07.07.2011
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-938/11р. Головуючий в першій
Категорія 42 інстанції Гаркуша О.М.
Доповідач в апеляційній
інстанції Моцний М.В.
07 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Моцного М.В.
суддів - Володіної Л.В., Сундукова В.М.,
за участю секретаря - Блох Д.Д.,
представника позивача - Жих Т.Ю.,
відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 25 травня 2011 року по цивільній справі за позовом Державного підприємства „Севастопольський морський торгівельний порт” до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, -
Державне підприємство „Севастопольський морський торгівельний порт” в липні 2009 року звернулося до суду з позовом, в якому просило усунути для нього перешкоди з боку відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у користуванні власністю - кімнатою АДРЕСА_1, шляхом виселення без надання іншого житла.
Вимоги мотивовані тим, що будинок АДРЕСА_1 є гуртожитком, перебуває у державній власності та знаходиться на балансовому утриманні позивача. Відповідачі самовільно без ордеру поселились та проживають у кімнаті, а тому підлягають виселенню.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 25.05.2011 року позов задоволений. ДП „Севастопольський морський торгівельний порт” усунені перешкоди у користуванні власністю, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виселені з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду відповідачі подали апеляційну скаргу, з тих підстав, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суду перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову про виселення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі у трудових відносинах із позивачем не перебувають та ніколи не перебували, поселились у спірну кімнату гуртожитку без ордеру, тобто самовільно, тривале проживання у кімнаті правового значення не має, тому відповідачі підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до статті 6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Правовий режим гуртожитків урегульовано главою 4 цього Кодексу.
Статтями 127, 128, 129 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства.
За змістом названих норм законодавства жила площа в гуртожитку надається особам, які перебувають з підприємством у трудових відносинах. Надання жилої площі особам, які не працюють на підприємстві (за розпорядженням керівництва без видачі ордера) є порушенням діючого законодавства. Особи, визнані такими, що незаконно вселилися у житло підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі ч.3 ст.116 ЖК України.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 належить на праві державної власності державі Україна, в особі Міністерства транспорту і зв'язку України, і перебуває на балансі ДП „Севастопольський морський торгівельний порт” (а.с. 7, 8); ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у трудових відносинах з балансоутримувачем не перебувають (а.с. 6), поселились і проживають в кімнаті АДРЕСА_1 без ордеру.
Суд першої інстанції правильно оцінив вказані обставини і прийшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для проживання відповідачів в гуртожитку та необхідність їх виселення без надання іншого житлового приміщення.
Доводи відповідачів про те, що ключі від кімнати гуртожитку були видані їм комендантом на підставі дозволу керівництва ДП „Севастопольський морський торгівельний порт”, правового значення для вирішення справи не мають, оскільки єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, якого відповідачі не мали.
Також не погоджується колегія суддів з доводами відповідачів про застосування до вимог позивача позовної давності, оскільки спірні правовідносини є триваючими: відповідачі продовжують проживати в кімнаті, чим порушують права позивача й досі, а отже за останнім весь час неправомірного проживання зберігається право на пред'явлення позову про виселення.
Посилання відповідачів на поширення на них положень ЗУ „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” щодо заборони їх виселення без надання іншого жилого приміщення, як таких, що не менше п'яти років на законних підставах фактично проживали у гуртожитку (ч. 1 ст. 19 Закону), колегія суддів також до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст. 1 даного Закону сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
Як встановлено судом, відповідачі проживають в гуртожитку не на законних підставах (ордер на поселення відсутній), та не мають реєстрації, тому посилання на цей Закон колегія суддів вважає необґрунтованим.
За таких обставин слід визнати, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, п.1 ч.1 ст.314 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 25 травня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/ М.В.Моцний
Судді: /підпис/ Л.В.Володіна
/підпис/ В.М.Сундуков
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
м. Севастополя М.В.Моцний