Справа: № 2а-6733/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Музиченко А.В.
Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.
Іменем України
"05" липня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Літвіної Н.М.,
Суддів: Хрімлі О.Г.
Коротких А.Ю.
при секретарі: Соловіцькій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу міграційної служби в Київській області про скасування неправомірного рішення суб»єкта владних повноважень та зобов»язання вчинити дії, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Відділу міграційної служби в Київській області про скасування неправомірного рішення суб»єкта владних повноважень та зобов»язання вчинити дії -було відмовлено.
На вказану постанову суду, позивач -ОСОБА_3, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати та прийняти нову, якою задовольнити його позов в повному обсязі у зв»язку з тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Республіки Узбекистан, звернувся до Управління міграційної служби м. Києва з заявою про надання статусу біженця.
16 червня 2010 року позивач звернувся до Відділу міграційної служби в Київській області з заявою про надання статусу біженця.
02 липня 2010 року за результатами співбесіди головним спеціалістом - юристом Відділу міграційної служби в Київській області Шуляковою Т.В. було підготовлено висновок в якому було зазначено, що у позивача відсутні підстави для надання йому статусу біженця в Україні, передбачені Законом України «Про біженців»від 21 червня 2001 року № 2557, а тому відповідно до абзацу 6 ст. 12 Закону зроблено висновок про доцільність відмови ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
На підставі вказаного висновку Відділом міграційної служби в Київській області видано наказ № 70 від 05 липня 2010 року, яким було відмовлено позивачу в оформлені документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців»21 червня 2001 року N 2557-III - біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно до ст. 12 даного Закону - орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Відповідно до ст.14 даного Закону - рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Документи, отримані або підготовлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції під час прийняття рішення за заявою, долучаються до особової справи заявника.
На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» передбачено, що статтею 11 Закону України "Про біженців" передбачено, що до заяви про надання статусу біженця додаються документи і матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття такого статусу, однак цією нормою не встановлено обов'язковості подання таких документів, як умови прийняття заяви.
Судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.
Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обгрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Суди можуть використовувати інформацію про стандарти визначення статусу біженця та країни походження біженця, розміщену на офіційних сайтах Державного комітету України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною виїзду з Республіки Узбекистан позивач зазначає побоювання стати жертвою переслідувань з релігійних переконань.
Так, у 2001 році він притягався до кримінальної відповідальності у зв»язку з тим, що йому навмисно підкинули наркотичні засоби через його релігійні переконання.
Крім того, позивач зазначив, що у тюрмі його били, але у зв»язку з домовленістю зі слідчим у разі якщо він не скаже про побиття, відпустять раніше. По амністії через 4 місяці його відпустили. Після звільнення він заробляв сільським господарством.
Однак, у 2005 році переслідування позивача розпочалися знову, у зв'язку з чим він продав свій будинок і покинув район Асака Андижанської області, придбав будинок у Ташкенті і разом із сім»єю переїхав туди. Зазначає, що його почали викликати в органи внутрішніх справ Узбекистану на співбесіди, розшукуючи через родичів, а тому він вирішив виїхати і просити статус біженця в Україні.
Як вбачається з особової справи позивача, 26 лютого 2010 року він залишив країну постійного проживання та відправився в Киргизію. Пройшовши пішки кордон Киргизії, позивач переїхав до м. Узган, а звідти разом із сім'єю літаком вирушили до м. Москви.
З м. Москви позивач з сім»єю потягом вирушили до України, прибувши 03 червня 2010 року, але у зв'язку з тим, що документи на дітей належним чином оформлені не були, українські прикордонники на територію України їх не впустили та направили на територію Киргизької Республіки.
В Киргизькій Республіці позивач шляхом підробки виготовив документи на дітей та разом із сім'єю відправився до м. Брянська, а звідти до м. Орла де сівши на потяг сполученням «Москва-Мурманськ-Сімферополь»вирушили до м. Бєлгорода, з якого на таксі доїхали до м. Валуки. У м. Валуках домовилися з таксистом і дітей нелегально перевили через кордон, а самі електричкою доїхали до м. Тополі 05 червня 2010 року, що підтверджується імміграційною карткою.
В м. Тополі позивача разом із дружиною чекав таксист з дітьми, звідки вони вирушили до м. Харкова, а потім автобусом до м. Києва.
Однак, з матеріалів перевірки Відділу міграційної служби в Київській області, зокрема з заяви, анкети та протоколу, конкретних фактів переслідування чи погроз заявником за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання і належності до певних політичних переконань встановлено не було.
Крім того, як зазначалося вище, позивач вказував на те, що у зв»язку з релігійними переконаннями його переслідували з 2001 року, проте до 2010 року він постійно проживав та займався сільським господарством на території Республіки Узбекистан.
Колегія суддів звертає увагу, що в Республіці Узбекистан у заявника залишилися проживати родичі, яким на теперішній час ніщо не загрожує.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач до приїзду на територію України перебував в Російській Федерації та Киргизькій Республіці на легальних підставах, але не скористався можливістю звернення до державних органів з заявою про надання статусу біженця.
У вказаних країнах позивач не був жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання і належності до певних політичних переконань, а, отже, основною метою виїзду з країни постійного проживання не була спроба уникнення від переслідування.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців»- статус біженця не надається особі яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, жодних аргументованих доказів, що підтверджували б факт переслідування позивач на території Республіки Узбекистан, в ході судового розгляду також не надано.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про правомірність рішення відповідача є правильним, оскільки клопотання позивач про надання статусу біженця в Україні вирішено відповідачем з дотриманням вимог національного законодавства та актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини.
Суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 12 липня 2011 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлений 11 липня 2011 року.