).
Як вбачається із договору, а саме, п. 7.3, при виконанні даного договору сторони допускають використання факсимільного, телеграфного зв'язку, а також електронної пошти. Документи, передані за допомогою використання вказаного зв'язку, будуть мати юридичну силу у випадку наявності інформації про отримання таких документів і погодження із ними сторони, яка їх одержала.
Судовою колегією було встановлено, що додаткові угоди до договору поставки сторонами не підписувались.
Як вказує позивач, 19.01.2011 ним одержано факсограмою рахунок-фактуру № KV-0000127 від 19.01.2011 на оплату нафтопродуктів - дизельного палива у кількості 400, 000 тон, по ціні 6 183, 33грн., загальною вартістю 2 968 000, 00грн. з ПДВ. Рахунок дійсний до сплати - 19.01.2011. Підставою є договір № 11/18 поставка (нафтопродукти). Склад відвантаження: склад ОНПЗ м. Одеса (зберігання). Одержувачем платежу у рахунку визначено - ПП «ЛУКОЙЛ-Україна» (а.с. 18).
На підставі вказаного рахунку - фактури 20.01.2011 позивач перерахував на користь відповідача 2 968 000, 00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 47 від 20.01.2011 з призначенням платежу: «оплата за ДТ с-но сч. № 127 от 19.01.2011 с-но дог. № 11/18 от 10.01.2011» (а.с. 19).
Як зазначає позивач, дизельне паливо відповідачем поставлено не було.
У зв'язку з цим, позивачем на адресу відповідача був направлений лист № 2601/2 від 26.01.2011 з вимогою повернути кошти у сумі 2 968 000, 00 грн., який був отриманий відповідачем 31.01.2011, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 20-22).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки оплаченої партії дизельного палива, у зв'язку з чим на підставі ст. 693 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 2 968 000, 00 грн. - суму здійсненої передоплати за дизельне паливо, 17 564, 05 грн. - 3% річних, 41 555, 00 грн. - збитків від інфляції, 25 165, 40 грн. - завданих збитків.
В свою чергу відповідач зазначає, що ним не виставлявся рахунок на оплату дизельного палива, проте між ним та позивачем була укладена додаткова угода №1 від 20.01.2011 до договору № 11/18 поставки нафтопродуктів від 10.01.2011, на підставі якої відповідач передав позивачу бензин марки А-95 Євро на суму 2 968 000, 00грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, а тому вимоги позивача є безпідставними.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГК України постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В ст. 692 Цивільного кодексу України зазначено, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як було встановлено вище, рахунок - фактура № KV-0000127 від 19.01.2011 був одержаний позивачем факсограмою у відповідності до п. 7.3 договору з визначенням асортименту товару - дизельне паливо, його кількості - 400, 000 тон, ціни -6 183, 33 грн. (загальна сума 2 968 000, 00грн. з ПДВ) та умов поставки - склад ОНПЗ м. Одеса (зберігання).
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що даний рахунок, у відповідності до умов договору має юридичну силу, оскільки одержаний покупцем та погоджений останнім, шляхом вчинення платежу 20.01.2011 на користь відповідача суму 2 968 000, 00грн. з ПДВ із призначенням платежу: «оплата за ДТ с-но сч. №127 от 19.01.2011 с-но дог. №11/18 от 10.01.2011».
Дослідивши викладене вище в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, враховуючи факт перерахування грошових коштів за поставку дизельного палива, визначеного у рахунку-фактурі № KV-0000127 від 19.01.2011 та невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по поставці саме дизельного палива, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення передоплати за дизельне паливо у сумі 2 968 000, 00 грн.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на наявність укладеної додаткової угоди № 1 від 20.01.2011 до договору № 11/18 поставки нафтопродуктів від 10.01.2011 та поставку на її підставі бензину А-95 Євро, оскільки, по-перше, додаткова угода була укладена 20.01.2011, тобто після направлення рахунку - фактури № KV-0000127 від 19.01.2011, а відтак є узгодженням поставки іншого товару, по-друге, в матеріалах вправи відсутні докази направлення позивачу в порядку п. 7.3 договору рахунку - фактури № KV-0000127 від 19.01.2011 на поставку бензину А-95 Євро, а тому даний рахунок не може мати юридичної сили та по-третє, поставка бензину А-95 Євро не входить до предмету розгляду даної справи.
Також за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по поставці дизельного палива позивачем були нараховані 17 564, 05 грн. 3% річних та 41 555, 00 грн. збитків від інфляції.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення інфляційних втрат та 3% річних, а тому з урахуванням наведених вище підстав, фактичного розміру простроченої суми та кількості днів прострочення стягненню з Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» підлягають 41 555, 00 грн. інфляційних витрат та 16 344, 33 грн. 3% річних.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача 25 165, 40 грн. збитків, а саме, сплачених позивачем відсотків за користування кредитними коштами на підставі Кредитного договору №010/06/0056 від 03.03.2010, колегія судді вважає її безпідставною, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків можливо лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, наявність вини. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Договір № 11/18 поставки нафтопродуктів не містять послань на те, що для здійснення оплати за нафтопродукти позивачем будуть залучатись кредитні кошти із сплатою відсотків, а тому факт наявності таких витрат та їх розмір не знаходяться в необхідному зв'язку із заборгованістю, яка заявлена позивачем до стягнення.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення, що оскаржується, за своїм змістом відповідає цим вимогам. За таких обставин, оскаржуване судове рішення можна визнати законним й обґрунтованим.
Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2011 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2011 у справі № 20/64 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2011 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2011 у справі № 20/64 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 20/64 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Рудченко С.Г.
Судді Поляк О.І.
Кропивна Л.В.