01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"11" березня 2011 р. Справа № 20/011-10
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного підприємства «Спецбуд»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Корм»
про визнання недійсним пункту договору в частині
секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 -довіреність № 17-01/2011 від 17.01.2011 р.
від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 25.03.2008 р.
Обставини справи:
Приватне підприємство «Спецбуд»(далі -позивач) звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Корм»(далі -відповідач) про визнання недійсним пункту договору в частині.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ПП «Спецбуд»та ТОВ «Корм»був укладений договір підряду в капітальному будівництві (будівельного підряду) № 31 від 24.10.2007 р., відповідно до якого позивач зобов'язався своїми силами та засобами у встановлений строк та відповідно до кошторисної документації виконати роботи по влаштуванню нової рулонної двошарової покрівлі приміщення складу, а відповідач зобов'язався прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх на передбачених договором умовах.
Відповідно до п. 4.2 договору підставою для оплати виконаних робіт є відповідний акт належним чином виконаних підрядних робіт (форма КБ-2В) та довідка про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), які підписуються сторонами та засвідчуються печатками. Водночас пунктом 4.2 передбачено, що оплата по останньому акту виконаних робіт (форма КБ-2В) здійснюється після затвердження в установленому порядку Акта державної технічної комісії про приймання об'єкту робіт за договором в експлуатацію.
З даним пунктом договору в частині здійснення оплати після затвердження в установленому порядку Акта державної технічної комісії про приймання об'єкту робіт за договором в експлуатацію позивач не погоджується та вважає його недійсним, оскільки чинним законодавством не передбачено порядку затвердження акту державної технічної комісії про приймання в експлуатацію покрівлі приміщення складу.
Окрім того, договором не передбачено, до обов'язків якої зі сторін входить звернення для затвердження в установленому порядку Акту державної технічної комісії про приймання об'єкта робіт за договором в експлуатацію, з огляду на що, на переконання позивача, даний пункт договору не відповідає вимогам чинного законодавства.
Як слідує з позову, пункт 4.2 договору суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зокрема, підприємство посилається на те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на даний час регулюється Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 року № 923 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 534), відповідно до якого прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі Сертифіката відповідності, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, і даним Порядком не передбачено створення державної технічної комісії з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
У зв'язку з наведеним, посилаючись на приписи ст. ст. 203, 215, 217 ЦК України, ПП «Спецбуд»просить суд визнати пункт 4.2 договору підряду в капітальному будівництві (будівельного підряду) № 31 від 24.10.2007 року в частині здійснення оплати послуг по останньому акту виконаних робіт (форма КБ-2В) після затвердження в установленому порядку Акта державної технічної комісії про приймання об'єкту робіт за договором в експлуатацію недійсним.
Розгляд справи відкладався.
У судовому засіданні 08.02.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримував, представник відповідача проти позову заперечував, надавши суду відзив на позовну заяву № 330 від 07.02.2011 р., в якому відповідач, зокрема, посилається на те, що в даному випадку при укладенні сторонами договору № 31 від 24.10.2007 р. були дотримані всі вимоги Цивільного кодексу України.
На переконання ТОВ «Корм», частково оспорюваний позивачем п. 4.2 договору повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства та домовленостям сторін на момент його укладення.
При цьому на момент укладення 24.10.2007 р. договору підряду в капітальному будівництві № 31 діяла постанова КМУ № 1243 від 22 вересня 2004 р. «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», що набрала чинності 29 грудня 2004 р. і діяла до початку 2009 р., відповідно до вимог якої прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснювалось державною приймальною комісією, яка за результатами роботи затверджувала Акт про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту. Отже, п. 4.2 договору відповідав діючому на той час законодавству.
Крім того, позивач, будучи достовірно обізнаний з кожним пунктом договору, в тому числі і з пунктом 4.2, як будівельна організація, основною формою діяльності якої є будівництво, достовірно та правильно розуміючи такі терміни та визначення, як введення в експлуатацію об'єктів закінчених будівництвом, і будучи належним чином обізнаним з порядками такого введення, приступив до виконання визначених договором підряду обов'язків і на протязі більш, ніж трьох років, не мав жодних претензій чи зауважень до законності укладеного договору в цілому чи його окремих частин.
Також відповідач наголошував, що відповідно до ст. 257 ЦК України передбачено загальну позовну давність тривалістю в три роки. Договір підряду в капітальному будівництві № 31 був укладений сторонами 24.10.2007 р., а з позовом про визнання недійсним пункту договору в частині позивач звернувся 14 січня 2011 року, тобто по закінченні строку позовної давності. Як зазначав відповідач, частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У судовому засіданні 22.02.2011 р. представник позивача надав суду клопотання про доповнення позовних вимог б/н від 22.02.2011 р., за яким просив суд відновити пропущений строк на звернення до суду, оскільки відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про те ж, що п. 4.2 договору не відповідає вимогам чинного законодавства, ПП «Спецбуд», за його твердженням, дізналося лише 20.12.2010 р. після отримання відповіді Інспекції ДАБК у Київській області, що й призвело до пропущення процесуальних строків. Представник відповідача підтримав заперечення щодо позовних вимог та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У судовому засіданні 11.03.2011 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
24.10.2007 р. між ПП «Спецбуд»(підрядник) та ТОВ «Корм»(замовник) укладено договір підряду в капітальному будівництві (будівельного підряду) № 31, згідно з п. 1.1 якого підрядник зобов'язується своїми силами та засобами у встановлений строк та відповідно до проектно-кошторисної документації виконати роботи по влаштуванню нової рулонної двошарової покрівлі приміщення складу, а замовник -прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.
Згідно з п. 1.2 договору об'єктом будівництва є покрівля приміщення складу.
Договірна ціна робіт визначається згідно ДБН Д.1.1.-1-2000 із змінами та доповненнями на основі твердого кошторису і складає 65520,00 грн. (п. 2.1 договору).
За умовами пункту 4.2 договору підставою для оплати виконаних робіт є відповідний акт належним чином виконаних робіт (форма КБ-2В) та довідка про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), які підписуються сторонами та засвідчуються печатками. Оплата по останньому акту виконаних робіт (форма КБ-2В) здійснюється після затвердження в установленому порядку Акта державної технічної комісії про приймання об'єкту робіт за договором в експлуатацію.
Дослідивши доводи позивача, заперечення відповідача та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі - боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі - кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до пункту 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Поряд з цим, за приписами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою тієї ж статті 16 ЦК України серед способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено, зокрема, визнання правочину недійсним.
Частина 1 ст. 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, згідно зі статтею 203 ЦК України:
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша);
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга);
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя);
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята);
правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста).
Статтею 217 Кодексу передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як слідує з матеріалів справи, сторонами при укладенні договору підряду в капітальному будівництві (будівельного підряду) № 31 було визначено наступний порядок оплати виконаних робіт: підставою для оплати виконаних робіт є відповідний акт належним чином виконаних робіт (форма КБ-2В) та довідка про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), які підписуються сторонами та засвідчуються печатками. Оплата по останньому акту виконаних робіт (форма КБ-2В) здійснюється після затвердження в установленому порядку Акта державної технічної комісії про приймання об'єкту робіт за договором в експлуатацію; замовник зобов'язується оплатити вартість належним чином виконаних робіт протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідних актів і довідок, передбачених п. 4.3 договору.
Слід зазначити, що станом на 24.10.2007 року, тобто на момент укладення договору, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів було врегульоване постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22 вересня 2004 р. «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», яка втратила чинність з 01 січня 2009 р.
Відповідно до даної постанови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснювалось державною приймальною комісією, яка за результатами роботи затверджувала Акт про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.
Отже, в момент вчинення правочину пункт 4.2 договору не суперечив чинному на той час Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів як в частині колегіального прийняття об'єкта в експлуатацію державною комісією, так і в частині форми документа, який затверджується державною приймальною комісією.
При цьому судом не приймаються посилання позивача на те, що частково оспорюваний ним пункт договору не відповідає Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 923, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 534, згідно якого прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, якою видається Сертифікат відповідності збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, оскільки зазначений Порядок був прийнятий після укладення сторонами договору підряду в капітальному будівництві (будівельного підряду) № 31.
Посилання ж позивача на невизначеність умовами договору сторони, на яку саме покладено обов'язок по затвердженню Акту державної технічної комісії про приймання об'єкту робіт за договором в експлуатацію, не спростовує положення п. 4.2 договору, яким обов'язок по проведенню розрахунків між сторонами поставлено у залежність від наявності затвердження зазначеного Акту.
Щодо посилання позивача на помилковість включення до п. 4.2 договору обов'язку здійснення оплати вартості робіт по останньому акту лише після затвердження в установленому порядку Акта державної технічної комісії про приймання об'єкту робіт за договором в експлуатацію у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачена процедура прийняття в експлуатацію покрівлі приміщення, слід зазначити, що поняття «об'єкт робіт»та «об'єкт будівництва», визначення якого викладено у п. 1.2 договору, за своїм змістом не є тотожними.
Згідно з приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо недоведення позивачем у даному випадку наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання договору повністю чи частково недійсним, а відтак позовні вимоги у даній справі є необґрунтованими і підстави для їх задоволення є відсутніми.
Водночас щодо заяви ТОВ «Корм»про застосування позовної давності та клопотання ПП «Спецбуд»про відновлення пропущеного строку позовної давності слід зазначити, що правила про позовну давність застосовуються судом лише тоді, коли доведено існування самого суб'єктивного права.
Судові витрати, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя В.М. Бабкіна
Дата підписання рішення -16.03.2011 р.