Справа 2-954/11
"11" липня 2011 р. Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Сухоруков А.О.,
при секретарі Ромащенко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Сектор громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку,
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про визнання домоволодіння спільною власністю, визнання права власності на домоволодіння,
03 березня 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 2005 року належить домоволодіння АДРЕСА_1. Шлюб із відповідачем було зареєстровано в 2007 році, після чого він зареєстрував відповідача в спірному домоволодінні. Також в домоволодінні було зареєстровано їх сина, ОСОБА_3 Спільне життя із відповідачем не склалося і в травні 2008 року вона залишила будинок. В 2010 році шлюб між ними було розірвано. З 2008 року відповідач ОСОБА_1 проживає у своїх батьків в АДРЕСА_4
Оскільки ОСОБА_2 в спірному домоволодінні не проживає та комунальні послуги не сплачує, він вимушений нести додатковий тягар з їх оплати. В добровільному порядку знятися із реєстраційного обліку відповідач ОСОБА_2 відмовляється.
На підставі викладеного, позивач просить суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування домоволодінням АДРЕСА_1, зняти її з реєстраційного обліку (а.с.а.с. 3-4, 17-18).
11 травня 2011 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, про визнання домоволодіння спільною власністю, визнання права власності на 3/4 частини домоволодіння.
Свої зустрічні позовні вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 її колишній чоловік. Разом вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство з квітня 2004 року. Оскільки власного житла вони не мали, то вирішили придбати його в м. Дніпропетровську. Вона знайшла підходящий варіант, домоволодіння АДРЕСА_1, яке продавалося за 4000,00 доларів США. Вона домовилася із власником будинку про те, що їхня сім'я поселиться в будинку і віддасть необхідну суму грошей за наявності. На той час в неї було 2000,00 доларів США від продажу власної квартири в м. Дніпропетровську. В лютому 2005 року її батьки та батьки ОСОБА_1 передали їм по 1000,00 доларів і вони розрахувалися із продавцем, після чого було укладено договір купівлі-продажу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них із ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3. В 2006 році вона зареєструвалася в домоволодінні, після чого 02 лютого 2007 року уклала шлюб із ОСОБА_1
Стосунки із ОСОБА_1 у них не склалися, так як останній поводив себе агресивно, зловживав спиртними напоями, влаштовував сварки, застосовував фізичне насильство. У зв'язку з цим вона була вимушена із дитиною часто залишати домоволодіння і ночувати у знайомих.
В травні 2008 року ОСОБА_1 вигнав її із домоволодіння і вона була вимушена проживати в іншх місцях, з цього часу вони припинили своє спільне життя. За рішенням суду від 08 грудня 2009 року шлюб між ними було розірвано.
ОСОБА_1 погрожував їй фізичною розправою, якщо вона буде претендувати на домоволодіння, вчиняв до неї насильницькі дії, грабежі, через що був засуджений.
У зв'язку з тим що вона вклала 3000,00 доларів США із 4000,00 доларів США вважає, що її частка у домоволодінні складає ѕ частини.
На підставі викладеного, просить суд визнати домоволодіння спільною власністю її та ОСОБА_1, визнати за нею право власності на ѕ його частини (а.с.а.с. 27-28).
Позивач по первинному позову ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі, обґрунтовуючи їх з підстав, викладених у позовній заяві, просили суд задовольнити первинний позову. Проти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 заперечували у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, просили суд в їх задоволенні відмовити.
В своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що познайомився із ОСОБА_2 в 2003 році, після чого вона зникла на один рік. Влітку 2004 року ОСОБА_2 орендувала спірне домоволодіння, але фактично там не проживала, з'їхала з нього восени. Коли він дізнався, що цей будинок продається, то домовився із продавцем про його купівлю, для чого продав свій автомобіль. У 2005 році він придбав спірне домоволодіння за власні кошти. В той час із ОСОБА_2 вони мешкали окремо, остання проживала у свого дядька по АДРЕСА_2 разом із дочкою від першого шлюбу, так як звідти їй ближче було до школи. Після пологів, він забрав ОСОБА_2 із пологового будинку і вони почали мешкати разом, це було у вересні 2005 року. Мешкати в будинку вони почали з 2006 року, коли повністю оформили усі документи. Із ОСОБА_2 до укладення шлюбу в нього не було сім'ї, разом постійно не мешкали, спільного господарства не вели, він їздив по відрядженням.
