Постанова від 17.06.2011 по справі 28/44пд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.06.2011 р. справа №28/44пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого:Дучал Н.М.

суддівЗапорощенка М.Д.

Новікової Р.Г.

При секретарі Мірошник Г.І.

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача -ОСОБА_1, за довіреністю

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Мактранс-Сервіс», м. Макіївка Донецької області

На рішення господарського судуДонецької області

Від30.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.)

у справі№ 28/44пд (суддя Курило Г.Є.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мактранс-Сервіс», м. Макіївка Донецької області

до

проПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ в особі Донецької обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», м. Донецьк

визнання генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мактранс-Сервіс», м. Макіївка Донецької області звернулось з позовною заявою до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Київ, в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м.Макіївка, про визнання генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що положення генерального кредитного договору №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. щодо предмету договору суперечать приписам Конституції України, Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Як зазначено позивачем, грошові зобов'язання в договорі виражені в іноземній валюті, іноземна валюта використовувалася останнім (в межах території України) як засіб платежу, що є істотним порушенням чинного законодавства.

16.03.2010р. до Господарського суду Донецької області від позивача надійшла уточнена позовна заява б/н від 15.03.2011р., відповідно до якої останнім змінені підстави позову. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що грошові зобов'язання в договорі виражені в іноземній валюті, що є істотним порушенням чинного законодавства, а також - на відсутність згоди загальних зборів учасників позивача на отримання кредиту за оспорюваним договором. Судом першої інстанції вказану заяву прийнято до розгляду.

Ухвалою від 16.03.2011р., враховуючи надані відповідачем документи про зміну найменування, внесено зміни до назви відповідача, замінивши його на Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк”, м. Київ особі Донецької обласної філії Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Донецьк.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.) у справі № 28/44пд відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду Донецької області мотивоване тим, що відповідач на час укладення генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. мав видані Національним банком України банківську ліцензію № 5 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 частини 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл № 5-2 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 частини 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»із додатком до такого дозволу; відповідно до установчих документів директор ТОВ "Мактранс-Сервіс" мав право одноособово прийняти рішення щодо отримання кредиту та підписання спірного договору, до того ж до матеріалів справи наданий протокол загальних зборів учасників позивача № 02/09 від 02.09.2008р., в якому міститься згода зборів на отримання кредиту в сумі 270 000,00доларів США.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мактранс-Сервіс», м. Макіївка Донецької області, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою про скасування рішення; вважає, що судом при прийнятті рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, рішення прийнято за недоведеністю обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування посилається на те, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідач має право укладати спірний кредитний договір за наявності банківської ліцензії, дозволу та додатку до нього є хибним та призвів до винесення незаконного рішення. Чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст. 192, 533 Цивільного кодексу України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», у відзиві № 15.1-010/85-569 від 10.06.2011р. на апеляційну скаргу, проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, вважаючи їх необґрунтованими, а рішення суду законним.

Позивач не скористався правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Ухвалою суду сторони не зобов"язувалися забезпечити явку повноважних представників в судове засідання, тому згідно зі ст. 75,99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2008р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю „Мактранс-Сервіс”, м. Макіївка («Позичальник») та відповідачачем, Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(правонаступник Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») (банк, кредитор) підписаний Генеральний договір про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 (договір), згідно з умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у наступних валютах: гривня, долар США, євро, російський рубль надалі за текстом - кредитні послуги, „Кредит”, в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті дол. США в сумі 268 000,00, надалі за текстом - загальний ліміт кредитування, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальник зобов'язується повертати кредит у строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, надалі за текстом - додаткові угоди, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, але в будь-якому разі, не більше: 24% річних в гривні; 15,5% процентів річних в дол. США; 15,5% процентів річних в євро; 15% річних в рос. рублях, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги, що містяться у додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною, надалі за текстом - тарифи (п.1. основних положень договору).

Надання кредитних послуг за цим договором здійснюється протягом періоду з 05.09.2008р. по 04.09.2013 р. включно, надалі за текстом - строк дії загального ліміту кредитування (п. 2 основних положень договору).

Надання кредитних послуг за цим договором здійснюється шляхом укладення додаткових угод, що є невід'ємними частинами цього договору. Надання кредиту, або його відповідної частини за додатковими угодами можливе в межах невикористаного залишку загального ліміту кредитування за цим договором, який визначається за методиками кредитора на момент укладення кожної додаткової угоди, та з дотриманням строку дії загального ліміту кредитування (п. 3 основних положень договору).

Конкретні умови кредитної послуги, зокрема: валюта, сума, мета, строк, форма надання грошових коштів, розмір процентної ставки та спосіб виконання/погашення зобов'язань, тощо визначаються додатковими угодами (п. 5 основних положень договору).

Відповідно до п.2.6 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється кредитором у валюті наданого кредиту за методом „факт/360”, де „факт”- це фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, а „360” - умовна кількість днів у році з періодичністю зазначеною в п.п. 2.6.1, 2.6.2 договору.

Порядок сплати процентів за користування кредитом визначається відповідними додатковими угодами до цього договору (п. 2.7. договору).

Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та скріплення їх печатками та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.7.3. договору).

Пунктом 1 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до основних положень генерального договору, надалі за текстом -кредит, у формі відновлюваної кредитної лінії окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - транш, а в сукупності - транші.

Надання кредиту буде здійснюватись в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 268 000,00 дол. США зі сплатою 15% річних в дол. США та комісій, в розмірі та в порядку, зазначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором, що містяться в додатку 1 до генерального договору (п.2 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору).

Кредит надається на поповнення обігових коштів чи поточні потреби шляхом перерахування кредитних коштів в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату видачі відповідного траншу, з позичкового рахунку позичальника в Макіївському відділенні ДОФ АКБ „Укрсоцбанк" №2062___, на поточний рахунок позичальника №26003210737091 в Макіївському відділенні ДОФ АКБ „Укрсоцбанк" на підставі письмової заяви позичальника (п.3 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору).

Кредит надається на строк з 05.09.2008р. по 04.09.2009р. включно, зі зниженням максимального ліміту заборгованості відповідно до графіку, зазначеного в додатку 1 до цієї додаткової угоди, що є її невід'ємною частиною, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 04.09.2009р. При цьому кожна наступна видача траншу кредиту здійснюється в межах вільного залишку максимального ліміту заборгованості станом на дату видачі такого траншу з урахуванням вже наданих траншів. Повне погашення кредиту має бути здійснене не пізніше останнього дня вищевказаного строку (п.4 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору). Погашення кредиту здійснюється в порядку та строки, передбачені в п.4. цієї додаткової угоди. Позичальник зобов'язується не пізніше останнього робочого дня строку дії відповідного максимального ліміту заборгованості, встановленого на поточний період згідно з графіком зниження максимального ліміту заборгованості, зазначеним в п.4 цієї додаткової угоди, погашати кредитору частину заборгованості за кредитом, на яку поточна заборгованість за кредитом перевищуватиме максимальний ліміт заборгованості, встановлений на наступний період згідно з графіком, визначеним п.4 цієї додаткової угоди (п.5 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору). Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5го числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом (п.6 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору).

Додатком №1 до додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. за генеральним договором про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. сторони визначили графік встановлення/зниження максимального ліміту заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав кредитні кошти, використав їх на поповнення обігових коштів чи поточні потреби, однак на час розгляду справи кредитні кошти не повернуті та відсотки за користування кредитними коштами в повному обсязі не сплачені.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України “Про судоустрій України”.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи зі змісту положень ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, позивач мав довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2 ст.215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).

Сторонами генерального договору про надання кредитних послуг № 210/06/КД/165 від 05.09.2008р., у встановленому законом порядку і формі, було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов, текст був підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений печатками сторін.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.

Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, та не містить заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не містить якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (далі - Декрет КМУ № 15-93).

Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету КМУ № 15-93, яка визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом:

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від № 275 від 17.07.2001 р., серед яких, зокрема, неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Виходячи з викладеного, Банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №5 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (т. 1 а.с. 119), дозвіл №5-2 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” із додатком до такого дозволу (т. 1 а.с. 120).

