Справа: № 2а-3717/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Попова О.Г.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
Іменем України
"30" червня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
при секретарі Світному Г.Г.,
за участю:
представника позивача -Яновича В.Л.,
представника відповідача -Каленського О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Коростень-торгагротранс»до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року,
ПП «ВКФ «Коростень-торгагротранс»звернулося у суд з позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення -рішення №0000452301/0 та №0000442301/0 від 12.05.2010 року, якими йому визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат суми, підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення задекларованої позивачем суми податкового кредиту та суми валових витрат згідно спірних податкових повідомлень - рішень знаходяться поза межами вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому нарахування податкових зобов'язань за період, що перевірявся, є безпідставним.
З такими висновками суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено проведено виїзну планову перевірку ПП "Виробничо-комерційна фірма "Коростень-торгагротранс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року, на підставі якої складено акт №158/23-01/34855455 від 26.04.2010 року.
За наслідками проведеної перевірки виявлені порушення вимог чинного законодавства, а саме Законів України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
На підставі встановлених порушень відповідачем прийняті податкові повідомлення -рішення від 12.05.2010 року №0000452301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41234,00 грн. та №0000442301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 32457,00 грн.
Обговорюючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судова колегія зважає на таке.
Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім транспортних послуг відповідно до договору від 2108.2009 року, укладеного з ФОП ОСОБА_4, які не підтверджені товаротранспортними накладними.
Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
При цьому, у пунктах 5.3-5.7 названої статті відсутня заборона чи обмеження щодо віднесення до складу валових витрат послуг при здійсненні господарської діяльності, сплата за отримання яких, на думку податкової інспекції, не може бути віднесена до валових витрат.
Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем в ході проведення перевірки були надані акти прийому-передачі виконаних робіт (послуг), які складалися відповідно до умов вказаних вище договорів.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Зі змісту цієї норми вбачається, що валові витрати можуть бути підтверджені або документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або документом, що підтверджує оприбуткування товарів або фактичне отримання результатів робіт (послуг).
Відтак, акти прийому-передачі наданих послуг в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, які підтверджують, що витрати на вказані вище послуги правомірно віднесені позивачем до валових.
Посилання апелянта на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568, як на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на таке.
Відповідно до положень вказаних правил, вони визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.
Таким чином, оформлення товаротранспортної накладної має на меті врегулювання взаємовідносин між замовником та перевізником та є одним з багатьох первинних документів, які підтверджують існування та фактичне виконання договору про надання послуг перевезення.
До того ж, відповідні товаротранспортні накладні були надані позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому відсутні підстави вважати, що послуги з перевезення не були отримані ПП «ВКФ «Коростень-торгагротранс».
Аналізуючи правомірність висновків податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкову накладну ТОВ ТД «Волиньцукор-пісок», колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Крім того, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем з ТОВ «ТД «Волиньцукор -плюс»(постачальник) укладено договір № 08/09/009 від 08.09.2009 року про поставку цукру -піску. На виконання умов договору ТОВ «ТД «Волиньцукор -плюс»на користь позивача здійснило поставку товару на загальну суму 102000,00грн. На підставі накладної №21 від 15.10.2009 року позивачем оприбутковано цукор -пісок на суму 85000,00 грн. о прах. 281 «Товари»та включено до податкового кредит податкову накладну №20 від 15.01.2009 року на суму податку на додану вартість в розмірі 17000 грн.
Перевіркою встановлено, що вказана сума ПДВ урахована платником податків у складі податкового кредиту за жовтень 2009 року та не задекларована постачальником у складі податкових зобов'язань, що, на думку органу податкової інспекції, є підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ.
В той же час, на момент віднесення до податкового кредиту сум податку, сплачених на користь ТОВ «ТД «Волиньцукор -плюс»у зв'язку із отриманням товару, дане підприємство було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, а отже мало право складати податкові накладні. Даних про те, що підприємство -продавець на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень -рішень не здійснило декларування своїх податкових зобов'язань по податку на додану вартість за наслідками укладення договору з позивачем, відповідачем також не надано.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області - залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддяО.Є. Пилипенко
СуддяО.М. Романчук
Повний текст ухвали складений 05 липня 2011 року.