Відповідач по первинному позову ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечували у повному обсязі, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним. Зустрічні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, обґрунтувавши їх з підстав, викладених у позовній заяві, просили суд задовольнити зустрічний позов.
В своїх пояснення та свідченнях в якості свідка ОСОБА_2 зазначила, що в 2003 році її та ОСОБА_1 познайомили батьки. В той час вона була в селі Водяне, де ОСОБА_1 жив по сусідству. Через деякий час у них зав'язалися стосунки, приблизно в квітні 2004 року. З травня 2004 року вони почали мешкати разом по АДРЕСА_1. Їхні діти від першого шлюбу ходили в школу. За придбання домоволодіння домовлялася виключно вона, просила власника трохи почекати, щоб зібрати необхідну кількість коштів. До цього в неї було 2000,00 доларів США, отриманих від продажу квартири. Зібравши необхідну суму коштів від батьків, вони купили будинок. Оформленням будинку займався ОСОБА_1 і зареєстрував будинок на себе, так як у неї був токсикоз. Після цього ОСОБА_1 почав зловживати алкоголем, грати на ігрових автоматах. В 2008 році ОСОБА_1 вигнав її і вона спочатку переїхала до свого дядька на АДРЕСА_2. ОСОБА_1 чинив на неї тиск, застосовував фізичне насильство, за що був притягнутий до кримінальної відповідальності. Дитину ОСОБА_1 забрали батьки, так як він пиячить і веде аморальний спосіб життя. Грошові кошти з продажу автомобіля, що був проданий за 4000,00 доларів США в її присутності, ОСОБА_1 витратив на адвоката, коли розглядалася кримінальна справа у відношенні нього за доведення до самогубства своєї попередньої дружини, яка наклала на себе руки у 2003 році.
Представник третьої особи, Сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, подав до суду заяву, в якій просив справу слухати за їх відсутності.
Вислухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, покази свідків, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні первинного позову ОСОБА_1 слід відмовити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 також необхідно відмовити за наступних підстав, встановлених у судовому засіданні.
Судом встановлено, що 28 лютого 2005 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_5 домоволодіння АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 28 лютого 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрованому в реєстрі за № 3-872 (а.с. 5). В установленому законом порядку домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 12) та отримано технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовлений станом на 12 травня 2010 року (а.с.а.с. 9-11).
Також, ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок НОМЕР_2 (а.с. 38) де і зареєстровано його місце проживання (а.с. 39).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02 лютого 2007 року уклали шлюб, що встановлено рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2009 року і у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказування не підлягає (а.с. 29).
Реєстрацію розірвання шлюбу між сторонами було проведено 11 серпня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 8).
Із домової книги на домоволодіння АДРЕСА_1 вбачається, що в ньому з 13 липня 2006 року зареєстрована ОСОБА_2, а також проживає ОСОБА_1 (а.с.а.с. 6-7).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22 березня 2006 року (а.с. 30).
Із довідки № 198 від 20 червня 2011 року, виданої за підписом директора СЗШ № 39 вбачається, що ОСОБА_6 (дочка ОСОБА_2) в період з 01 вересня 2004 року по 26 червня 2006 року навчалася в ЗСШ № 39 (закінчила 11 класів) (а.с. 47).
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що знає ОСОБА_2 з осені 2004 року. ОСОБА_1 орендувала житловий будинок у її матері і проживала там до кінця літа зі своєю дочкою. Потім з'явився ОСОБА_1, який виявив бажання придбати будинок. Оскільки необхідно грошової суми в нього не було, він домовився із її матір'ю, що сплатить, коли в нього з'являться вільні кошти. В лютому 2005 року було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, грошові кошти передавав особисто ОСОБА_1, ОСОБА_2 при цьому присутня не була.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що знає ОСОБА_2 з 2002 -2003, а ОСОБА_1 -з 2004 року. Вони товаришували. ОСОБА_2 казала, що не має коштів на придбання будинку. Декілька разів вона відвідувала їх у на ж/м Северний, один раз по АДРЕСА_1. В той час, коли вона їх відвідувала, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були разом, але їй не відомо, чи проживали вони чи ні.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що є рідним братом ОСОБА_1 Деякий час його брат працював на нього водієм, їздив до Харкова, Одеси. В 2005 році він придбав у брата автомобіль за 4000,00 доларів США, кошти за який він віддав перед купівлею будинку. Дані кошти він отримав від продажу автобусу. Він до останнього не знав про те, що ОСОБА_2 вагітна.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, співвідношуючи їх із встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами справи та показами свідків, суд доходить до наступного.
