01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"20" червня 2011 р. Справа № 4/209-10
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна",
с. Чайки
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАТ Енергоприлад",
м. Бровари
про стягнення 749 350,00 грн.
за участю представників сторін:
позивач -ОСОБА_1 -предст., дов. від 04.01.2011р. № 0401
відповідач -не з'явився;
Обставини справи:
В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа № 4/209-10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАТ Енергоприлад" про стягнення 749 350,00 грн., які складаються з 288211,54 грн. штрафу та 461 138, 46 грн. пені
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.12.2011 року справу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 13.12.2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань Попереднього договору від 09.10.2009р. не уклав з позивачем Основний договір оренди певної частини нежитлового майнового комплексу, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачу неустойку.
В судовому засіданні 13.12.2011р. відповідачем було подано письмовий відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечує, зазначаючи, що пеня позивачем нарахована на не грошове зобов'язання, що не відповідає приписам статті 549 ЦК України, а також зазначає, що договір зберігання від 03.11.2009р. є удаваним правочином, оскільки на його думку фактично був укладений договір оренди.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.12.2010р. розгляд справи було відкладено та зобов'язано надати в наступне судове засідання оригінал Попереднього договору від 09.10.2009р. та договору зберігання від 03.11.2009р.
Ухвалою господарського суду від 13.12.2010р. було повернуто зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАТ Енергоприлад" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна" про визнання недійсним Договору на зберігання від 03.10.2009р. та відшкодування збитків в сумі 807280,00 грн.
Ухвалою суду від 24.01.2011р. було зупинено провадження у справі № 4/209-10 до набрання законної сили рішення у справі №23/006-11, предметом розгляду якої є визнання недійсним Договору зберігання №1 від 03.10.2009р., по якому були нараховані ТОВ "ДСВ Україна" штрафні санкції за несвоєчасне повернення ТОВ "ЗАТ Енергоприлад" майна переданого ТОВ "ДСВ Україна" на зберігання.
Рішенням господарського суду м. Києва № 23/006-11-33/54 від15.03.2011р., яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р., в задоволенні позовних вимог ТОВ "ЗАТ Енергоприлад" відмовлено.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.05.2011р. було поновлено провадження у даній справі, розгляд призначено на 20.06.2011р.
Відповідач 20.06.2011р. в судове засідання не з'явився.
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. N 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
У зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача суд,
встановив:
09.10.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАТ Енергоприлад" (орендодавець) було укладено Попередній Договір, відповідно до умов якого сторони зобов'язуються укласти договір оренди певної частини нежитлового майнового комплексу загальною площею 15455 м2 (Основний договір).
Вказаний нежитловий майновий комплекс мав бути збудований відповідачем за адресою: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22 (ст. 1.1.3 Основного договору).
Відповідно до п. 1 статті 182 Господарського кодексу України, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Виходячи із змісту вищезазначеної статті, сторони мали підписати Основний договір не пізніше 09.10.2010 року.
Розділом 2 Попереднього договору визначено поняття відкладальних умов як вимог до міри готовності нежитлового майнового комплексу до введення його в експлуатацію.
Згідно п. 2.1 Попереднього договору, обов'язок ТОВ "ДСВ Україна", визначений статтею 1.1 цього договору, матиме силу і настане виключно за умови виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАТ Енергоприлад" всіх відкладальних умов не пізніше 01 вересня 2010.
Станом на 01.09.2010 року відкладальні умови відповідачем не виконано в повному обсязі. Тим самим, підписання основного договору з вини відповідача унеможливлено.
Позивач, в свою чергу, планував використовувати нежитловий майновий комплекс, який мав побудувати відповідач, як логістичний склад. З цією метою позивач заздалегідь придбав обладнання, а саме комплект стелажів для логістичного складу, та спецтехніку (майно).
03.11.2009 року позивач уклав з відповідачем Договір зберігання № 1 (Договір зберігання), згідно умов якого позивач (поклажодавець) передав, а відповідач (зберігач) прийняв на безкоштовне зберігання майно.
Пунктом 2.4 договору зберігання визначено місце зберігання: м. Бровари, вул. Підприємницька, 22.
Згідно п. 5.1 договору зберігання, визначено, що даний договір набирає чинності з дня його укладення і діє до дня підписання сторонами основного договору оренди на умовах та в строки, передбачені попереднім договором оренди нежилого майнового комплексу від 09.10.2009р., крім випадків передбачених умовами цього договору.
Пунктом 5.2 Договору зберігання встановлено право позивача в будь-який час розірвати договір в односторонньому порядку та вимагати від зберігача повернення об'єкту зберігання (майна), у разі якщо до дати готовності, визначеної п. 2.1 Попереднього договору, а саме 01 вересня 2010 року, останнім не виконано визначені Попереднім договором відкладальні умови, внаслідок чого не підписано основний договір оренди.
Пунктом 2.5 Договору зберігання встановлено, що відповідач повертає об'єкт зберігання у цілісності та схоронності на першу вимогу позивача протягом 12 годин з дати вимоги.
