01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.07.2011 № 15/001-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Алданової С.О.
при секретарі: Дімаковій Г.О.
Представники сторін:
позивача:ОСОБА_1., довіреність б/н від 12.10.2010;
відповідача :ОСОБА_2., довіреність б/н від 10.02.2011;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Лобірайт»
на рішення
господарського суду Київської області
від 11.03.2011
у справі № 15/001-11 (суддя: Рябцева О.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «GPS Frozen»
від Приватного підприємства «Лобірайт»
про стягнення 44319,12 доларів США
Товариство з обмеженою відповідальністю «GPS Frozen» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства Приватного підприємства «Лобірайт» про стягнення 44319,12 доларів США.
Рішенням господарського суду Київської області від 11.03.2011 у справі № 15/001-11 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Приватного підприємства «Лобірайт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «GPS Frozen» заборгованості у розмірі 44319,12 доларів США, витрати по сплаті державного мита у розмірі 443,19 доларів США та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство «Лобірайт» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 11.03.2011 у справі № 15/001-11 скасувати і прийняти нове яким відмовити позивачу в задоволені позову.
Скарга мотивована тим, що господарським судом Київської області не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2011 прийнято до розгляду справу № 15/001-11. Розгляд апеляційної скарги призначений на 11.07.2011 об 11:20.
Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011 № 01-23/1/3 у справі № 15/001-11 у зв'язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Алданову С.О.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рахунків (інвойсів) l/09-Elata від 27.03.2009р. на суму 16380,00 дол. США, 2/09-Elata від 23.04.2009р. на суму 8840,40 дол. США, 4/09-Elata від 29.05.2009р. на суму 19098,72 дол. США було поставлено відповідачу товар на за гальну суму 44319,12 дол. США.
В зазначених вище рахунках вказаний термін умови плате жу протягом 30 днів з моменту відправки товару.
Відповідно до статті 30 Конвенції, Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. продавець зобов'язаний постави ти товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на то вар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції.
Згідно з пунктом а) статті 31 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про дого вори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. якщо продавець не зобов'я заний поставити товар в якомусь іншому визначеному місці, його зобов'язання стосо вно поставки полягають, якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення това ру,- у здачі товару першому перевізникові для передачі покупцеві.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивач передав товар пе ревізнику у Польщі, який за маршрутом Польща - Україна перевіз на підставі CMR б/н, CMR № 046869, CMR № 084062 товар ПП «Лобірайт» (відповідачу) на загальну суму 44319,12 дол. США.
Відповідно до ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного переве зення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, яка набирала чинності для України 17 травня 2007р. (Конвенція), ця конвенція застосовується до різних договорів дорожніх перевезень вантажів якщо зазначені в договорі місце прийняття до переве зення вантажу та місце, передбачене не для розвантаження вантажу, знаходяться на території двох різних країн, з яких принаймні одна є учасником в .конвенції.
Статтею 4 Конвенції договір перевезення встановлюється накладною. Відсутність, неправильність чи втрата накладної не відображуються ні на існуванні, ні на дійсності договору перевезення, до якого і в цьому випадку застосовуються поста нови цієї Конвенції.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конвенції накладна, поки не доведено зворотне, є доказом умов договору та посвідченням прийняття вантажу транспортером.
Таким чином, факт перевезення вантажу за вантажними товаротранспортними накладними CMR б/н, CMR № 046869, CMR № 084062 підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами.
Отже, враховуючи, що позивачем було передано товар перевізнику для здійс нення його перевезення з Польщі в Україну, то відповідно до вимог ст. 31 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. продавець (позивач) виконав свої зобов'язання стосовно поставки товару у момент здачі товару перевізникові для передачі покупцеві.
Крім того, факт отримання товару визнаний представником відповідача та під тверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: вантажними товаротра нспортними накладними CMR б/н, CМR № 046869, CМR № 084062.
Статтею 53 Конвенції визначено, що покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.
Згідно з статтею 59 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.
Проте відповідач у зазначені терміни в рахунках не оплатив вартість поставленого позива чем товару.
В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що між сторонами не було укладено ні договору поставки, ні зовнішньоекономічного контракту, строк оплати не був визначений двосторонньою домовленістю і на даний момент не настав.
До того ж, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що у даному випадку взагалі відсутній зовнішньоекономічний контракт, сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору, які висуваються до даного виду договорів, тобто з наявних у справі документів неможливо зрозуміти про що саме домовилися сторони.
Проте, колегія суддів не може погодитись з зазначеним вище з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1. ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін вира жена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ч. 3 ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» зовнішньо економічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юриди чна особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладен ня, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 23.08.1989р. № 7978-ХІ 01 лютого 1991р. (Конвенція), ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах: коли ці держави є Договірними державами або коли згідно з нормами міжнародного приватно го права застосовано право Договірної держави. Польща до зазначеної Конвенції при єдналася 01.06.1996 року.
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю GPS Frozen, а саме прода вець, є товариством, яке знаходиться на території держави Польща, а покупцем є при ватне підприємство «Лобірайт», яке знаходиться на території України.
В ст. 11 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори між народної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980p. не вимагається, щоб договір купівлі продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався ін шій вимозі щодо форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свід чення.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 23.08.1989р. № 7978-ХІ "Українська Радянська Соціалістична Республіка відповідно до статей 12 та 96 Конве нції заявляє, що будь-яке положення статті 11, статті 29 або частини ІІ Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін чи оферта, акцепт або будь-яке інше вираження наміру здійснювались не в письмовій, а в будь-якій формі, незастосовне, якщо хоча б одна із сторін має своє комерційне підпри ємство в Українській Радянській Соціалістичній Республіці".
В ст. 12 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. визначено, що будь-яке положення статті 11, статті 29 частини ІІ цієї Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна та припинення за згодою сторін або оферта, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не в письмовій; а в будь-якій іншій формі, незастосовне, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в договірній державі, яка зро била заяву на підставі статті 96 цієї Конвенції. Сторони не можуть відступати від цієї статті чи змінювати її дію.
Відповідно до ст. 13 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори між народної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. для цілей цієї Конвенції під "пись мовою формою" розуміються також повідомлення телеграфом і телетайпом.
Згідно з ч.l ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійс нювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що сторонами не здійснено вибір права, що підлягає застосуванню до змісту право вих відносин.
Таким чином, договір між сторонами укладений не у формі єдиного документа, проте письмову форму (спрощений спосіб) сторонами дотримано, що відповідає вимогам Ч.3 ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 12 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., ч. 1. ст. 207 Цивільного кодексу України та ч.l ст. 181 Господарського кодексу Украї ни.
Ніяких заперечень стосовно строку оплати товару, вказаного в інвойсах 1109 Elata від 27.03.2009р., 2109-Elata від 23.04.2009р., 4/09-Elata від 29.05.2009р. відповідач позивачу не направляв.
Отже, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання і поставив відповідачу товар, але відповідач в строк не розплатився за поставлений товар, наслідком чого у нього з'явилась заборгованість перед позивачем в розмірі 44319,12 доларів США.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 44319,12 доларів США, обґрунтованою та такою, що правомірно була задоволена судом першої інстанції.
Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими як судом першої так і апеляційної інстанції, а тому рішення господарського суду Київської області від 11.03.2011 у справі № 15/001-11 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Лобірайт» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 11.03.2011 у справі № 15/001-11 - без змін.
2. Матеріали справи № 15/001-11 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді Дикунська С.Я.
Алданова С.О.
15.07.11 (відправлено)