У відповідності до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_1 посилається на те, що в ОСОБА_2 з власної ініціативи в травні місяці 2008 року покинула домоволодіння. Власне сама ОСОБА_2 не заперечує того факту, що дійсно в травні 2008 року покинула житловий будинок, що у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягає.
При цьому ОСОБА_2 вказує, що покинула домоволодіння через те, що саме ОСОБА_2 чинить їй перешкоди в проживанні там, застосовує до неї фізичне насильство, за що був підданий кримінальному покаранню. ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував того факту, що в дійсності був засуджений за насильницький злочин, вчинений проти ОСОБА_2
За таких обставин, враховуючи вкрай неприязні стосунки між сторонами, суд вважає, що в дійсності ОСОБА_2 не проживала в спірному домоволодіння із поважних причин, що зумовлено негативним відношенням до неї ОСОБА_2, обоюдні ворожнечі відносини один до одного. Крім того, сам по собі прояв насильницьких дій зі сторони ОСОБА_1 у відношенні ОСОБА_2 і є перешкодою для проживання у спірному домоволодіння останньої. ОСОБА_1 у позові посилається на додаткові витрати на комунальні послуги, проте жодних доказів залежності розміру комунальних послуг від кількості зареєстрованих у спірному домоволодінні осіб суду не надав.
Отже, в розумінні ст. 156 ЖК України, ОСОБА_2 є такою, що не втратила право на користування житловим приміщенням.
За таких обставин, суд доходить висновку про необхідність в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Вирішуючи спір в частині зустрічного позову ОСОБА_2 суд виходить із наступного.
У відповідності до ст. 3 СК України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
За змістом ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вклала в придбання домоволодіння 3000,00 тисячі доларів США із необхідних 4000,00 доларів США і на підставі цього просить суд визнати за нею право власності на ѕ частини спірного домоволодіння.
В своїй позовній заяві позивач питання про встановлення факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_1 не ставить. Щодо проживання однією сім'єю слід зазначити, що така обставина не знайшла свого підтвердження, оскільки між сторонами до реєстрації шлюбу не велось спільне господарство, вони постійно разом не проживали.
Тобто позовні вимоги позивача зводяться до визнання її одним із фактичних покупців спірного домоволодіння із послідуючим визнанням за нею частки, що еквівалентна вкладеній нею долі. ОСОБА_2 не обґрунтовує свої позовні вимоги з тих підстав, що проживала із ОСОБА_1 однією сім'єю, що зумовлює визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власності і як наслідок, виділення частки із неї.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
За змістом ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог так і заперечень.
Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що вклала в придбання домоволодіння 3000,00 доларів США своїх особистих коштів, з яких 2000,00 доларів США в неї були від продажу квартири, а 1000,00 доларів США їй дали її батьки.
За змістом ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач по зустрічному позову ОСОБА_1 в судовому засіданні не надала жодних належних доказів того факту, що в дійсності вона передала для придбання домоволодіння 3000,00 доларів США. До її свідчень в якості свідка суд відноситься критично, оскільки в даному контексті правовідносин покази свідків не слугують доказом, а також ці свідчення вона давала фактично на користь себе.
Факт проживання її дочки та власне її самої в домоволодінні не може слугувати підставою того, що вона була фактично стороною по договору купівлі-продажу.
Також не може слугувати доказом твердження позивач ОСОБА_2 про те, що саме вона проводила перемови з приводу придбання домоволодіння, так як остаточною стороною при укладенні правочину виступив саме ОСОБА_1
За таких обставин, суд доходить висновку про необхідність у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Керуючись ст.ст. 3, 74 Сімейного кодексу України, ст. 405 Цивільного кодексу України, ст. 156 Житлового кодексу України, ст.ст. 4-8, 10, 11, 18, 57-60, 88, 130, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А.О. Сухоруков