Пунктом 3.1.6 Договору зберігання встановлено, що у разі дострокового розірвання даного Договору у випадках, визначених п.5.1 та 5.2 даного договору, позивач зобов'язаний надати відповідачу письмову вимогу з актом прийняття зі зберігання, і вивезти майно, що зберігається, в строк не пізніше 10 днів з дати надання вимоги.
Враховуючи вищевикладені умови договору, позивачем 22.09.2010р. була направлена на адресу відповідача вимога про повернення майна від 21.09.2010р. № 2140 з актом зняття зі зберігання №2, яка була отримана відповідачем того ж дня, що підтверджується листом-відповіддю відповідача від 23.09.2010 р. № 01/09.
Таким чином, з огляду на викладене, відповідач повинен був повернути належне позивачу майно не пізніше 02.10.2010 року.
Пункт 3.1.2 Договору зберігання визначає, що позивач зобов'язаний у разі закінчення строку дії даного Договору, його розірвання та/або визнання недійсним, здійснити демонтаж об'єкту зберігання.
У відповідності до п. 3.3.3 Договору зберігання за першою вимогою поклажодавця та не пізніше 12 годин з дати такої вимоги зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю об'єкт зберігання в тому самому стані, у якому об'єкт був переданий на зберігання, та підписати акт прийняття зі зберігання, наданий позивачем разом із вимогою.
Пунктом 3.3.4 встановлено обов'язок відповідача при проведенні позивачем монтажних робіт по встановленню та/або демонтажу об'єкту зберігання, забезпечити вільне та безперешкодне пересування, в тому числі на транспортних засобах та спеціальних механізмах, позивача та/або третіх осіб, що діють в його інтересах, по території зберігача де знаходиться об'єкт зберігання.
Згідно п. 3.3.5 Договору зберігання відповідач повинен забезпечити вільне та безперешкодне вивезення об'єкту зберігання з місця його зберігання при настанні обставин, передбачених п. 5.1. та/або п. 5.2. цього Договору, в строк не пізніше 10 днів з дати письмової вимоги Позивача.
Проте, вищевказані умови Договору зберігання відповідачем були порушені.
Як вже зазначалось вище, 02.10.2010 року сплив 10-денний термін з дня виставлення відповідачу вимоги про повернення майна.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, вивезти належне майно, позивач зміг лише 18.10.2010р., що підтверджується актом перевірки вивозу компонентів стелажної системи TOB «ДСВ Україна»від 18.10.2010 № 1, підписаним уповноваженими особами сторін. (арк. матеріалів справи 22).
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст.. 948 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання.
Статтею 953 ЦК України встановлено обов'язок зберігача повернути річ на першу вимогу поклажодавця, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до приписів ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Враховуючи вищенаведене та аналізуючи норми вищезазначених статтей, відповідач є таким, що порушив договірні зобов'язання, та у зв'язку з чим у позивача виникло право на стягнення з відповідача неустойки, передбаченої умовами Договору зберігання.
Так, у відповідності до п. 4.6 Договору зберігання, за несвоєчасне повернення об'єкту зберігання, порушення п.п. 3.3.3., 3.3.4, 3.3.5 цього договору, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді штрафу у розмірі 10% від загальної вартості об'єкту зберігання та пені, у розмірі 1% від вартості об'єкту зберігання, розрахованої з урахуванням положень п. 4.5 цього договору, неповернутої поклажодавцем за кожен день такої затримки.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Так, у відповідності до п. 2 додатку № 1 до договору зберігання (акт здачі на зберігання), визначено, що загальна вартість переданого майна складає 2 882 115,36 грн.
Таким чином, відповідач повинен сплатити позивачу штраф в розмірі 10%, який становить 288 211,54 грн.
Що стосується тверджень відповідача стосовно того, що пеня нарахована не на грошове зобов'язання, вказане твердження спростовується нищенаведеним.
Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.
Дана позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2009 р. за № 15/287-08.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів повернення майна за Договором зберігання, суд приходить до висновку про обґрунтоване нарахування позивачем пені на суму не грошового зобов'язання.
Враховуючи те, що вимога про повернення майна отримана відповідачем 23.09.2010р. (10-денний термін з дня виставлення відповідачу вимоги сплив 02.10.2010р.), а позивач вивіз належне йому майно лише 18.10.2010р. (акт № 1 від 18.10.2010р.), у позивача виникло право на стягнення пені за 16 календарних днів затримки, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 461 138,46 грн. пені підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем дотримано вимог даної норми процесуального законодавства і подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 749350,00 грн.
Згідно із ст. 44, 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАТ Енергоприлад" (07400, м. Бровари, вул. Грушевського 17, к. 251ЄДРПОУ 32932809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Україна" (08130, Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул.. Дачна, 1, код ЄДРПОУ 32735770) 288 211 (двісті вісімдесят вісім тисяч двісті одинадцять) грн.. 54 коп. штрафу, 461 138 (чотириста шістдесят одну тисячу сто тридцять вісім) грн.. 46 коп. пені, 7 493 (сім тисяч чотириста дев'яносто три) грн.. 50 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.В. Щоткін
Дата складання повного тексту рішення: 29.06.2011 року