Отже, відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню і п."в" п.4 ст.5 Декрету КМУ № 15-93, яким встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час чинним законодавством не визначено меж, термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Зазначене підтверджується і в листі Національного банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що укладення сторонами генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.

В якості другої підстави для визнання кредитного договору недійсним позивач зазначав про відсутність попередньої згоди зборів учасників позивача, як вищого органу управління, на укладення кредитного договору та відсутність у директора позивача права на його укладання.

Від імені позивача генеральний договір про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. підписаний директором -Кірбабою В.П.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним може бути визнаний правочин, який вчинений особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків (тобто набуває цивільну дієздатність) і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

За змістом ч. 1 ст. 145 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 58 Закону України „Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників; відповідно до положень ч. 2 ст. 145 ЦК України та ч. 1 ст. 62 ЗУ „Про господарські товариства" виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор) орган.

На час укладення спірного договору позивач здійснював господарську діяльність на підставі Статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Центрально-Міської районної ради м. Макіївки 24.10.2001р., зі змінами від 23.03.2003р., п. 8.2.1., п.8.2.2 якого визначено, що загальні збори учасників є вищим органом Товариства, до компетенції загальних зборів учасників відноситься, в тому числі, затвердження договорів, укладених на суму що перевищує статутний фонд товариства більше ніж у 50 разів.

З огляду на те, що відповідно до п. 6.1. Статуту позивача статутний капітал (фонд) Товариства складає 11 800,00 грн., угоди, що перевищують 590000,00грн. підлягають затвердженню загальними зборами учасників.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, Статут товариства не містить умови про необхідність прийняття загальними зборами учасників позивача рішення про надання згоди на укладення та/або попереднє погодження певних видів договорів або договорів на певну суму.

Пунктами 8.3.1., 8.3.3. Статуту позивача визначено, що виконавчим органом позивача є дирекція, директор має право без доручення виконувати дії від імені товариства

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 59 та п. „і" ч. 5 ст. 41 ЗУ „Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів /угоді укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Даними нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Таким чином, директор одноособово мав право прийняти рішення щодо отримання кредиту та підписання спірного договору.

Втім, згідно протоколу загальних зборів учасників позивача №02/09 від 02.09.2008р., що наявний в матеріалах справи, директору Товариства -Кірбабі В.П. надані повноваження на отримання кредиту в сумі 270000,00 доларів США терміном на 5 років та право підписання всіх необхідних для цього документів (включаючи кредитний договір та додаткові угоди до нього).

Крім того, згідно статуту позивача, директор Товариства - Кірбаба В.П. одночасно є засновником та учасником позивача, частка у Статутному фонді якого становить 61%.

Отже, висновок суду про відмову позивачеві у задоволенні позову про визнання недійсним генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р., є таким, що грунтується на матеріалах справи та приписах чинного законодавства.

Вірним є і висновок суду першої інстанції стосовно правомірно розгляду спору господарським судом Донецької області, та не прийняття положень п.п. 6.1., 6.2. кредитного договору, пославшись на положення Конституції України, висновки Конституційного суду України, наведені у рішенні від 10.01.2008 р. у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду), та Узагальнення Верховного Суду України від 11.02.2009 р. щодо практики застосування судами Закону України "Про третейські суди".

За таких обставин, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника апеляційної скарги, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Донецької області від 30.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.) у справі № 28/44пд суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мактранс-Сервіс»

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мактранс-Сервіс», м. Макіївка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 30.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.) у справі 28/44пд - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 30.03.2011р. (підписано 31.03.2011р.) у справі 28/44пд - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М. Дучал

Судді: М.Д. Запорощенко

Р.Г. Новікова

Надруковано 6 екз.: 1-позивачу, 2-відповідачу, 1-у справу, 1-ДАГС, 1-ГСДО

Попередній документ
17285541
Наступний документ
17285543
Інформація про рішення:
№ рішення: 17285542
№ справи: 28/44пд
Дата рішення: 17.06.2011
Дата публікації: 27.07.2011
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Донецький апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори