Справа: № 2а-16614/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Власенкова О.О.
Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
"30" червня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.
Гром Л.М.
при секретарі: Салоїд І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2011 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Геніус», Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення в дохід держави коштів,
ДПІ у Оболонському районі міста Києва звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом та просить зобов'язати ТОВ «Торгова компанія Геніус»повернути ФОП ОСОБА_3 вартість товару, отриманого за нікчемним правочином (податкова накладна без номера від 10 грудня 2008 року, виписана на підставі усної домовленості); стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь держави вартість товару, отриманого за нікчемним правочином на загальну суму 34 611,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2011 року позов задоволено:
зобов'язано ТОВ «Торгова компанія «Геніус» повернути суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3, вартість товару у розмірі 34 611,00 грн.;
стягнуто з суб'єкта господарської діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на користь держави вартість товару у розмірі 34 611,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, представником ФОП ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2011 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що зі складеного позивачем акта від 17 червня 2009 року № 334-17-4-2977221250 «Про результати планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ФОП ОСОБА_3 , за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року», ФОП ОСОБА_3 мав взаємовідносини з ТОВ «Торгова компанія «Геніус».
10 грудня 2008 року відповідач 1 виписав на користь відповідача 2 податкову накладну без номера на суму 34 611,00 грн., в т.ч. ПДВ 5 768,50 грн.
Зазначену податкову накладну ФОП ОСОБА_3, включив до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за 2008 рік. На підставі згаданої податкової накладної ФОП ОСОБА_3, включив до складу свого податкового кредиту відповідну суму ПДВ. Однак, оригінал згаданої податкової накладної для перевірки відповідачем 2 не наданий.
Перевіркою також встановлено, що 28 листопада 2008 року до ЄДРПОУ внесений запис про припинення юридичної особи ТОВ «Торгова компанія «Геніус», що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ станом на 28 травня 2009 року. Також, згідно з актом ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 09 грудня 2008 року № 2310 ТОВ «Торгова компанія «Геніус»зняте з обліку як платник ПДВ.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до положень статті 180 Цивільного кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, виписка відповідачем 1 на користь відповідача 2 податкової накладної без номера від 10 грудня 2008 року на суму 34 611,00 грн., в т.ч. ПДВ 5 768,50 грн., свідчить про укладення між ними правочину - договору купівлі-продажу шляхом обміну первинними документами.
Факт повного виконання відповідачами зобов'язань за згаданим правочином позивачем та відповідачем 2 не заперечується.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність в діях відповідача 1 ознак, з якими стаття 207 Господарського кодексу України пов'язує недійсність господарських зобов'язань, а саме вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
За загальним правилом, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання), намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.
Наявність умислу юридичної особи як сторони за договором означає, що її посадова особа або інша компетентна фізична особа, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави і суспільства, тобто порушення нею основних принципів існуючого суспільного ладу, і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.
Відповідно до частини 4 статті 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Згідно з частиною 4 статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частина 1 статті 55 Господарського кодексу України містить визначення суб'єкта господарювання, відповідно до якого суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
28 листопада 2008 року до ЄДРПОУ внесено запис 5 про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Торгова компанія «Геніус»у зв'язку з банкрутством. Таким чином, з указаної дати відповідач 1 втратив цивільну правоздатність, що унеможливлює здійснення ним господарської діяльності.
Отже, умисел відповідача 1 щодо вчинення правочину з відповідачем 2 з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, вбачається у здійсненні ним господарської діяльності за відсутності необхідних умов для цього в силу припинення його юридичної особи.
Крім того, особа, яка укладала договір від імені відповідача 1 за відсутності цивільної правоздатності останнього, повинна була усвідомлювати протиправність цієї угоди та настання протиправних наслідків внаслідок його укладення, які (протиправні наслідки) полягають у тому, що виконавши угоду відповідач 1 не сплатив та й не міг сплатити до бюджету відповідні податки, що свідчить про ухилення відповідача 1 від оподаткування прибутків.
Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами господарювання податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у статті 67 Конституції України та законах України про оподаткування.
Правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства та згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 України є нікчемним.
За таких обставин є правильними висновки суду першої інстанції про нікчемність правочину, укладеного між відповідачами шляхом усної домовленості та виписки відповідачем 1 на користь відповідача 2 податкової накладної без номера від 10 грудня 2008 року.
Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані статтею 208 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то, зокрема, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2011 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2011 року - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.
Ухвалу складено в повному обсязі -01.07.2011 р.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді: